Перед лиховісною бурею
Гантер Е. Здіймається буря. — Х: АССА, 2017. — 336 с.
Пригоди котів-вояків тривають, і ось ми вже тримаємо в руках четверту частину — «Здіймається буря», а незабаром з’явиться і п’ята. То що ж пропонують нам письменниці під псевдонімом Ерін Гантер цього разу?
Тигрокігтя вигнали, але краще не стало. Громовий клан підкошений підступною зрадою свого воєводи, а найбільше — його провідниця. Хоча амбітний кіт протягом всієї книжки з’являється лише один раз, його присутність вчувається в усьому. Слід зазначити, що постать цього персонажа не наділена рисами шаблонного поганця. Тигрокіготь сильний, розумний, харизматичний, здатен повести за собою інших — і саме тому він величезна загроза для своїх ворогів.
За Вогнесерда трясешся і молишся. На його плечі лягла нечувана для молодого вояка відповідальність, а підтримати його майже нікому. Друг подався до Річкового клану, Синьозірка ні на що не зважає, учень не слухається, та й кожен несхвальний погляд однокланівця завдає удару його впевненості — особливо тепер, коли він, колишній кицюня, має довести, що як ніхто заслуговує на своє місце. Оскільки четверта частина більш прохідна, є паузою перед основною кульмінацією підциклу, то в деяких місцях відчувається, що авторки дещо частувато наголошують на страхах рудого кота.
Утім, є тут один чудовий момент, який найкраще висвітлює тривожний стан Вогнесерда. Це Ожинко, син Тигрокігтя. Звісно, ми всі знаємо, що діти не винні у гріхах своїх батьків, але негативні відчуття переносяться на них самі собою. У давнину вважалося нормальним страчувати всю родину за злочин одного. Вогнесерд намагається боротися зі своєю неприязню, і це, як бачить читач, дається йому ой як непросто.
Цей роман найбільше серед попередніх зосереджується на почуттях персонажів і дає їм шалений розвиток. Синьозірка, яку ми звикли бачити мудрою кицькою, втрачає віру і довіру. Напевно, найсумніша зміна за всі попередні частини. Коли герой, якого завжди любив, раптово перестає бути колишнім, то завжди відчуваєш розчарування. Наче тебе ошукали: «Ні, це не може бути так! Як же…» Але стати міцно на лапи після такого виснаження — духовного і фізичного — справді непросто.
Приємно дивують другорядні персонажі, які, вочевидь, симпатизують Вогнесердові. Розвиває свої знання Попелюшка, ясніше подає знаки Піскошторма, неочікувано виказує всіляку підтримку Білошторм. Непростий підлітковий період переживає Хмаролап — і автор один знає, що з цього шибеника виросте.
У книзі «Здіймається буря», здавалося б, небагато динаміки, але за триста сторінок встигає трапитися чимало поганих і добрих подій. Клани продовжують переслідувати власні інтереси, а природа взагалі ні до кого не дослухається і тільки ставить перед фактом лісових котів. Боротися в такий час за виживання стає особливо непросто.
Над перекладом тексту, як завжди, чудово попрацювали Катерина Дудка та Остап Українець. І хоча Вогнесерд на обкладинці радше хитруватий, аніж знервований, за оформленням книжка доповнює колекцію. Якщо це Вогнесерд, звісно, а не Тигрокіготь, проте тоді в нього мала б бути бура шубка.
Отож ми знову чекаємо на продовження. Лишилося всього дві книги до завершення цього підциклу, які український читач побачить вже зовсім згодом.
Оксана ПРОНЬКО
