Перед лиховісною бурею

Гантер Е. Здіймається буря. — Х: АССА, 2017. — 336 с.


Пригоди котів-вояків тривають, і ось ми вже тримаємо в руках четверту частину — «Здіймається буря», а незабаром з’явиться і п’ята. То що ж пропонують нам письменниці під псевдонімом Ерін Гантер цього разу?

Тигрокігтя вигнали, але краще не стало. Громовий клан підкошений підступною зрадою свого воєводи, а найбільше — його провідниця. Хоча амбітний кіт протягом всієї книжки з’являється лише один раз, його присутність вчувається в усьому. Слід зазначити, що постать цього персонажа не наділена рисами шаблонного поганця. Тигрокіготь сильний, розумний, харизматичний, здатен повести за собою інших — і саме тому він величезна загроза для своїх ворогів.

За Вогнесерда трясешся і молишся. На його плечі лягла нечувана для молодого вояка відповідальність, а підтримати його майже нікому. Друг подався до Річкового клану, Синьозірка ні на що не зважає, учень не слухається, та й кожен несхвальний погляд однокланівця завдає удару його впевненості — особливо тепер, коли він, колишній кицюня, має довести, що як ніхто заслуговує на своє місце. Оскільки четверта частина більш прохідна, є паузою перед основною кульмінацією підциклу, то в деяких місцях відчувається, що авторки дещо частувато наголошують на страхах рудого кота.

Утім, є тут один чудовий момент, який найкраще висвітлює тривожний стан Вогнесерда. Це Ожинко, син Тигрокігтя. Звісно, ми всі знаємо, що діти не винні у гріхах своїх батьків, але негативні відчуття переносяться на них самі собою. У давнину вважалося нормальним страчувати всю родину за злочин одного. Вогнесерд намагається боротися зі своєю неприязню, і це, як бачить читач, дається йому ой як непросто.

Цей роман найбільше серед попередніх зосереджується на почуттях персонажів і дає їм шалений розвиток. Синьозірка, яку ми звикли бачити мудрою кицькою, втрачає віру і довіру. Напевно, найсумніша зміна за всі попередні частини. Коли герой, якого завжди любив, раптово перестає бути колишнім, то завжди відчуваєш розчарування. Наче тебе ошукали: «Ні, це не може бути так! Як же…» Але стати міцно на лапи після такого виснаження — духовного і фізичного — справді непросто.

Приємно дивують другорядні персонажі, які, вочевидь, симпатизують Вогнесердові. Розвиває свої знання Попелюшка, ясніше подає знаки Піскошторма, неочікувано виказує всіляку підтримку Білошторм. Непростий підлітковий період переживає Хмаролап — і автор один знає, що з цього шибеника виросте.

У книзі «Здіймається буря», здавалося б, небагато динаміки, але за триста сторінок встигає трапитися чимало поганих і добрих подій. Клани продовжують переслідувати власні інтереси, а природа взагалі ні до кого не дослухається і тільки ставить перед фактом лісових котів. Боротися в такий час за виживання стає особливо непросто.

Над перекладом тексту, як завжди, чудово попрацювали Катерина Дудка та Остап Українець. І хоча Вогнесерд на обкладинці радше хитруватий, аніж знервований, за оформленням книжка доповнює колекцію. Якщо це Вогнесерд, звісно, а не Тигрокіготь, проте тоді в нього мала б бути бура шубка.

Отож ми знову чекаємо на продовження. Лишилося всього дві книги до завершення цього підциклу, які український читач побачить вже зовсім згодом.

Оксана ПРОНЬКО

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *