Що читала редакція “Світу Фентезі” в листопаді

Непомітно підкралася зима, заливши по собі місяць дощів, в який так добре читалося з горнятком чаю в руці, коли за вікном стукотіла злива. Ми вирішили поділитися з вами тим, що зігрівало і дивувало нас минулі 30 днів.

vikabooks

Вікторія Ваколюк, головний редактор

Після тривалої читацької паузи мій листопад мав принаймні кілька книжок. Із художньої прози – це «Колиска для кішки» Курта Воннеґута, «Гаррі Поттер і прокляте дитя» Джоан Ролінґ, «Дивовиддя про святих русалок» Боісіди, нарешті дочитаний «Населений острів» братів Стругацьких.

Якщо чесно, то від «Проклятого дитяти» багато не очікувалося. Гаррі Поттер у форматі п’єси видався трохи скупим – глядач бачить декорації на сцені й вловлює набагато більше з гри акторів, коли читач часом губиться в здогадах. Головні герої виросли, і вони досить віддалено нагадують самих себе в школі. Мабуть, їх чудово зрозуміють перші читачі поттеріани, які вже мають свої родини й час від часу зустрічаються зі старими друзями по роботі чи на Днях народженнях дітей. Гаррі Поттер не міг стати головним героєм нового «Гаррі Поттера». Він залишився живою легендою, став аврором, як хотів, але більше не вписувався у формат ловця-першокурсника. Естафету перейняли його молодший син Албус та син Драко Мелфоя, Скорпіус. Обговорювати сюжет не хочу – він дійсно схожий на щось із «100 найкращих фанфіків 2016», але на передній план за задумом мали виходити стосунки батьків і дітей. Вдалося це на відмінно лише з родинами Мелфоїв та Волдеморта. Чи перечитаю я колись «Гаррі Поттера і прокляте дитя»? Мабуть. А от саму п’єсу подивлюся обов’язково.

«Дивовиддя про святих русалок» Боісіди – це приємне занурення у міфічний світ. Хоча деякі оповідання зі збірки нагадують більше казку, ніж фентезі, читати книжку було цілковитим задоволенням. Це цікава альтернатива Дарі Корній, і враховуючи, що це дебютна проза авторки, далі на нас очікує щось іще цікавіше. Хоча більшість історій мають драматичний відтінок, вони надзвичайно світлі й переважно мають надію на хепі-енд. Це та книжка, яку ви маєте прочитати, коли хочете зануритися в українське міфологічне фентезі.

Що сказати про решту книг… «Населений острів» мене вразив. Це неймовірне відчуття, коли закопуєшся в книжку, чуєш скрегіт ржавої техніки й відчуваєш в роті неприємний металевий присмак, що витає в повітрі. «Колиска для кішки» Курта Воннеґута – номер два у найкращих за рік (після «Маши, або постфашизму» Ярослава Мельника). Для мене це другий роман у доробці американського сатирика, але якщо «Бойню номер п’ять» я так і не змогла дочитати з п’ятого разу, то тут, підозрюю, що ми всі боконісти. Відповідальність вченого за свій винахід – наскрізна тема книжки, але не єдина. Що робили творці атомної бомби, коли її скинули на Хіросіму? Цей роман буде ще не раз перечитаний, адже сплетена з ниток колиска геть не колиска, та й кішки там не видно. Діла, діла, діла.

pksanabooks

Оксана Пронько, заступник головного редактора

Листопад став для мене місяцем безперервного зачитування. Якраз на початку місяця вийшла новинка Марісси Меєр «Безсердечна» (Heartless) — ретелінг «Аліси у Дивокраї».  Письменниця взяла за основу припущення того, як Чирвова королева стала такою безжалісною. Звісно, не обійшлося без зруйнованих мрій та нещасливого кохання, але й не забувалася химерна атмосфера з переробками цитат із Керролла, наприклад, використовувалася загадка «що спільного між вороном та письмовим столом?» Зустрілися типові для цього світу персонажі Чешира, Капелюшника та Жербельковта — із доволі цікавими поясненнями їхніх чудернацькостей. Видно, що з попередньої серії пані Марісса покращила свою майстерність та продовжує рости як письменниця.

Далі я вирішила продовжувати знайомитися з авторами Goodreads Choice Awards 2016, тому купилася на пораду прочитати серію Брендона Сандерсона «Архів штормсвітла». Вона ще незавершена і пробуде такою не менше 10 років, але я цього не знала! Книги захоплюють своїм надзвичайно різноманітним світом. Так, це епоха лицарів, але далека від стандартних сеттингів. Тут є і історія розвитку світу, і свої оригінальні культури та звичаї, і навіть рослини та тварини. Автор порівну приділяє увагу як чоловічим, так і жіночим персонажам, що не може не тішити. Зазвичай я скептично ставлюся до сюжетів з «обраними», однак тут це було настільки чудово вписано, що сприймалося цілком нормально. Дві частини, які зараз написані, дуже товсті, тому, якщо ви шукаєте щось для того, аби випасти з реальності, це воно.

А от «Викорчувана» (Uprooted) Наомі Новік розчарувала. Світ побудовано на польській основі, та, схоже, це єдина перевага книги. Аґнєшка живе у долині, якою керує чаклун на ім’я Дракон. Кожні 10 років він бере собі дівчину з місцевих, але не їсть їх, а після терміну служіння відпускає, хоча опісля обрані стають зовсім іншими. Як ви здогадалися, головна героїня теж потрапляє до Дракона, де починає навчатися на відьму. І так «казково» навчається, що вмить ледь не перевершує самого вчителя. Звісно, в романі є цікавий конфлікт про боротьбу з лихим лісом, але розвиток персонажів його майже нівелює.

І останнє — це «Усі птахи в небі» (All the Birds in the Sky) Шарлі Джейн Андерс. Роман у жанрі магічного реалізму про двох невдах: дівчинку, яка одного разу зрозуміла мову птахів та намагалася стати відьмою, і хлопчика, який вмів винаходити неймовірні штуки, але був постійним об’єктом для знущань. За сюжетом дорослими вони мають стати по два боки страшної війни між природою і технологіями. Книга розбита на кілька частин, кожна з яких присвячена певному періоду життя головних героїв. Пригод тут небагато, це радше химерне будення двох людей, які відрізнялися від інших. Враження від прочитаного — неоднозначне, тим не менш роман, на мою думку, вартий уваги.

innabooks

Інна Ковалишена, оглядач літератури

На жаль, в листопаді я читала переважно жахливі речі — матеріали з соціальної психології, історіографії 20 століття, методики викладання історії та інше передсесійне зло.

З добра, себто з того, що я хотіла читати, фентезі також було небагато. Це «Сила трьох» Діани Вінн Джонс (не пов’язана з відомим серіалом). Як завжди в цієї геніальної письменниці, книга показує фантастичний світ, на диво тісно переплетений з нашою реальністю, цікавих героїв та порятунок світу. Маленького домашнього світу, але ж він не менш важливий за великий світ навколо нас. Між двома народами Низин існує столітня ворожнеча, третій же — мов те стихійне лихо, живе в Низинах, не помічаючи перших двох. Але одне вбивство, одне весілля та одна проклята золота гривня (прикраса) сплітають долі цих трьох народів, і діти будуть розплутувати клубок, наплутаний їхніми батьками.

Найбільший талант Діани Вінн Джонс полягає у її вмінні писати надзвичайно просто в надзвичайно складних сюжетах. Ця книга не виняток. Щойно розумієш, хто ці народи, згадані в книзі (а вони ж усі три називають себе людьми); щойно розумієш, як саме кожен із цих народів сприймає магію; щойно бачиш, як буденно виглядає диво для тих, хто не вважає його дивом — одразу страшенно дивуєшся. Бо все, що так легко читалося, насправді дуже складне.

Друге — «Шістка воронів» Лі Бардуґо. Добротно зроблена за класичною «голлівудською» схемою книга, яку оживляє старанно прописаний світ. І, як не дивно, світ цей списано не зі звичних декорацій французького чи англійського Середньовіччя, а з різних країн 19 століття. Найбільше уваги зосереджено на Кеттердамі, прообразом якого став Амстердам, та на головному героєві книги — Казові Беккеру. Це книжка про чергового благородного бандита та кримінального генія. А ще любителя театральних дійств та напускання туману. Каз авторці дуже вдався, загалом тим, що вона ні на мить його не виправдовує. Тільки показує, ким він є і як він став такою людиною. І пропонує Казові самотужки довести читачам, чи вартий він чогось більшого за штамп благородного розбійника.

Сюжет і взаємодії героїв доволі передбачувані, але яскраво, талановито описані. Та й декорації змальовані яскраво та правдоподібно: мій внутрішній історик аплодує.

Третє — «Тіґана» Гая Ґевріала Кея. Це фентезі, засноване на історії Італії епохи Ренесансу (мій внутрішній історик заходиться в оваціях). Дуже багатопланова, але виразно цілісна книга про любов до людини й вітчизни і про те, що любові часто буває замало, аби перекинути міст через прірву. Сказати про цю книгу щось коротко і по суті я навряд чи зможу, але спробую. Два чаклуни-тирани поділили між собою півострів під назвою Долоня, захопивши дев’ять герцогств півострова. А один з них ще й стер із пам’яті людей ім’я цілого герцогства — так він помстився за те, що в боротьбі Тіґани за свою свободу було вбито його сина. Але підкорені герцогства не змирилися і намагаються повернути свою волю. І спадкоємець проклятої Тіґани, котрий поклявся, що ім’я її завжди буде клинком у його серці, мусить будь-якою ціною врятувати свій край.

Ще одну книгу я називати не буду, бо з нею потрапила в сумнозвісну пастку українського книголюба. І мушу знайти у ній щось хороше.

Зате ще з однієї пастки книголюба я вибралася успішно, прочитавши «Айхо,  або полювання на шпигуна» Оршулі Фариняк. І тепер можу з чистою совістю писати рецензію. Тому що коли я читала першу книгу, мене мучив цікавий, але рваний і трохи наївний стиль авторки та той величезний калейдоскоп подій, який вона намагалася охопити. Та й світ, незважаючи на довгі мандри головного героя, видався недостатньо прописаним. Але друга книга розвіяла сумніви: видно, що стиль її помітно покращав, а сюжет став менш всеохопним, хоч і не менш закрученим. Якщо дія першої книги охоплює роки, то друга розповідає про якихось пару місяців. Але ці місяці шалено насичені подіями, і від книги не вдається відірватися. До того ж, хоча Айхо безвилазно сидить в університеті Природознавства, світ книги набирається барв і стає більш повнокровним.

Ну, і найнереальнішим  фентезі, яке я читала в листопаді, стала книга «Історія Стародавнього світу» С’юзен Бауер. І я не жартую. Бо це книга про першопрохідців в усьому. Про те, як коріння звичного нам сучасного світу сягають вглиб тисячоліть.

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *