Топ 3 антиутопій від ВСЛ, які ви могли пропустити, але які варто прочитати

Попри те, що романи, написані в жанрі антиутопії, часто зображають суспільство, якому притаманний тотальний контроль, а читаючи їх, часто виникає передчуття катастрофи, вони завжди користуються попитом у читача. Це й не дивно, адже автори, ґрунтуючись на власних спостереженнях та узагальненнях, своїми текстами прагнуть застерегти суспільство від загрози, яка їм часто видається очевидною.

Минулого року «Видавництво Старого Лева» зробило чудовий подарунок шанувальникам антиутопій. Мова йде про публікацію трьох надзвичайно помітних романів цього жанру: «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника, «Який чудесний світ новий» Олдоса Гакслі та «Не відпускай мене» Ішіґуро Кадзуо.

Ярослав Мельник. Маша, або Постфашизм – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 228 с.

Роман «Маша, або Постфашизм», написаний українсько-литовським письменником Ярославом Мельником, вперше був опублікований литовською мовою в 2013 році. Попри те, що автор написав текст українською і тільки пізніше переклав литовською, україномовний читач отримав змогу  з ним ознайомитися тільки минулого року.

Події роману відбуваються в ХХХІХ столітті в суспільстві, панівною ідеологією якого є неогуманізм, що прийшов на зміну фашизму. Технологічному розвитку в майбутньому приділяють мало уваги. Натомість процвітає тваринництво – люди вирощують сторів, які придатні як для роботи по господарству, так і служать джерелом смачного м’яса. Ці тварини – нащадки людей, що були зігнані фашистами до концтаборів. Та суспільство майбутнього не бачить спорідненості з цими людиноподібними тваринами, а якщо й у когось виникають сумніви – їх прагнуть розвіяти.

Головним героєм роману є Діма. У цього чоловіка середнього віку починають виникати дивні почуття до сторки Маші. Вони змушують його до переосмислення цінностей та провокують на вчинки, які назавжди змінять його життя.

Варто нагадати, що роман «Маша, або постфашизм» потрапив до короткого списку премії «Книга року ВВС – 2016».

Олдос Гакслі. Який чудесний світ новий. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 368 с.

«Який чудесний світ новий» Олдоса Гакслі поряд із «Ми» Євґєнія Замятіна та «1984» Джорджа Орвелла, на сьогодні є однією з найвідоміших антиутопій минулого століття. Вперше роман був опублікований в далекому 1932 році та досі не втратив актуальності.

Події, описані в романі, відбуваються в двадцять шостому столітті. На цей час у світі припинилися збройні конфлікти, а все населення планети живе в єдиній державі. Суспільство вже давно відмовилося від світових релігій, замінивши їх культом споживання та поклонінням Генрі Форду. В майбутньому Гакслі люди не розмножуються звичним шляхом – їх вирощують у пляшках, наперед програмуючи на належність до певної касти: від інтелектуальних альф до слаборозвинених епсилонів. Інституту сім’ї давно не існує – всі люди майбутнього мають належати одне одному. Вони співіснують щасливо, всі задоволені власним становищем у суспільстві, а якщо когось долає сум, то достатньо прийняти легкий наркотик «сому» – і настрій покращиться.

Винятками є резервації дикунів, які сповідують дивні культи, а діти народжуються природнім шляхом. З однієї з них Бернард Маркс та Леніна Краун привозять до Лондона Дикуна Джона. Цивілізоване суспільство із зацікавленням ставиться до цього дикуна, що дивно поводиться та цитує нікому невідомого Шекспіра. Джон у свою чергу ніяк не може змиритися з дикістю та аморальністю цивілізації.

Українською текст роману «Який чудесний світ новий» переклав Віктор Морозов.

Нагадаємо, що за мотивами роману неодноразово ставилися радіоспектаклі, знято два однойменні фільми в 1980 та 1998 роках.

Ішіґуро Кадзуо. Не відпускай мене. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 336 с.

Роман «Не відпускай мене» відомого британського письменника японського походження Ішіґуро Кадзуо вперше був опублікований в 2005 році.

Читач потрапляє в недалеке минуле – дія роману відбувається в Англії наприкінці ХХ століття. Оповідачем є тридцятиоднорічна  Кеті Г., а її історія, на перший погляд, не вирізняється нічим особливим. Але згодом виявляється, що герої роману – Кеті, Рут, Томмі та інші – клони. Вони приречені, адже їхнє основне призначення – дозволити іншим людям жити якомога довше.

Зважаючи на те, що пересічних людей бентежить існування клонів, вони відділені та живуть у закритих школах, Котеджах, спеціальних будинках для опікунів, а перед завершенням у будинках для донорів.

Автор відкриває особливості змальованого суспільства поступово, залишаючи читачеві можливість для власних роздумів та аналізу.

З англійської мови роман переклала Софія Андрухович.

Цікаво, що «Не відпускай мене» потрапив до шорт-листа Букерівської премії 2005 року та премії Артура Кларка в 2006 році. За версією американського щотижневого журналу «Time», це найкращий роман 2005 року, а також він є в переліку 100 найкращих англомовних романів з 1923 по 2005 роки, на думку цього ж видання. Окрім того, в 2010 році «Не відпускай мене»  був екранізований.

 

Микола ПЕТРАЩУК

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *