Уривки

Вікторія Авеярд “Багряна королева”: Уривок

Дебютна книжка Вікторії Авеярд “Багряна королева” вийде до Форуму видавцівʼ17 у видавництві “Наш Формат”. Пропонуємо Вам ознайомитися з уривком із цієї фентезійної антиутопії, яка полюбилася американським підліткам.

Переклад: Ярослава Стріха


Жінка робить крок уперед і, на  мій жах, звертається до мене:
— Мара Барров, тебе викликають до Літополя.
Ґіса хапає мене здоровою рукою, ніби може мене втримати.
— Щ-що? — затинаюся я. — Тебе викликають до Літополя, — повторює вона і вказує на двері. — Ми тебе підвеземо. Ходімо.
Викликають багряну? Я  про таке в  житті не  чула. І  чому мене? Що я такого зробила?
З іншого боку, я порушила закон, а через знайомство із Фарлі мене можуть записати в терористи. Нерви бринять, всі м’язи напружені. Вартові перегородили двері, але треба тікати. Буде чудо, якщо я добіжу до вікна.
— Ти не бійся, сьогодні там вже спокійно, — сміється вона, неправильно витлумачивши мій острах.  — Зараз Покої і  ринок під контролем. Прошу, рушаймо.
На мій подив, вона усміхається, хоча вартові стискають пістолі. Мені холоне кров.
Якби я не  послухалася вартових, не  послухалася королівського наказу, на мене і цілу родину чекала б смерть.
— Гаразд, — шепочу я, вивільняючи руку з Ґісиної хватки. Вона знову намагається мене вхопити, але мама її стримує. — До зустрічі?
Питання повисає в  повітрі. Тато торкається моєї руки: це він так прощається. У мами на очах бринять непролиті сльози, а Ґіса намагається не кліпати, аби запам’ятати кожну секунду зі мною. Я навіть нічого не можу їй лишити. Та перш ніж я розплачуся чи вигадаю ще якийсь привід затриматися, вартовий бере мене за руку й веде геть.
Тихий-тихий шепіт зривається з моїх вуст:
— Я вас люблю.
А тоді двері зачиняються, відрізаючи шлях додому й до старого життя.
Вони поспіхом ведуть мене селом. По дорозі до базару ми проминаємо старий Кілорнів дім. Зазвичай він у  такий час вже на ногах і прямує до річки, щоб узятися до роботи, доки ще прохолодно, але ті дні минули. Зараз він, мабуть, по півдня спить, аби насолодитися дрібними приємнощами життя, доки його не  призвали. Мені хочеться гукнути його на  прощання, але я стримуюся. Він рушить на пошуки згодом, і Ґіса все йому розповість. З німим сміхом згадую, що сьогодні Фарлі чекатиме на мене зі скарбом. Ото розчарується.
На площі на нас чекає блискучий чорний транспорт. Чотири колеса, засклені вікна, заокруглений дах — транспорт як звір, що наготувався до стрибка. Інший вартовий сидить за кермом і заводить двигун, щойно помічає нас; у ранкове повітря виривається чорний дим. Мене безгучно запихають на заднє сидіння, служка вмощується біля мене, а  тоді транспорт рушає на швидкості, яку я навіть уявити собі не могла. Це моя перша і остання поїздка.

Avatar photo

Оксана Пронько

Вона ж Росава. Адміністраторка, оглядачка.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *