Українське фентезі для книготуристів

Фентезі — рекордсмен за популярністю. Якщо ви вже прочитали “Гру Престолів” і “Відьмака”, у вас скоріше за все виникала думка, а хто ж українські Мартін та Сапковський? Є вони чи нема, що взагалі варто прочитати з нашого фентезі? Ми спробували зробити гід для пересічного читача, який раніше не читав або лише трохи чув про українське фентезі. Топ книжок, на які варто звернути увагу кожному, коротко про розвиток жанру і приховану фантастику в Україні. 

ВІД ШЕВЧЕНКА ДО ДЯЧЕНКІВ

Із першими прообразами українського фентезі знайомий фактично кожен. Це “Лісова пісня” Лесі Українки, “Вій” та “Ніч перед Різдвом” Миколи Гоголя, “Конотопська відьма” Григорія Квітки-Основ’яненка. Елементи фантастики зустрічаються навіть у Шевченка — першим твором, який відкриває “Кобзар”, є цілком фантастична поема “Причинна”.

Явна присутність фентезі в класичній українській літературі не є дивною. Перші твори такого штибу базувалися саме на міфології, язичницьких віруваннях. У неділю йдеш у церкву, а на Івана-Купала завішуєш хату зеленню. Окрім міфологічних істот, у класичному укрфентезі часто фігурують люди із надприродніми здібностями: це відьми, мольфари, характерники. Образи неупокоєної панночки і філософа Хоми, такого-собі могилянського Сема Вінчестера, досі є популярними в кіно та літературі.

Найвідомішим вітчизняним прообразом фентезі 20 ст. є “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського. Повість настільки надзвичайна та містична, що з нею пов’язують навіть смерть письменника. Кажуть, що після подорожі в Карпати й публікації повісті, мольфарам дуже не сподобалося, як про них написали і вони прокляли Коцюбинського. Правда це чи вигадки, але письменник помер через два роки після видання “Тіней”. Не без пригод також знімалася стрічка Параджанова. В будь-якому разі, історія закоханих Івана та Марічки, оточена магією Карпат, стала відомою на весь світ.

Із настанням епохи СРСР, фентезійний елемент відступив на другий план. Увага приділялася науковій фантастиці. Перший супутник, дослідження космосу — країні потрібні інженери. Словом, це не завадило українським письменникам створити багато чудових казково-фентезійних повістей для дітей. Не в останню чергу через таку різку зміну курсу літературна традиція перервалася, а фентезі довгий час асоціювалося з дитячими книжками. Лише на початку незалежності України письменники та читачі знову почали частіше звертати увагу на фентезі. Особливо це стало актуальним після буму “Гаррі Поттера”, який спричинив природній інтерес до творів подібного штибу в українських читачів. Тема Хлопчика, що Вижив, пролунала у всьому світі, в тому числі і в Україні. Це, наприклад, серія “Ірка Хортиця: Наддніпрянська відьма” Ілони Волинської й Кирила Кащєєва та “Міла Рудик” Алєки Вольських.

Фото: Влада Соловйова

Згодом до фентезі стали звертатися і більш “дорослі” письменники, які до цього писали наукову чи альтернативну фантастику. Вимогливішими стали читачі, яким після комп’ютерної гри “Відьмак” хотілося прочитати щось динамічне, з блек-джеком і відьмами. На деякий час видавництво “Зелений пес” підхоплює хвилю і видає кілька серій фантастики таких письменників як Марина та Сергій Дяченки, Олег та Валентин Авраменки, Генрі Лайон Олді, Андрій Валентинов, Володимир Арєнєв. Більшість із цих авторів писали російською, а потім перекладали свої твори українською і видавали їх на Батьківщині. У 2005 році українське фентезі здобуває всесвітнє визнання: подружжя Дяченків стають найкращими письменниками-фантастами Європи. Загалом Україна чотири рази вигравала “Єврокон”: у 1994 році Борис Штерн, у 2005 Марина та Сергій Дяченки, у 2006 Генрі Лайон Олді, у 2013 Андрій Валентинов. Ряд авторів отримували відзнаки за кращий дебют (Людмила Козинець, Лев Вершинін, Марина та Сергій Дяченки, Анна Кітаєва, Володимир Арєнєв, Андрій Левицький, Сергій Слюсаренко, Михайло Назаренко, Марина Соколян, Ольга Онойко, Наталія Щерба, Марія Ряполова, Олександра Руда, Олег Сілін, Ореста Осійчук, Ігор Сілівра), як художники чи ілюстратори (Денис Мартинець, Сергій Поярков, Микола Редька, Олександр Продан, Сергій Крикун), а також інші нагороди. Кращим фантастичним журналом Європи у 2004 році став український “Реальність фантастики”, а кращим фензином у 2013 — журнал “Фанданго”.  Як бачите, українська фантастика потроху досліджує і мріє завойовувати читацьку карту Європи.

“Єврокон-2013” у Києві, відкриття конвенту

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А тепер варто було б визначити саме поняття українського фентезі. У літературі прийнято робити поділ здебільшого за двома ознаками: за національністю автора та за мовою. Отже, наше українське фентезі точно буде написано українцями або людиною, яка принаймні вважає себе українцем. Та що з мовою? В Україні склалася непроста ситуація з двомовністю, тож дискусії про те, чи належить російськомовний сегмент культури до української спадщини, досі тривають. Із найвідоміших вітчизняних фантастів, які все ж отримали український переклад і завдяки цьому чудово вписалися до когорти українських письменників, є Марина та Сергій Дяченки, які здобули перемогу на “Євроконі – 2005”, а також переможець “Єврокону-2013” Андрій Валентинов чи дует Генрі Лайон Олді. Варто згадати про Наталію Щербу, з під чиєї руки вийшли серії “Часодії” та “Лунастри”. А крім того — є багато авторів, яких навіть не перекладали українською. Тому пропонуємо говорити так: в Україні є україномовна фантастика і фантастика російськомовна. Й одразу зауваження: не всі фантасти-українці, які пишуть російською, можуть вважатися українськими письменниками, бо сюди ще додається самовизначення автора, ринок, на який він здебільшого працює, та культурні особливості тексту.

Варто зазначити, останнім часом з’являються автори, які до цього писали на російськомовний ринок, але з відомих нам усім причин більше не мають бажання цього робити і поступово переходять на україномовний. Є і двомовні автори, які почувають себе затишно і в тій, і в тій спільноті, бо однаково майстерно вправляються з інструментарієм мови.

Наразі українську фантастику поділяють на україномовну і російськомовну. Фото: Влада Соловйова

У “Світі Фентезі” ми намагаємося більше окреслювати україномовний сегмент. Чимало людей наївно вважають, що мова книги не впливає на її зміст. Але це не так. Можна бути талановитим перекладачем і перекласти Юрія Винничука російською, але навіть тоді його книги звучатимуть уже не затишно-автентично, а зі специфічним присмаком. Далеко не ходіть і візьміть до уваги “Літописи Семисвіття” Наталі Савчук. Її мова настільки впливає на сприйняття книги, що так і хочеться кричати: “Ось воно яке — українське фентезі!” Крім того, є літературна традиція, яка хоч-не-хоч, але в кожній мові впливає на авторів. Говорячи примітивно, в україномовному тексті не стануть посилатися на Пушкіна, а в російськомовному — на Шевченка.

Первинно україномовними письменниками в укрфентезі були Дара Корній, Сергій Оксеник, Галина Пагутяк, Марина Павленко. Однак після Революції Гідності ми спостерігаємо значний підйом україномовної фантастики, в тому числі фентезі. Поки що його сегмент дуже малесенький, але він потроху виборсується з-під колоніального впливу. Коли засновувався журнал, ми не могли й уявити, що кожного місяця видаватиметься фентезійна книжка українською мовою від  українського автора. Минулого року видали 22 оригінальні книжки в жанрі фентезі (тобто не перевидання чи переклади). Число космічне для попередніх років. Але половина з цього є дитячою літературою. Фактично ми для себе відкрили всього кілька нових авторів.

ТОП УКРАЇНСЬКОГО ФЕНТЕЗІ

Отже, що ж варто прочитати з укрфентезі? Ми склали шорт-лист із романів, які із задоволенням прочитають і ті люди, які не захоплюються фантастикою чи хочуть тільки познайомитися з жанром. До уваги бралися книжки саме з україномовного фентезі, які вирізняються оригінальністю та якістю тексту. Джорджа Мартіна, напевно, в нас поки нема, але ми спробували укласти такий перелік, який неодмінно сподобається кожному книголюбу.

“Літописи Семисвіття: Діти переступу” Наталя Савчук. Видавництво “Навчальна книга – Богдан”, 2015

1. Наталя Савчук цикл “Літописи Семисвіття”

Книжка, яка справді вражає. Це доросле фентезі базується на дохристиянських міфах і написано дуже смачною мовою. Перша частина “Діти переступу”, себто діти злочину, розповідає про дітей берегині Гаїни. Жінка проти звичаю так хотіла дати своєму чоловікові хлопчика, що народила двійню — і поділила свою магічну силу між дівчинкою Вродою та хлопчиком Волошком. Але заборони не просто так створюють!

Щойно книжка вийшла друком, її помилково включили до лідерів літа дитячо-підліткової літератури. Наголошуємо, це НЕ дитяче фентезі. Перший наклад роману швидко розкупили, й видавництво пошкодувало, що видало його у м’якій обкладинці досить пробним накладом. Тож наступна книжка серії міститиме першу і другу  частину “Літописів Семисвіття”, матиме тверду обкладинку й вийде вже до “Книжкового Арсеналу”. Всього авторка планує написати сім частин.

Однією з особливостей світу є матріархат, племінна відсутність моралі, а також різноманіття міфічних персонажів: Лихо, Гадючий цар, охваїни, Хресний, Той що перехрестя стереже тощо. Якщо ви шукаєте дійсно вражаючий світ, то це саме він.

“Порох із драконових кісток” Володимир Арєнєв. Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2015

2. Володимир Арєнєв “Порох із драконових кісток”

Один із найкращих українських романів підліткового фентезі. Марта на прізвисько Відьма має небезпечну роботу: викопує токсичні драконові кістки, які спотворюють простір навколо себе, можуть спричинити мутації і бозна ще що. Але порох, отриманий із них, має своє застосування, тож така діяльність користується попитом. Марта дуже хоче відкласти собі грошенят і переїхати навчатися в столицю подалі від дому, тож погоджується на вкрай небезпечний підробіток. Про це та про інші конфлікти — в дилогії “Драконові сироти”.

Книжка особлива своїм оформленням: вона містить 11 повносторінкових кольорових ілюстрацій знаного художника Олександра Продана, надрукована на якісному папері й має свій шрифт. Такий підхід визнали й за кордоном: на “Євроконі-2014” в Ірландії  Володимир Арєнєв отримав відзнаку найкращого письменника-фантаста для дітей і підлітків, а Олександр Продан — звання найкращого художника-ілюстратора. Роман також має спецвидання із суперобкладинкою, двома додатковими ілюстраціями та автографами письменника. Воно вийшло обмеженим накладом у 33 примірника: саме стільки хребців у дракона.

“Гонихмарник” Дара Корній Видавництво “КСД”, 2010

3. Дара Корній “Гонихмарник”

Перша ластівка українського фентезі нової хвилі. Роман оповідає про зеленоволосу студентку-художницю Аліну та гонихмарника Сашка. Гонихмарник, або градобур — це людина, яка має дві душі, одну свою, а іншу демона, що вміє керувати дощем. Хлопець посперечався з другом, що зможе закохати в себе будь-яку дівчину, залишаючись до неї байдужим, і вибір “перевірити” теорію впав на Аліну. Однак самовпевнений красень не передбачав, що дівчина має дуже сильну волю і походить з родини знахарок. Та й Аліна не думала, що її залицяльник — дводушник. “Гонихмарник” — дуже світла книжка, насичена магією Львова й Карпат, це прекрасний приклад українського міфологічного і романтичного фентезі.

Роман сколихнув читацький простір: по “Гонихмарнику” пишуть курсові та дисертації, роблять постановки, його хотіли включити у шкільну програму (відмовилася лише письменниця: за її словами, тоді б книжку зненавиділи за примусове читання). Цікаво, що авторка написала роман через спір із дочкою, на той момент фанаткою “Сутінок” Стефані Майєр. Спершу книжка була по розділах опублікована на сайті Гоголівської академії. За вмовляннями друзів та читачів авторка її надіслала на “Коронацію слова” й отримала третю премію. Тепер Дара Корній разом із Талою Владмировою створили спецвідзнаку та самостійно обирають найкраще українське фентезі на “Коронації слова”.

“Слуга з Добромиля” Галина Пагутяк. Видавництво “Піраміда”, 2012

4. Галина Пагутяк “Слуга з Добромиля”

Роман, який у 2010 році став лауреатом Шевченківської премії. Книжка розповідає про сина опиря і відьми, якому за таке походження немає місця у цьому світі. Така собі данина створінням, на кшталт “Мисливця за вампірами Ді” Хідеюкі Кікучі. Сюжет розгортається на тлі багатьох історичних подій, під час яких нам і розповідається про цього Слугу із Добромиля та Орден Золотої Бджоли — це опирі-купці, які дбають про Галичину. Як ви здогадалися, це історичне фентезі. Серед робіт Галини Пагутяк ви знайдете ще багато дитячого фентезі.

Вперше роман був опублікований ще в 2006 році у видавництві “Дуліби”, а Шевченківську премію отримав у 2010 (тоді письменниця вже втретє подавалася на літературну нагороду, але вперше її отримала). Після престижної літературної відзнаки наклад “Слуги з Добромиля” повністю розкупили і роман з абсолютно новим оформленням перевидали 2012 року у видавництві “Піраміда”.

 

“Джури”, Володимир Рутківський. Видавництво “Абабагаламага”, 2007

5. Володимир Рутківський, “Джури”

Метр історичного й пригодницького роману Рутківський не потребує зайвого представлення. Цикл “Джури” включає в себе романи “Джури козака Швайки”, “Джури-характерники” та “Джури і підводний човен”. Трилогія оповідає про двох хлопчаків, які пережили напад кримських татар на своє село і вирішили напроситися до козаків у джури, тобто в учні. Спершу хлопці подорожують із козаком Швайкою, який за чутками міг перекидатися на вовка. Один із хлопчаків, Санько, виявився дуже кмітливим характерником, його талант неодноразово рятував дітей та дорослих розвідників. З кожною наступною частиною герої виростають і стають вже дорослими воїнами, хтось повертається в селище, хтось одружується, інші починають власний промисл, але до козацького куреня час від часу долучаються нові джури-характерники.

Цикл написаний надзвичайно якісно, читається легко, із захватом. Це пригодницьке й історичне фентезі для середнього шкільного віку, однак ним можна зачитуватися і дорослим. Трилогія “Джури” отримала Шевченківську премію у 2012 році. Згодом вийшла незапланована четверта частина — “Джури і Кудлатик”, перетворивши серію на тетралогію. У 2016 році компанія «Star Media» заявила, що працює над екранізацією циклу. Також незабаром ми побачимо фентезійний фільм “Сторожова застава” за іншою книжкою Рутківського.

“Лісом, небом, водою” Сергій Оксеник. Видавництво “Смолоскип”, 2004

6. “Лісом, небом, водою” Сергій Оксеник

Сергій Оксеник (або ж Сергій Іванюк, редактор журналу “Однокласник”) не такий відомий автор, як Рутківський, але повірте — його трилогія “Лісом, небом, водою” варта уваги. У постапокаліптичному світі хлопчик Лисий вирушає у небезпечну подорож до древніх Руїн, щоб врятувати своє селище і знайти речовину, яка зможе очистити воду. Впродовж трилогії він зустріне чимало міфічних створінь, як от вовкулаки, велетенські жаби, Русалки чи Баба-яга з Лішаком. Але серія доволі похмура і серйозна: екологічна катастрофа, зовнішні загрози, небажання дорослих щось робити із ситуацією та покладання на долю. Хоча книга про дітей, але зовсім не про дитячі проблеми. Це одна з небагатьох українських дитячих книжок, де важливі проблеми вирішують не дорослі, й усю відповідальність на себе беруть саме діти. У 2014 році вийшла заключна частина трилогії, тоді ж перевидали і попередні частини циклу, бо наклади повністю розкупили. Наразі сайт видавництва повідомляє, що тираж знову закінчився, поки що замовити можна лише третю частину циклу.

ДІТЯМ І ДОРОСЛИМ

Будемо відверті — серйозного дорослого фентезі в нас майже нема. Здебільшого спостерігаємо фентезі в категорії для дітей середнього шкільного віку, де воно називається дитячою книгою. Наприклад, серія Марини Павленко “Русалонька із 7-В”, яка має досить велику популярність серед відвідувачів бібліотек. Популярні Сергій Оксеник із трилогією “Лісом, небом, водою”, серія “Айхо” Оршулі Фариняк, серія “Гра” Марини Муляр, “Хрангели” Ніки Ініни, “Джури” та інші книжки Володимира Рутківського, книжки Галини Пагутяк та Наталі Дев’ятко тощо. Є у нас підлітково-молодіжне фентезі: це романи Дари Корній та Володимира Арєнєва. Якщо вам хочеться багатосерійного циклу, то беріться за “Зворотний бік” Дари Корній — це міфологічне фентезі про безсмертних слов’янських богів, дія відбувається у сучасності, а головна героїня Мальва стартує випускницею львівської школи. Варто звернути увагу й на роман “Крила кольору хмар” Дари Корній і Тали Владмирової, де мова йде вже про світ янголів. Якщо вам до вподоби такий стиль — обов’язково прочитайте “Дивовиддя про святих русалок” Боісіди, це чудовий приклад українського міфологічного фентезі. Серед робіт Володимира Арєнєва як фентезі цікаві “Бісова душа, або Заклятий скарб” та “Душниця” (оформлені знову-таки художником Олександром Проданом). Після дитячої трилогії “Скарби примарних островів” письменниця Наталія Дев’ятко вирішила написати й для молодіжної аудиторії: роман “Злато сонця, синь води” можна навіть віднести до патріотичного фентезі. 

Тала Владмирова і Дара Корній на фестивалі LiTerra Con 2015

Якщо почати перелічувати тих, хто претендує увійти у фентезі для старшого віку, то доведеться добряче замислитися. Точно можна записати Наталю Савчук, Галину Пагутяк і Володимира Єшкілєва. Певні, і ви згадаєте якогось автора, якщо дуже сильно подумаєте, але ці книги настільки випадкові й поодинокі, що просто губляться з поля зору. Наприклад, роман “Сновида” Ольги Мігель, який отримав спецвідзнаку на “Коронації слова”, хоча й виданий вже “виписаною” авторкою, широкому загалу не відомий. Або чи чули ви про “Повелительку хаосу” Оксани Кіртог? Це яскраві приклади, коли автор змушений видаватися у маловідомих або не спрямованих на фантастику видавництвах, і все просування книжки лягає на плечі письменника. Враховуючи, що більшість таких видавців поодинокої фантастики нізащо не напишуть в анотації, що книжка фантастична, знайти таке бажане українське фентезі читачу стає важче. А якщо ви ще хочете знайти щось новеньке, і не знаєте якого автора читати, ммм… У половині випадків обкладинка й анотація вам не скажуть нічого про те, що книжка фентезійна. Наприклад, за оформленням книжки навіть не подумаєш, що роман “Бурецвіт” Марії Ряполової — це саме той, за який вона отримала відзнаку з фантастики на “Євроконі”. Про те, що роман “Свій час” Яни Дубинянської фантастичний, не сказано в анотації, не видно цього і з обкладинки — лише ім’я авторки говорить саме за себе, якщо тільки ви знали про письменницю раніше. Таких прикладів так багато, що у фендомі існує поняття “прихованої фантастики”. Час від часу спалахують суперечки довкола якоїсь новинки, яка має хоч завуальований натяк на приналежність до жанру: і поки хтось не прочитає книжку, ніхто не може точно сказати, фантастика це чи ні. Ліквідувати таку прірву між автором і читачем можуть спеціалізовані серії. Деякий час існувала серія “Нове українське фентезі” від видавництва “Наш час”, де видавалися Наталія Тисовська й Тарас Завітайло. На сьогодні у жодному видавництві аналогічної серії саме українського фентезі не існує, хоча й за останні роки започатковано кілька лінійок перекладної фантастики.

Коротко про те, як знайти в типовому українському видавництві фантастику

Після заснування спецвідзнаки на “Коронації слова” з’явилися цілком нові автори. Поки що першими, та досить цікавими фентезійними романами відзначилися лауреатки Ярина Каторож із “Алхімією свободи” й Марина Смагіна з “Волковицями”, однак обидві авторки вже заявили про вихід наступних книжок фентезійного жанру. Уже дві книжки видав Артур Закордонець, а саме “Відунський сокіл” і “Таємниці багряних велетнів”. Завдяки новій номінації на відомому конкурсі ми відкрили вже трьох перспективних авторів, для яких це фактично перші романи.

Чому ж знайти серйозні книжки важче? Для дорослого читача, тобто читача універсального за віком, фентезі має бути хітом. Написав он Джордж Мартін свою “Пісню” — і все, фанати повалили навіть до того, як зняли серіал. Не вистачає нам таких авторів, що були б схожими на Брендона Сандерсона, Ніла Ґеймана, Стівена Кінга чи навіть Сюзанну Кларк. Але дивуватися нічого — за англомовним фентезі тягнеться довжелезна традиція, яка починається ще з класичного готичного роману. У нас вона збереглася, вважай, лише в дитячому сегменті літератури. Також такі піджанри, як епічне, історичне та темне фентезі, що найчастіше характеризують дорослу вікову категорію, вимагають від письменника чималої майстерності: як у самому письмі, так і у вибудові світу, а також — масштабності.

ДЕ ЧИТАТИ УКРАЇНСЬКЕ ФЕНТЕЗІ

Із великою прозою більш-менш зрозуміло: анонси видавництв та авторів, різноманітні каталоги новинок, огляди новинок фантастики — інформацію про свіжі надруковані романи знайти в Інтернеті зараз набагато легше. Можна слідкувати за сторінками письменників чи за певними видавництвами, які системно видають фантастику (наприклад, “Навчальна книга — Богдан”, “КМ-Букс”, “Кальварія”, “КСД”, “Видавництво Жупанського”). Читати відповідні ЗМІ й новинні спільноти у соцмережах: той же “Світ Фентезі”, “Світ книг. Український клуб”, “Фантастика в Україні”, “Альманах україномовної фантастики Das ist fantastisch!” тощо, всюди публікуються новини про свіжовидані романи. Потрапити на презентацію і поспілкуватися з автором\видавцем безспосередньо частіше можна не на загальновідомих “Форумі Видавців” та “Книжковому Арсеналі”, а на профільних конвентах. У першу чергу це “LiTerra Con” (проходить восени) та “Kyiv Comic Con” (найближчий пройде 6-7 травня), де фактично вся літературна програма фантастична.

На “LiTerra Con 2016”. У залі письменники Генрі Лайон Олді, Дара Корній, Наталка Ліщинська та інші.

На сайті нашого журналу ви теж можете знайти що почитати: наразі найбільше відвідувачі цікавляться повістю “Вогнедан, повелитель” Мирослави Горностаєвої, популярні “Марта і Годинникар” Анастасії Шнайдер, “Зоряна Зоряна”  й “Летючі острови” Інни Ковалишеної. Серед оповідань — “Маланка” Остапа Українця, “Той, хто мене стереже, або ж казка про двох” Олени Тарасенко. Також фентезійні оповідання можна знайти на сайті “Зоряної Фортеці”. Це відкритий конкурс фантастичної короткої прози, тобто всі конкурсні роботи знаходяться у відкритому доступі для прочитання й обговорення. Конкурс проводиться кілька разів на рік, за його результатами проводиться майстер-клас від знаного письменника, а фіналісти часто публікуються в таких журналах як “Дніпро”, “Однокласник”, “Азимут” (який теж постійно проводить власні конкурси). Нещодавно з’явився новий альманах україномовної фантастики “Das ist fantastish!”, де також публікується фентезі малої форми.

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ УКРФЕНТЕЗІ?

Підсумовуючи сказане, маємо таке: школярів наше фентезі ще так-сяк задовольняє, та після школи (ну, максимум бакалаврату) хоч плач. Наразі ринок заповнюється перекладним фентезі, та вітчизняні письменники потроху доставляють свіжих книжок на поличку українського. Популярність жанру лише зростає, з’являються нові конвенти і культурні майданчики, знімаються фільми, а для авторів-початківців проводиться все більше різноманітних курсів для письменників та літературних шкіл. Сподіваємося, що тенденція розвитку даного напрямку збережеться і вже за десять років автори з топ-5 укрфентезі отримають екранізації та перекладатимуться за кордоном. Для цього маємо найголовніше: українські читачі люблять хороше фентезі та хочуть читати своїх авторів.

Оксана Пронько, Вікторія Ваколюк

13 коментарів

  1. Спасибо автору статьи за интересный экскурс в жанр украинского фэнтези. Вот только удивляюсь тому, как лихо Вы делите всех по черно- белому признаку. Мол, русскоязычные писатели идеологически не могут соответствовать украинскому читателю. Или переводи свои книги на украинский или пиши для другого рынка, а все что сверх того – от лукавого. И никто не говорит о двуязычных читателях, которые с удовольствием читают на русском. Или игнорируют русскоязычных писателей, желающих писать для украинского общества. Мы сами их выталкиваем за круг общения и понимания, оттесняя в сторону России, принуждая смотреть на северного соседа как на возможного культурного союзника. А потом еще и бідкаємось, мол, у нас так мало авторов… Да, скажу я Вам, с такой политикой некоторые и не захотят становиться в один ряд с «идеологически правильными» писателями. И вынуждены будут уйти туда, где их примут такими, какие они есть. А мы будем продолжать плодить второ и третье-сортных авторов и книги, не дотягивающие до мирового уровня. Так как вместо качества, думаем о соответствии номенклатуре. Печально…

    1. Шановний, ми такого не писали. Ми написали, що в Україні є україномовна і російськомовна фантастика. Де ви бачите тут “ідеологічно правильних” авторів, я не знаю. Писавши цю статтю, ми зосередились саме на україномовних авторах, тому що ми представляємо саме україномовний контент і хотіли його більше висвітлити. А про євроконівців і так усі знають, що вони класні.
      Але й назвіть мені тих українських російськомовних фантастів з текстами світового рівня (окрім тих же Дяченків) + які хочуть писати для української спільноти, яких ми нібито кудись відтісняємо. Свого часу я читала багато російськомовної фантастики і, чесно кажучи, чогось аж такого, за чим би варто було плакати, я не помітила. Російський ринок, принаймні те, що нам завозили у книгарні, здебільшого примітивний. Масліт як він є.
      У статті ми наголошуємо, що немає в нас свого Джорджа Мартіна. Ну бо рано ще. Якщо ви трохи цікавитесь розвитком української фантастики та літератури загалом, то маєте знати, що донедавна з українських авторів (хоч яких) у нас видавалися “козаки, село і УПА” + висока полиця + Кокотюха з Курковим. Все. Про переклади боляче говорити. Тільки з поточною політичною ситуацією розпочався якийсь зсув. Я певна, буде своє окреме місце і для російськомовних українських фантастів, які писатимуть для української спільноти. Проблема вирішується банально започаткуванням видавництва з чіткою мовною політикою. Ну, або в КСД. Раніше просто вся туса була у всіляких Ексмо.
      Але погодьтеся, мова має значення. Це найважливіший інструмент, який є у автора. І говорячи про літературну традицію, варто розуміти, що українська і російська спиратимуться на зовсім різні, будуть різні ідіоми, жарти, посилання тощо. Навіть якщо книжка буде про Київ, написана вона буде в дещо різних контекстах. Це не ідеологія, а літературна традиція. Порівняйте Гоголя і Булгакова. Так написати, як Гоголь, ще треба зуміти. Це під силу одиницям, а переважна решта писатиме, як Булгаков. Тобто це не значить, що росмовна укрфантастика не буде відповідати українському читачу. Вона просто буде спрямована на трошки інше коло українців. Як би це сказати… Двомовність – то підступна штука. Є мова, яка в людини переважає. Тільки якщо ви постійно тренуєте і ту, і ту, а саме говоріння, тоді ви можете називати себе справжнім білінгвом. Як не дивно, але саме російськомовні українці важче сприймають українську, їм у кожному незнайомому слові вчувається галицизм. В україномовних російська закінчується страшним суржиком. Фактично, у більшості людей є одна мова, якою вони сприймають інформацію краще. Тому художню літературу не пишуть двома мовами одразу, тому що дуже важко перемикатися. Тільки на ТБ таке можливо, тому що там лексика дуууже обмежена. Коли ми говоримо про читання, то у пересічного книголюба є мова, яка переважає, якою йому читатиметься швидше. Наприклад, до 9 класу я багато читала російською, десь 90%, крім шкільної, а на рік тоді мій список складав близько ста книг. Зараз же російськомовна література дається мені важко. Я буквально змушую себе зосереджуватися на художньому тексті. Для того, щоб “зловити хвилю”, треба знову натренувати мозок. А тепер уявімо, скільки людей реально докладатиме зусиль, щоб постійно бути і в тому, і в тому контексті. Це настільки малий відсоток, що простіше поділити культурний простір на два. Власне, так воно і є.
      —-
      Фактично, зараз важливо знайти таких авторів, які були б цікаві українцям в першу чергу. А світу – світу є що почитати і без нас.

      1. Я б сказала – світу не будуть цікаві ті українські автори, які нецікаві українцям. Ну бо просто тому, що аби отримати світове визнання потрібно любити себе.

      2. Cпасибо за разъяснение позиции автора. Согласен с тем, что легче разделить читателей на две категории, но считаю ВАЖНЫМ качество. Если есть вещи написанные только на украинском языке, но они качественные ( взять, хоть упомянутую Ярину Каторож “Алхимия свободы”), то их будут читать русскоязычные читатели из-за внутреннего богатого содержания, яркости красок, оригинальности сюжета. Не взирая на язык оригинала. Мой двоюродный брат не читает книг на украинском языке по 2-м причинам: 1) Ему тяжело (русскоязычная школа, окружение); 2) Нет интересных книг, которые пересилили бы его страх перед украинской книгой.
        Тогда я подбросил ему Владимира Аренева “Бісова душа”. Зная наше общее пристрастие к фэнтези, книга попала по назначению, и братишка ее таки прочитал. Не в восторге, но текст пошел. Преграда была сломана. Повторюсь – нужна качественная литература, которая будет завоевывать читателя своей душой.
        Негативный пример (но поучительный): серия книг Вари Еналь “Живые” вышедшая в издательстве Росмен. Ошеломительный успех нашей украинской писательницы, изданной в России, в которой нашлись люди (в отличии от Украины), осуществившие этот проект. И кто виноват, что книги украинской патриотки (выехавшей из Крыма по идейным соображениям) нашли себя на на полках украинских магазинов, только после того, как пересекли границу с РФ?
        Может издателю нужно внимательнее приглядываться к украинским писателям (особенно новичкам), что бы не прохлопать жемчужину среди кучи гальки?
        Наконец, не могу не согласиться что писать тексты для художественной литературы гораздо сложнее, чем говорить по “ящику”. Я вообще убежден, что тысячу раз прав Курков, сказавший однажды, что писать хорошо можно только на одном языке, на котором думаешь. Я сам много пишу. Метко и глубоко передать мысль, запечатлеть образ, выразить эмоцию на украинском языке я не могу, так как язык моего мышления – русский. Опять же, это совсем не означает, что мои взгляды устремлены в сторону Кремля. Просто можно поломать себя, но вряд ли получится из этой идеи что то путное.
        Может просто дать возможность творцам творить свои миры, не загоняя их в рамки политкорректности?

        1. Та ми теж за якісну фантастику, цілком з вами згодна. Якщо ви помітили, то ми ніде не висловлюємо думки, що як українською, то де-факто краща за інші, чи що як російськомовний автор — то ворог народу. Боже збав. У статті ми намагаємося пояснити, чому українського фентезі, а особливо якісного так мало. Бо воно тільки-тільки виборсалося з-під імперського впливу і почало розвиватися своїм шляхом. Не женіть коней, дайте йому час. Чи ви хочете за кілька нещасних років отримати одразу місцевого Толкіна? (До слова, зараз в Україні такі події відбуваються, що чекайте радше розмаху антиутопій та альтернативної історії, а не фентезі).
          Щодо російськомовних авторів. Та ми ж не проти. Але це проблема радше всієї України, що немає чіткого мовного поділу. Як би основна маса не кричала, що ой, ми все розуміємо і тратата, але це категорично неправильний підхід. У Юрія Шевчука є одна невеличка книжечка, але дуже влучна. Про мовну шизофренію. Це коли ми ось так з вами спілкуємося, хто якою хоче, в одному просторі. Людям здається, що воно ніби й не страшно, що мова — то всього лише інструмент спілкування, а всі ж один одного розуміють, то в чому проблема? А проблема в тому, що це йде на шкоду обидвом мовам. Набагато простіше, коли є чітко простір культурного продукту україномовний і окремо російськомовний, чи там татарський, чи русинський, чи ще який. Це стосується радіо, телеканалів, літератури, газет тощо.
          Російськомовна перекладна книжка в Україні поки не має сенсу, оскільки там часто виникають проблеми з придбанням прав на переклад. Тому зараз вигідніше перекладати українською, як не крути. Щодо української сучасної літератури, то вона помітно програє перекладній, тому здебільшого виживають автори бестселерів, а новачки, яким не пощастило з промоцією, після одного-двох романів далі не йдуть. Тобто у нас немає засилля всіляких шлакових серій, як це притаманно російському чи американському книжковому ринку, де усі ці графоманські потуги видаються пачками і мають свою ЦА. Тому автору-початківцю, хоч якому мовно, часто важко пробитися взагалі, важко засвітитися. Я, чесно кажучи, не можу назвати жодного видавництва з чіткою мовною політикою, що от, наприклад, російськомовні автори — і все. А це було б фішкою. Це б дало чудову можливість отримати свій простір для вираження тим авторам, які почувають себе обділеними, намагаються перекладати Ґуґл-транслейтом і публікуватися українською, коли воно з першого абзацу видно, що у людини з цим проблеми. Чесно кажучи, хоч я і живу в дещо зрусифікованому місті, але родина моя україномовна, тому мені не відчути болю російськомовного автора-українця. Але я розумію, що з цим є проблема. Проте, як на мене, пріоритет варто віддати все ж україномовному сегменту. Із ним набагато гірше. Бо коли російськомовні автори ще можуть спокійно опублікуватися в якійсь трешовій (або серйозній) серії російського видавництва, податися на тисячу конкурсів і потрапити в збірку, навіть якщо в Україні для нього місця не знайдеться, то україномовному автору окрім самої України нікуди податися. Можна і треба вирішувати ці проблеми паралельно. Але ж ви самі бачите, що у владі нічого не спішать робити, бо це тисячі можливостей для спекуляцій. А без чіткої мовної політики діла не буде.
          Тобто має бути розумний підхід до вирішення проблеми. Ми мали так звану “двомовність” (з перевагою самі знаєте якій мові) довгий час. І що? Не спрацювало. Тільки гірше стало. І російській, і український. Українська не полягла лише завдяки тим людям, яких люблять величати бандерівцями, націоналістами та фаріонівцями. Ви зараз скаржитеся за російську, почуваєтеся несправедливо скривдженим, але уявіть собі “Світ Фентезі” на початку його створення. Це було дуже сумно. Дуже. Ми запровадили Читальню лише для того, щоб бачити, що україномовне фентезі справді хтось пише, що це не вигадка нашої хворої фантазії. Хоча це ще почалося навіть раніше, коли ми шукали україномовний фанфікшн. Довелося писати самим) Реально, нас було 5 адмінів — і кожен написав фанфік чи кілька. А ви кажете, російськомовних авторів обмежують в чомусь. Інший приклад. Фанатський переклад манґи. Я вже 5 років цим займаюся і маю для порівняння російськомовний сегмент. Знали б ви, скільки українців працює на нього. Найприкріше, що часто вони навіть гадки не мають, що існує така ж можливість і для україномовних. Аніме українською себе, на щастя, спокійно почуває, а от манґа досі пасе задніх. Фактично, це дві постійні команди + кілька перекладачів-одинаків + кілька одиночних ініціатив від аніме-клубів чи фандаб-груп. От. Таке.
          Ви не розумієте, наскільки російська — привілейована мова. Коли хоч трошки намагаються в Україні урізати її вплив, то одразу спричиняється великий ґвалт. Коли, трясця, створюєш україномовний конкурс, тобі ще 20 людей пишуть, а чому не можна російською. (Ну люди. Серйозно. Російськомовних конкурсів в Інтернеті хоч греблю гати). От ви. Ви навіть на україномовному сайті не бачите сенсу переходити на українську, хоча, я певна, могли б, натомість розводите мовну шизофренію (такий же крутий термін, як і “політкоректність”). Я вас розумію (я після 5 курсів політехнічого університету навіть специфічні російські терміни розумію, хоча спершу мене довго виморожувало слово “проізвєдєніє”), але ви не думаєте, що це, як мінімум, не дуже ввічливо? Чисто з етичної точки зору. Хоча і грубо з мого боку на це вказувати, але… Мені здається, часто російськомовні українці навіть уявити собі не можуть, що комусь це може заважати (окрім міфічних бандерівців).
          —————–
          У підсумку. Російськомовна фантастика — це добре. Якісна російськомовна українська фантастика — ще краще. На неї читач буде — уже класно. Видавець не має чіткого бачення можливостей — це погано. Ми не видавець, не уряд, навіть не зацікавлена сторона — нічого не можемо з цим вдіяти. А втім. Якщо вам потрібен простір для російськомовної книги — створіть його. Он Комубук. Захотіли видавати специфічну андерґраундну літературу — і видали. Я думаю, однодумців знайти можна легко. Це 21 століття, коли лише треба вхопитися за можливість і її розкрутити.
          І на майбутнє. Якщо якась спільнота “за щось”, це не означає, що вона автоматично “проти чогось”. Бо у мене склалося враження, що нас тут звинуватили у всіх бідах російськомовної української фантастики.

          P.S. Сподіваюся, я висловилася не дуже російськофобно. Я взагалі спокійно ставлюся до російської. Коли в мене не буває днів обмеження української. Це щось на кшталт того, що куди не прийди, а тобі з милою посмішкою: “Здравствуйтє”. І якийсь бісів консультант дзвонить: “Здравствуйтє, а нє хатітє лі”. І в пошті якийсь російськомовний спам. Приходиш отак додому і плачеш над своєю невеличкою бібліотечкою україномовного фентезі. А потім читаєш ваш коментар про якість понад усе, і вислів “ґлавноє – ето ідєя” видається поганим жартом. Ще і звинувачення якісь про “поділ на чорне і біле” летять. Непозбувна бентега просто.

          1. А що таке на ваш погляд політкоректність?) Якщо людина пише російською, то це, власне кажучи, її проблеми – де шукати читача, і де друкуватись. Ніхто їй нічого не винен, нехай собі творить міри. Але підставляти їй плечико через ту саму політкоректність ніхто не буде, бо украіномовній літературі зазвичай в подібній ситуації підставляли ніжку. Так історично склалося, що нині виник попит на україномовні книги, і розвиватися буде україномовна фентезі в тому числі. Дяченки, до речі, вельми розумно робили, замовляючи переклади, коли на них ще й попиту великого не було.

          2. Все дуже влучно сказано! Українці працюють не тільки на російськомовний сегмент у сфері аніме та манґи, але й у тому ж фентезі. Це відбувається з різних причин, але в першу чергу тому, що вони не знають про україномовні можливості. Взяти до прикладу той самий фанатський російськомовний переклад останніх трьох книг “Колеса часу” Роберта Джордана, де в команді були українці. Дуже рада що ви є, і що я знайшла ваш журнал. Ви молодці!

  2. Українське фентезі на сьогодні дуже бідне. Якщо чесно – фентезі, в класичному розумінні, немає. Немає книг, подібних до того ж “Відьмака” чи Гри Престолів. Коли думаєш про фентезі – в уяві зринають гноми, ельфи, дракони і некроманти…такого фентезі хочеться, а книги типу “Діти Переступу”, твори Дяченків – вони більше орієнтовані на підлітково-дитячий контингент, це швидше “переробка” українського фолькльору чи “містична казка”….

    1. Фентезі про ельфів, гномів і драконів уже потроху відходить у минуле, це вже давно неоригінально і нецікаво. Хіба що вони неординарно оброблені.
      Власне, що таке фентезі? Це переробка міфу, фольклору. Ті ж гноми і ельфи прийшли звідти ж. Природно, що “місцеве” фентезі використовує свій фольклор. Так, часто у нас зустрічаються містичні романи. Але є і саме фентезі.
      Щодо “Дітей переступу”, то це неправда. Вони якраз орієнтовані на дорослу аудиторію, а тому універсальні в своїх читачах. Якщо кілька головних героїв спершу дитячого віку, це ще не значить, що книжка дитяча. Там зовсім інші акценти, аніж в дитячій чи підлітковій книзі. Толкіна он усі, кому не лінь, читають.
      Що мене справді шокувало у вашому коментарі, то це те, що твори Дяченків орієнтовані на підлітків. Я не знаю, що саме ви з них читали, можливо, один “Ритуал” — і все (або ще якусь книгу-дві, які в них є з “легеньких”), але Дяченки зазвичай працюють з доволі сильними психологічно історіями, про дорослих і орієнтованих саме на дорослих. Свого часу була здивована, наскільки “Ритуал” простенький у порівнянні з іншими їхніми романами чи оповіданнями.

    2. Щодо таких сильних книг, як у Сапковського чи Мартіна, то це так, подібних авторів у нас поки що немає. Але це не залежить від “класичності” чи драконів. Можна спокійно написати те саме з мавками і чугайстрами (у Дяченків тих же було), але масштабно, яскраво, з прекрасно виписаними героями та сюжетом.

  3. “Діти переступу” були опубліковані в “пробному” вигляді, бо світ Семисвіття направду НОВИЙ.
    Т.т., читач, вихований на ельфах, драконах, некромантах і т.п. завідомо не отримає “дитячого” задоволення від “впізнавання” вже усталених у його мізнах симулякрів. Але в нього з”явиться можливість увійти в міфопростір, де він ще не проходив, відчути й вдихнути повітря новонародженого світу. Це не всім подобається. Хтось любить все життя впізнавати з дитинства знайомі речі й почуватися спокійно. Та є й ті, хто любить тривожне очікування незнаного, напругу непевності. Саме це дає читачеві той же Мартін. Можливості, а не відповіді.
    У травні вийде повний том “Дітей переступу” як офіційний початок саги. Без купюр у початковій частині (що була опублікована). У делікатному дорослому 🙂 оформленні Ростислава Крамара.
    Сподіваюся, розмови про “підлітково-дитячий контингент” та “переробку” українського фолькльору на тому вичерпаються 🙂

  4. “Після дитячої трилогії “Скарби примарних островів”…”

    Вибачте, але “Скарби Примарних островів” аж ніяк не є “дитячим” фентезі.
    Гарна дитяча книжка, де половина героїв до кінця не доживає. :)))))

    Хто сумнівається, почитайте на Андронумі з другого розділу “Страта на світанні” (перша книга). Особливо наприкінці розділу, де про минуле…
    https://andronum.com/product/devyatko-nataliya-skarbi-primarnih-ostroviv-karta-i-kompas/

    А те, що “НК – Богдан” свого часу у першому виданні намалював таку незугарну “дитячу” обкладинку з “принцом і русалонькою”, то це біда смаку непрофесійного видавця…

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *