“Vivat Academia!”: Магічні візерунки на тлі апокаліпсису

Фентезійний роман киянки Любові Базь “Vivat Academia!” започатковує авторську серію “Райдужний міст”, названу за перекладом прізвища центральної героїні, Ляни Біврьост. Попри те, що книга лише розпочинає велику історію світу, де словесна магія має потужні бойові здатності, а підлітки занадто швидко дорослішають, долучаючись до боротьби зі злом нарівні з дорослими і відкриваючи непросту для себе правду, зачин цей вийшов досить гідним.

Любов Базь. — Видавництво Стрельбицького, 2017.

Перш за все, роман пропонує свою варіацію постапокаліптичного сетингу і без зайвих вагань знайомить нас із передісторією вже майже на самому початку. Катастрофа, що сталася 2012 року, знищила більшість людства, але лишилося Місто, уражене біологічною зброєю, що спричинила масштабні мутації і перетворила жителів на ворожих істот. Зрештою частину мутантів було ізольовано у так званому Чорному Секторі, частина причаїлася в лісі, а на рештках Міста розрослася нова цивілізація, в якій дивовижним чином співіснують прогресивні технічні досягнення й поїздки в маршрутках. Основним надбанням стала можливість захищатися від потвор за допомогою особливих магічних здібностей – так званого креслення візерунків, тобто створення енергетичних кодів зі слів. Для широкого опанування цих здібностей населенням була заснована Академія (так-так, ваша улюблена магічна школа), студент(к)и якої, власне, і знаходяться в центрі уваги твору.

Ляна вирізняється з-поміж інших учнів відлюдькуватістю і цілковитою відсутністю пам’яті про власне доакадемічне минуле: відомо, що її дім згорів, і відтоді вона особливо придивляється до попелищ, але більше нічого згадати не може. Разом із найкращою подругою Елою та групою інших спудеїв та спудейок вона вирушає на практичне навчальне завдання – дослідження Чорного Сектору. Втім назад повернуться не всі, і відповіді, які вони отримають, будуть набагато серйознішими за питання, а сама Ляна лишить у собі частинку Сектору, що несподівано викличе до неї особливе ставлення місцевих (та не тільки) істот.

Задум твору не є надмірно оригінальним. Образ мандрівки до аномальної зони як способу пізнання себе надто вже широко використовується у фантастичному сегменті літератури, від очевидних Стругацьких (на яких натякає навіть назва першої частини – “Практика на узбіччі”) до останньої трилогії Вандермеєра. Закинути головних героїв самих на замкнену територію з потворами – це суто письменницький рай: є вдосталь місця і для яскравих сутичок, і для хитрих магічних маніпуляцій, і для гострих діалогів, що поступово змінюють ставлення героїв одне до одного, а заразом і читача до них. Не обходиться і без щасливих випадковостей: скажімо, гори сміття, що зручно опиняється під будинком саме в тому місці, де Ляна, тікаючи від потвори, вистрибує з п’ятого поверху. Але хтозна, життя буває дійсно непередбачуваним.

Дія другого великого розділу відбувається за кілька місяців, коли стає зрозуміло, що ніщо тепер не буде таким, як раніше: в Ляні відбуваються незворотні зміни після контакту із Сектором, потвори виходять з лісу вдень, чого досі ніколи не робили, офіційна історія очевидно щось недоговорює, а в передмісті дівчата зустрічають дивного юнака на ім’я Слов’ян, що майстерно вбиває мутантів, але так само, як і Ляна, не пам’ятає свого минулого. Об’єднуючи сили, вони успішно вириваються з оточення істот, але темрява виявляється значно ближчою, ніж герої можуть собі уявити, тому й гепі-ендом цю розв’язку можна назвати дуже умовно – хіба що коротким перепочинком перед іще більшими труднощами, яким має знайтися місце вже в наступних книгах.

До безумовних плюсів роману належить робота з персонажами. Вони мають свої голоси, свої унікальні здібності, що стають в пригоді у небезпечних ситуаціях, і вони не соромляться висловлювати вголос свої думки, обмінюючись влучними шпильками та дратуючи одне одного відмінністю характерів. Дещо збиває з пантелику авторська стратегія їхніх найменувань – зрозуміло, що мова йдеться про вимушено мультикультурне місто майбутнього, проте все одно наявність в одній історії Айрен Купер, Ляни Біврьост і Орисі Блаватської, не кажучи вже про прізвиська на кшталт З-Цегли (як тут не згадати Веселуна У) інколи бентежить. Дивує й інше – спудейкам геть незнайоме таке поняття з доапокаліптичного минулого, як “вірші”, хоча складаючи надзвичайно поетичні візерунки зі слів, вони самі невимушено користуються римованою формою…

Втім “Vivat Academia!” – лише перша книга серії, і два епізоди, що увійшли до неї, слугують радше начерками, ніж завершеною історією. Надто багато лишається нерозкритих питань – щодо минулого Ляни, її зв’язку зі Слов’яном, набутих нових здібностей і ролі в поточному протистоянні чи то навіть майбутньому повстанні, на яке так щедро натякають всі сюжетні зав’язки другої половини роману. Створювати інтригу і закидати гачки авторці вдається чудово, головне – не розгубити їх і все ж таки довести історію до логічного завершення, яким би щасливим чи нещасливим воно не виявилося для героїв. Бо ж у підсумку ця історія не стільки про спроби вижити у примарно безпечному ізольованому середовищі, як про дорослішання, руйнування ілюзій та спроби знайти своє місце серед інших людей, навіть якщо ти занадто від них відрізняєшся.

Ната ГРИЦЕНКО

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *