Лабіринт казок

Колись у дитинстві авторка цієї рецензії прочитала «Тисячу й одну ніч» в неадаптованому перекладі. Вражена казками, схованими одна в одній, спробувала вигадати подібну казку і розповісти її бабусі. Бабуся заплуталася на третій казці. То був привід для гордості: «Он яка в мене пам’ять».

Це була приказка, і вона про те, що часом трапляються книги, в яких найкраща пам’ять дає збій. Наприклад, «Казки сироти» Кетрін Валенте. Вони складаються з чотирьох книг: Степової, Морської, Штормової та Обпікаючої. Кожна з них містить цілу в’язанку історій, що перетікають одна в одну, заплутуються в клубки і переходять із книги в книгу.

Найцікавіше те, що їхня фабула дещо нагадує фабулу «Тисячі й однієї ночі», от лиш обійшлося без задушених дружин і майже без весіль. Та й казкарка не дочка візира, а дівчинка, що живе неприкаяна в палацовому саду. Навколо її очей хтось витатуював химерні історії, які вона мусить розповісти комусь, але ніхто не наближається до таємничої дівчинки, котру всі вважають демоном. Тільки один із синів султана переборює страх цікавістю — і з цього починаються лабіринти казок сироти…

Нехай назва вас не обманює, це не дитяча книга. Проти деяких її епізодів найкривавіші народні казки видаються скромними та миролюбними. А складнощі всіх алюзій, інверсій та хитросплетінь сюжету не кожен дорослий книголюб подужає. Крім того, книга написана гарною мовою, переповненою химерних метафор, парадоксальних порівнянь і незвичних образів. Єдиний її мінус – відсутність українського перекладу.

Із чого починаються ці історії?

Із принца, що покинув батьків палац заради Подвигу.

Зі Святої-монстра та ведмедиці, котру вовк збив зі шляху.

Із двох дітей, котрі втрапили до проклятого міста.

Із джиннії, замкненої у клітці посеред пустелі.

Можливо. А можливо, вони починаються із Зірки на ім’я Серпентина, з гусеняти або їжака, чи з Кобилиці, що створила світ і вигризла зірки з власної плоті. Напевне можна сказати лише одне — всі вони зводяться до дівчинки в нічному саду, як нитки до ткацького човника.

Кетрін Валенте плете свої казки з усього, що трапить під руку. З історій жар-птиць, драконів, хюльдр, джиннів, капп, єдинорогів, ламій, хулідзин, принців, дів, чудовиськ, кентаврів, чаклунів, грифонів… Із легенд, принесених степовими вітрами, і з математики. У цих сумних, але прекрасних казках знайшлося місце, звісно, не всім міфам та чарівним істотам світу, але дуже й дуже багатьом.

Ілюстрація: Michael Komarck

Перша, Степова книга, розповідає про принца, відьму, короля та гуску. Принц втікає з палацу, ненароком вбиває доньку відьми і намагається виплатити свій борг. Відьма ж розповідає йому казки. Заради неї і заради нього самого. І коли в фіналі всі казки замикаються в коло, приходить час розплати для одних і страждання — для інших.

Це книга про справедливість і несправедливість.

Морська книга оповідає історію сивої дівчинки та двох Сігрід. І справді, всі історії так чи інакше згадують про море, про північні та південні води, про відчайдушні пошуки, а ще про Аль-а-Нур, місто дванадцяти веж і дванадцяти релігійних культів. Єдине на світі цілісне місто, що не має тіньової сторони.

Це книга про віру і вибір.

Штормова книга найжахливіша з усіх. Вона розповідає про покинутих, непотрібних нікому дітей, про померле місто Шадукіам, жителі котрого і не помітили смерті міста, про героїв першої, Степової книги, чия історія завмерла на півслові.

Це книга про відданість. Навіть перед лицем відчаю.

Обпікаюча книга розповість про ще одне помираюче місто, Анджанаб. Однак, на відміну від Шадукіама, його смерть не жахає. Бо тут лишилися не монстри та руїни, а поети, актори, музики та мандрівники. Ті, хто полюбив Анджанаб, і хочуть розділити з ним його останні дні. А якщо місто оточила армія джиннів, тим краще. Адже виставі потрібні глядачі.

Це книга про надію і любов.

«Казки сироти» заведуть читача в лабіринт краси, жаху і печалі. Вони вивернуть навиворіт всі ваші уявлення про казку, витріпають, як випрану білизну, і розвішають по закутках душі… Коли ви їх прочитаєте, то вже не будете колишніми. Це я вам точно кажу, бо прочитавши її, навіть не можу написати рецензію так, як писала раніше.

 

Інна КОВАЛИШЕНА

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *