Секрети професійних коміксистів

Нині, мабуть, не знайти людину, котра нічого не чула б про дивовижний світ коміксів. Хтось знає комікси тільки завдяки екранізаціям — “Бетмен”, “Капітан Америка”, “Залізна людина” та іншим, здатним моментально привернути увагу. Хтось розуміється на коміксах набагато краще, має улюблених авторів і серії. А хтось створює комікси сам.

Як саме відбувається нелегкий процес створення, нам сьогодні розповість професійний коміксист із Києва, Ігор Лобода.


Обкладинка до веб-коміксу “KOWA”

      

         Любов Базь: Розкажи, будь ласка, трохи про себе і свої особисті творчі проекти.

         Ігор Лобода: Усім привіт! Мене звати Ігор Лобода, та в мережі я більш знаний, мабуть, під своїм ніком igloinor. Коміксист-фрілансер, працюю найчастіше як колорист та автор обкладинок, часто роблю фанарти на ті речі і персонажів, які надихають, та, звичайно, малюю комікси! Зараз працюю одразу над кількома проектами, серед яких комікс із таємничою назвою “Blessed Sons”, а також займаюся кольором на веб-коміксі “Kowa”, який, до речі, малює і пише мій американський партнер Rich Bernatovech. В останні роки здебільшого працюю саме із Річем, він найчастіше виступає у ролі сценариста серій, над якими мені вдалося попрацювати. Багато малюю на замовлення обкладинок, ілюстрацій, навіть попрацював над початковими титрами до серіалу про підлітків.

Але попри роботу намагаюся приділяти увагу і своїм особистим проектам, які вигадую і малюю. Основним, мабуть що, моїм проектом я вважаю комікс “Три Руни”. Це історія про хлопця-сироту на ім’я Адам, який потрапляє в інший, фантастичний, світ і дізнається, що вся правда про його минуле криється саме у паралельній реальності. У цій історії багато казкової наївності і магії, чого, як мені здається, так не вистачає сучасним фентезі-світам. Через світ Трьох Рун павутинням проходять й інші історії та персонажі, яких мені вдалося втілити на папері та моніторі. Так, відлунням фантастичного світу у нашому, реальному, можу назвати свій інший проект — “Крижина”. Це історія про школярку Анну, яка в результаті дивного збігу обставин отримує надлюдські можливості і разом із друзями потрапляє у вир пригод.

Адам із коміксу “Три Руни”

         ЛБ: Скажи, а як ти починав кар’єру коміксиста? Коли до тебе вперше прийшла думка, що малювати — це круто? І чому саме комікси?

         ІЛ: Я почав малювати комікси, звичайно, ще в дитинстві. Відвідував і художню школу, і гуртки, закінчив архітектурний факультет, можна сказати, маю художню освіту. Завжди хотів саме малювати, і так склалося, що традиційний стиль коміксів видався мені найбільш рідним. Колись у дитинстві побачив перші “серйозні” американські комікси, які в нас локалізували. Ні, не “Том та Джеррі” та не “Міккі Маус”, першим коміксом, який мене надихнув, був комікс “Баффі”. Звичайно, тоді по телевізору крутили і серіал, тому я знав і героїв, і історію в цілому, але після обкладинок від J. Scott Campbell-а та неймовірного арту усередині журналу я не міг більше думати ні про що інше, окрім малювання коміксів.

Згодом почав скуповувати усе, що міг знайти на початку 00-х років: «Gen13», «Amazing/Ultimate Spider-Man», «X-Men»… Комікси швидко стали моїм хобі, їх зараз у мене величезна колекція. А вже в універі в соцмережі, де я публікував свої замальовки, почали приходити й поодинокі замовлення від американців та англійців. Так я почав заробляти невеличкі гроші на коміксних ілюстраціях. Після кількох місяців такого фрілансу розпочав вже постійну співпрацю з українськими художниками, у команді з якими я був колористом. Потім із універівською подругою, Світланою Зозулею, ми почали малювати короткі історії на bash.org, і згодом мене запросили у видавництво «Bubble», де я пропрацював 4 роки. В результаті на мене вийшли хлопці із «New York Times», так я і познайомився зі своїми сучасними співавторами.

Арт до “Людини-Павука”

         ЛБ: Я знаю, ти малюєш різних персонажів з дуже різних історій. Кого тобі малювати цікавіше? А кого — легше? Герої чи героїні, герої — чи злодії?

         ІЛ: Більше за все мені подобається малювати людей. Часто беру образи знайомих та друзів і відтворюю їх у своїх роботах, дещо змінюючи зовнішність. Завжди цікаво зображати персонажів із цікавим характером, показувати яскраві емоції на малюнках. Мені, звичайно, простіше малювати персонажів-чоловіків, адже я досконаліше знаю будову саме чоловічого тіла, бо сам хлопець. На малювання гарної дівчини йде набагато більше часу. Коли робиш помилку на, скажімо, обличчі хлопця, мало хто помічає, а з дівчатами на сторінках коміксів хибити зовсім не можна.

Коли малюєш персонажа, не зразу зрозуміло, чи буде це лиходій, чи герой. Історія покаже, адже персонажі, як і ми з вами, роблять помилки і приймають іноді хибні рішення, які в подальшому впливають на їхнє становлення у сюжеті. Найбажаніше, звичайно, приділяти більше уваги позитивним образам героїв, але я люблю малювати і красивих лиходіїв. Завжди підхожу до зображення антигероїв із боку стильного вигляду, мені не подобається, що частіше за все поганців малюють у темній гаммі та занадто простих вбраннях. Тому нерідко стається так, що героїв малювати приємніше, а більш кропітку роботу направляю на лиходіїв.

         ЛБ: Що більш важливе для створення класного коміксу — прокачаний скілл і впевнена рука художника, крута історія, цікавезні персонажі? Як ти вважаєш?

         ІЛ: На мою думку, комікс тому і окремий жанр мистецтва, бо тут присутній деякий симбіоз усіх перерахованих складових. Потрібна, звичайно, хороша історія, та не менш важливо вміти цю історію грамотно відбити малюнком, створити гарних персонажів… І тільки роки практики можуть допомогти підтягнути один із цих параметрів, ніхто цьому не навчить. Тому мені здається, що найважливіше для створення власного коміксу — старанна праця і віра у свій проект.

         ЛБ: Що у створенні коміксів видається тобі найскладнішим?

         ІЛ: Зараз найскладнішим я вважаю мабуть що розкадровку. Композицію у кожному окремому кадрі, грамотність подачі історії, в межах кожного окремого малюнку, з цим складніше за все впоратися у зазначених часових рамках. Складно також вчасно сказати собі “стоп” на етапі розфарбовки, завжди хочеться приділити іще більше уваги деталям фону чи персонажам, і це заважає рухатися далі.

         ЛБ: Чи залежить твоя робота від такої штуки, як натхнення? Особливо якщо йдеться про твої авторські проекти.

ІЛ: Уся творча робота, мені здається, залежить від натхнення. Звичайно, і для роботи, і для своїх власних проектів потрібно натхнення. Але робота є робота, і її треба виконувати, інакше знайдуть когось, хто впорається швидше і краще. У випадку із авторськими проектами, то я б сказав, що тут потрібне більше не натхнення, а час. Часу завжди не вистачає, і завжди будеш відкладати щось “для себе” на потім. А вже коли час знайшовся, то що б не починав робити в сольному проекті, натхнення і сил вистачить.

         ЛБ: А які комікси надихають тебе особисто? Чи, може, коміксисти? Певні персоналії? Які комікси і автори справили найбільше враження на твій стиль?

ІЛ: Не буду оригінальним, мабуть, якщо скажу, що обожнюю супергероїку. Marvel та DC, їхні сценаристи та художники кожної середи (по середах виходить нові випуски більшості серій коміксів у Америці) зносять мені башту. Я читаю дуже багато коміксів і здебільшого не прив’язуюсь до персонажів, а радше приділяю увагу сценаристам і художникам. Тому у результаті моя колекція коміксів — це хаос, в якому лише я знаходжу зв’язок і користь. Із улюблених сценаристів я виділяю Scott Snyder, Greg Rucka, Mark Millar та Brian Michael Bendis, останній, на мою думку, має найкращий смак до художників, із якими співпрацює, мені подобаються майже всі його співавтори: Sara Pichelli, Stuart Immonen, Mark Bagley, Mark Brooks… Але най-найулюбленіші мої художники коміксів — це J. Scott Campbell, Jim Lee та Humberto Ramos. Є улюбленці і серед колористів: Marte Gracia, Edgar Delgado, Nei Ruffino. Всі вони якось вплинули на становлення мого стилю та почуття впевненості у тому, що я роблю.

         ЛБ: А екранізації коміксів? Які тобі подобаються найбільше?

         ІЛ: Завжди у питаннях екранізацій коміксів виникає одвічне протистояння, Marvel чи DC… Я на даний момент більше фанат Марвел, бо настільки грамотно і детально пророблений всесвіт із космосом і магією дуже складно не любити. В них є все, і детективний серіал “Джессіка Джонс”, і містичний “Доктор Стрендж”, і навіть мультики про команду із Сан Фран Токіо — “Big Hero 6”. І об’єднує всіх єдина франшиза коміксів Marvel. DC зараз лише починають свої екранізації, і їх всесвіт на екрані мені ще зовсім не зрозумілий. Адже їхні серіали, мультики і фільми між собою зовсім нічим не пов’язані, а це суперечить єдиному світові DC у коміксах. Також мені подобається, що останнім часом почали екранізувати і щось окрім гігантів “великої двійки”. Дуже класним вийшов серіал “iZombie”, і щиро вірю в успіх “Американських Богів” за Нілом Гейманом.

Сторінки із коміксу “Три Руни”

         ЛБ: Як думаєш, що потрібно для класної екранізації коміксів? Чи сприяють екранізації популярності коміксів?

         ІЛ: Мені здається, що будь яка екранізація (навіть погана) сприяє популяризації коміксу. Адже якщо фільм вийшов класним, історія і персонажі зацікавили глядача, він піде пошукати ще щось пов’язане з ними у першоджерелі. А якщо фільм вийшов жахливим і суперечливим, у глядача точно знайдеться приятель, який скаже: “та ти не переймайся, у коміксах було все зовсім не так…” — і знову ж таки, глядач тримає в руках свій примірник коміксу, як доказ, що фільм вийшов поганим. Часто екранізують вже найбільш популярні комікси, яким, реклама, здається, і не потрібна. До речі, мої друзі із видавництва BUBBLE нещодавно представили свою першу екранізацію коміксів “Майор Гром”. Підійшли до цього дуже творчо і оригінально, адже їх фільм можна просто подивитися на ютубі. Це дуже грамотно з боку популяризації першоджерела — коміксу, бо фільм вийшов дуже хорошим, і люди, які ще не читали коміксів про Грома, точно підуть у магазин за примірником коміксу.

         ЛБ: Як ти ставишся до веб-коміксів, котрі публікуються в Інтернеті?

ІЛ: На мою думку, не потрібно відокремлювати веб-комікси у окремий жанр. Так, вони нереально популярні, по ним малюють фанарти, деякі з них навіть отримують екранізації (привіт, One Punch Man), але у Європі і Америці до них поки що ставляться невпевнено. Так, веб-комікси безкоштовні, але частіше за все обриваються на самому цікавому місці, бо автор знайшов собі роботу/дівчину і не домалював історію. Тому найбільш популярні комікси у мережі — це ті, які мають під собою спонсорів. Адже, якщо автор публікує свій особистий комікс і отримує за це гроші, він не буде відволікатися, і історія буде тривати. Якраз зараз обертів набуває сервіс Patreon, який і допомагає молодим художникам ставати впевненими у межах власних веб-коміксів.

Агент з однойменного серіалу на основі коміксів

         ЛБ: Чи доводилося тобі самому малювати веб-комікси?

ІЛ: Якраз зараз працюю над веб-коміксом Kowa, який публікується за посиланням kowacomic.com. Ми вже закінчили першу главу і продовжуємо малювати його далі, але паралельно комікс буде і у паперовому вигляді. Мій проект “Три Руни” також публікую як веб-комікс, але роблю це, коли є час. Читачі, звичайно, не дуже раді, що немає чіткого графіку виходу, проте такий зараз порядок речей. І також планую видавати свій комікс у фізичному вигляді. Тому, мабуть що, можна підсумувати, що коли веб-комікс і починає своє існування у мережі, швидше за все він закінчить саме у вигляді журналу, як і звичайний комікс.

         ЛБ: Ти згадував, що малюєш популярних персонажів, не-своїх, робиш із ними так звані “фанарти”. Окрім практики, як це тобі допомагає?

         ІЛ: Іноді я малюю фанарти, яким вдається втілитися у життя чимось більшим для мене, аніж просто малюнком. Так, ми із моїм співавтором Jamie Fay одного разу прийняли участь у конкурсі на принти до футболок на тему серіала “Agent Carter” від Marvel. Ми отримали перше місце, а оскільки конкурс офіційно проводили саме Marvel, наші футболки потрапили у масове виробництво і стали продаватися у магазинах по всій Америці. Ми стали постійними авторами-партнерами для сайту WeLoveFine і підготували для них іще кілька малюнків на футболки на теми популярних персонажів Marvel.

         ЛБ: Тобто, просте фанатське захоплення може перетворитися на професію. Ти ж і для обкладинок різних коміксів персонажів малюєш, на замовлення. Це складно — вхопити характер персонажа, якого придумав не ти?

         ІЛ: Характер навіть своїх рідних персонажів буває складно вхопити! Коли йдеться про роботу і ти вже почав працювати над персонажем, якого, скажімо так, не зовсім розумієш, варто згадати про таку штуку, як атмосфера коміксу. Це можуть бути якісь елементи на фоні, можливо, навіть кольорова палітра, притаманна тому чи іншому персонажеві. Для цього потрібне вже не вміння малювати, а саме практика підмічати дрібниці в усьому та гарно вивчене першоджерело. Головне, показати читачеві, що ти “свій”, і тоді ніхто не дізнається, у якому місці ти схибив, зображуючи їхнього улюбленого героя.

Робота колориста: до і після

ЛБ: Ти згадував, що, окрім іншого, працюєш як колорист коміксів. Розкажи, будь ласка, що це означає і чи це складно — працювати з кимось над коміксом разом. Які види співпраці взагалі можуть бути, коли йдеться про комікси?

ІЛ: У створенні одного мейнстрімного коміксу найчастіше задіяна ціла команда людей. Все починається із автора ідеї, далі сценарій пише сценарист, художник малює, колорист фарбує, дизайнер робить грамотну розмітку і логотип, оформлення журналу, верстальник збирає докупи усі сторінки, вписує текст у балони, готує журнал до друку. Я дуже часто виступаю у команді з іншими художниками у ролі колористу. Це означає, що я відповідаю за колір, який у фіналі отримує на руки читач. Я отримую від художника сторінку лише у лініях, контурах, а вже потім сам вибудовую світло і тінь, атмосферу у кадрі, скажімо так, займаюся усією драматургією кольорового коміксу.

Складність роботи у команді частіше за все полягає в тому, що один із двох співавторів може десь схибити, наприклад, економлячи час, і при цьому буде впевнений у тому, що колорист “витягне” все. Але колорист теж може не відчути те, що хотів тією чи іншою випадковою лінією сказати художник, і фінал не влаштує ані художника, ані колориста, а дедлайн вже піджимає. Тому найскладнішим є саме час притирання співавторів один до одного. Важливо, щоб обидві людини поважали один одного саме як людей, а не лише як частину робочого процесу. Тоді і робота у парі/команді іде швидко та безболісно.

ЛБ: Як ти сприймаєш критику своєї роботи? Як порадиш на критику реагувати?

ІЛ: Критику, звичайно, сприймаю по-різному. Якщо це просто коментарі в інтернеті, не зважаю. Раніше, коли ще був студентом, дуже болісно сприймав усю критику в мережі, зараз же розумію, що в інтернеті ніхто нікому нічого не зобов’язаний доводити. У кожної людини завжди буде своя точка зору і своя правда, особливо коли йдеться про мистецтво і творчість. Звичайно, якщо це критика від замовника чи співавтора, треба мовчки вислухати, і якщо навіть вас від цього дико бомбить, постаратися в легкій, навіть жартівливій формі донести свої аргументи. Коли це не діє, звичайно, краще мовчки внести виправлення із боку людини, яка за цей товар вам платить зарплатню. Треба максимально намагатися виправляти обґрунтовану критику ділом, а не словом.

ЛБ: Якою своєю роботою — адже їх у тебе багато, різних, — ти найбільше пишаєшся?

ІЛ: Ха, це цікаве питання. Насамперед, скажу, що завжди пишаюся найбільш поточним своїм проектом. Зараз це мій комікс “Blessed Sons”. А взагалі потім, через півроку, дивишся на свою “гордість” і розумієш, що вже можеш краще, і набагато. Тут вже починається самокритика. Тому просуваєшся далі і робиш ще краще. Тож таке питання, мабуть, завжди актуальне.

ЛБ: Який проект, щоби взятися за нього у майбутньому, зараз видається тобі найбажанішим?

ІЛ: Дуже чекаю можливості більше приділяти уваги своїм проектам, особливо “Крижині”. Ще у майбутньому хочу спробувати себе у жанрі коміксу без кольору, можливо, навіть намалювати щось наближене до японських коміксів, манґи.

ЛБ: Чи нормовано робочий день коміксиста? Як тобі зручніше працювати — в офісі чи вдома? Чи сам ти складаєш свій робочий графік?

ІЛ: Я б сказав, що тут вже залежить від проекту та замовника. Оскільки зараз найбільше співпрацюю із замовниками з-за океану, у більшості випадків працюю понад вечір і вночі. Адже, коли в Америці ранок, у нас день чи навіть вечір. Важливо не забувати про різницю в часі, як вам, так і замовнику. Вдома куди більше факторів, які відволікають, аніж в офісі. Мені особисто не вистачає нормованості і дисципліни у роботі вдома. Коли працював в офісі, здається, встигав набагато більше зробити за робочий день.

Анна із коміксу “Крижина”

ЛБ: Як коміксист і неодноразовий учасник заходу “Kyiv Comic Con”, розкажи, будь ласка, про свої враження. Чи сприяє цей захід розвиткові популярної культури в Україні?

ІЛ: О, мені дуже подобається брати участь і давати лекції на “Kyiv Comic Con”! Дозволяє проявити себе і показати досягнення за останній рік, познайомитися з цікавими людьми та поспілкуватися з друзями, яких вдається побачити лише в дні конвенції. За останні роки я багато приймав участі у Комікконах інших країн, і завжди мріяв про такий захід у рідному місті. Звичайно, Коміккон популяризує жанр коміксів, та взагалі є важливою складовою поп-культури сучасного мегаполісу. Де ще можна побачити в одному місці художників, видавців, косплеєрів та фенів аніме, які спілкуються на рівних під одним дахом? Тільки на Комікконі!

ЛБ: Яким ти хотів би бачити розвиток коміксів в Україні?

ІЛ: Мені дуже подобається тенденція останніх років, з’явилося багато маленьких магазинів, які спеціалізуються на продажу товарів коміксів та гік-тематики, тому сподіваюся, що почнуть виникати і великі маркети таких товарів. З’являються і люди, які готові вкладати гроші і займатися видавництвом коміксів в Україні. Хотілося б, що із часом вони приділяли менше уваги пропагандистським коміксам на замовлення і видавали більш авторські речі, у більшості яких у нашій країні є вже навіть своя фан-база, тобто люди, які готові цей товар купити. Подобається, що йдеться і про екранізацію українських коміксів, адже нам є чим пишатися. Одним словом, все в наших руках, як малювання окремих авторських проектів, так і популяризація коміксів загалом.

ЛБ: Що можеш порадити коміксистам-початківцям?

ІЛ: Не здаватися і приділяти весь вільний час своїм проектам. Особливо коли ви учень чи студент. Це зараз здається, що вільного часу мало, а потім його буде ставати ще менше! То ж головне — використовувати час раціонально і доцільно, а мотивація і нагорода не змусять себе чекати. А ще пораджу завжди і усюди знаходити для себе щось, що надихає, те, що можна виплеснути у творчість. Бо шукати натхнення не треба, воно навколо нас, і, помічаючи його, ви віднайдете секрет продуктивності.

Ілюстрації люб’язно надані автором.
Друковане скорочене інтерв’ю шукайте у липневому номері журналу “Однокласник”.

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *