Евотон: задалеко за межею реальності

«Гостросюжетний фантастичний роман» – написано на книжці. «Філософська бойова наукова фантастика» – скаже читач. Дійсно, попри цікаву теорію гостросюжетного тут мало. На звороті автор чесно написав, що цей роман – «результат його розуміння сенсу життя і тих процесів, що його визначають». Відверто кажучи, читати його важко. «Евотон» схожий на дуже довге есе, чомусь розбавлене діалогами. Спробуємо детальніше розібратися, що нам пропонує українська НФ. 

Поспішаймо, але не дуже

Парадокс вдосконалення: аби свідомість розвивалася, їй потрібна біологічна матерія, яка володіє емоціями.

Діло було колись в майбутньому у нашій галактиці, але на дуже далекій планеті Патрії. Молодого патрійського вченого Велфарія висмикують з відпочинку: в експедиції на планету S24 зникла його колега Міла. Всі переконані, що саме Велфарій повинен її знайти, адже так само як і дівчина він має аномальний життєвий шлях (патрійський науковий гороскоп). Тим часом між високорозвиненими цивілізаціями патрійців і абседіумів розгортається боротьба за енергоресурс – евотони. Ці події нерозривно пов’язані, тож щоб запобігти збройному конфлікту чоловік вирушає за Мілою на S24 – тобто на нашу Землю.

Вже на прикладі цієї самої невідкладної справи ми чудово розуміємо, в якому темпі розвиватимуться події. Велфарій жертвує відпусткою, швидко сідає на летючий антиграв і мчить на роботу в Центр космічних досліджень. По дорозі зупиняється в полі, аби подивитися на диких коників і подумати про сенс життя. Заїжджає до знайомої Злати, яку френдзонить (це взагалі окремий момент, всі жінки роману просто мріють про цього чоловіка) і балакає з її безіменним сином про сенс життя. Нарешті аж надвечір долітає до Центру космічних досліджень, де зустрічається з колегою і в першу чергу перетирає з ним про сенс життя. Зникла дівчина шостий день не виходить на зв’язок. Усі дуже «гостросюжетно» поспішають рятувати колегу Мілу. А взагалі, розмовам про сенс життя присвячена більша частина існування патрійців – завдяки технологіям вони більше нічим не обтяжені.

– Останнім часом я нерідко помічаю, що ти намагаєшся приховати хвилювання… – сказала вона, перервавши тривале мовчання і приязно поклавши руку йому на плече.
Велфарій підвів очі і збентежено усміхнувся:
– Мені вже час до Центру космології…
– Веле! Дай мені відповідь, будь ласка, ще на одне питання!
– Запитуй.
– Як на твою думку: чи може інформаційне поле існувати без простору?

Андрій Крижевський. Евотон: початок. – К.: Ксенія Мацкевич, 2016. – 256 с.
Читайте також: Український класик goes steampunk

Квантовий енергоресурс

Варто трохи сказати про народ головного героя, культурі й техніці якого присвячується багато сторінок книжки в дусі «Гобіта». Цивілізація Патрії – панівна в галактиці. На цій планеті давно поширений ментальний зв’язок, панує цілковите взаєморозуміння, потреба в державі зникла, а патрійці загалом займаються саморозвитком. Ідеал гармонії щирого анархіста. Усе це завдяки евотонам – елементарним частинкам, які переносять інформацію. Через них спілкуються патрійці, вони живлять всі електронні прилади. Евотони можуть мати позитивний, негативний і нейтральний заряд, в залежності від якого несуть розвиток, деградацію чи дуже повільно розвивають матерію\свідомість. Це потужний енергоресурс, який різні раси виробляють в різних кількостях. Боротьба за евотони землян переростає в міжпланету війну між технократами абсідеумами й високоморальними патрійцями.

Особисто мені перші сто сторінок пішли дуже погано – переважно це пояснення патрійської філософії. Важко автору даються діалоги. Поки дійовими особами були інопланетяни, це ще можна було списати на якусь відмінну культуру прибульців, але всі земляни не можуть балакати в стилі: «скажіть, професоре, …» і «я це зробив тому, що…». Про правдоподібність діалогів дітей чи закоханих краще не згадувати. Через це героїв дуже важко відрізнити між собою. Окреме питання про жіночих персонажів – ні про що інше, як про головного героя вони не говорять і виконують функцію коханок різного ступеню доступу. Матір змальовується лише як любляча мати, ми взагалі нічого про неї не дізнаємося, а зникла дівчина Міла – як сестра-близнюк життєвого шляху, яка абсолютно повторює по характеру головного героя, і згадуючи її, Велфарій весь час каже, що має якийсь незрозумілий потяг до дівчини. Всі жінки описуються як красиві і принадні (навіть коли описуються матері, вони сидять біля своїх маленьких синів принадно).

Метаморфози прибульців

Вгадати долю персонажа дуже просто: якщо другорядний герой безіменний – виживе, якщо має ім’я – помре. Виключення становлять всього пару супутників героїв-патрійців, які, імовірно, загинуть у наступних частинах. Цікаво, що кожен розділ ведеться від імені іншого персонажу. Від кого саме – перші кілька сторінок зрозуміти важко, адже вони майже однакові. Та головний герой змінюється протягом книжки, стає багатограннішим, складнішим. Велфарій відкриває в собі нові сторони, переглядає моральний кодекс. Щоправда, метаморфози головного героя часом виглядають неправдоподібними, адже часом він навіть не дивується (спойлер!) своїм перетворенням в інші раси. Цікаво, що персонажі постійно плутають землян, патрійців і абсідеумів в одних випадках, і безпомилково визначають їх расову приналежність в інших. Інформація про зовнішній вигляд героїв скупа, більше віддана читачу на бурхливу уяву. Тому зрозуміти, як же між собою відрізняються три абсолютно різні істоти з віддалених куточків Галактики і чому їх легко сплутати – складно. Рівень описів постійно скаче: то це детальний портрет патрійських тварин, то хаотичне змалювання військової сутички. Текст міг би скоротитися вдвічі й стати дійсно гостросюжетним.

Читайте також: Сон у літню ніч: “Дивовиддя про святих русалок” Боісіди

Евотонувати чи не евотонувати?

Які плюси книжки – цікавий світогляд. Якщо ви задаєтесь питаннями, чи можливе існування аморальної високорозвиненої цивілізації чи свідомості поза інформаційним полем, теоріями енергоживлення на основі психічних енергій, тощо – це для вас. З точки зору фізики ця наукова фантастика лишає багато питань (особливо якщо брати до уваги суто різні властивості евотонів в залежності від заряду, враховувати швидкість світла і так далі). Звісно, автор міг би описати багатий патрійський світогляд більш витончено, не подаючи його енциклопедично: те, що це дебютний роман, відчувається відразу. Серія «Евотон» публікується вдруге, тепер в українському перекладі – автор-одесит вирішив видати своє чадо на батьківщині. Щиро сподіваюся, що в інших двох частинах «Евотон» став на порядок цікавішим, але я дуже сумніваюся, що колись прочитаю наступну книгу. Цікаво було б прочитати якийсь інший твір автора, написаний уже після «Евотона», для порівняння. Можливо ця серія космічної наукової фантастики послужить автору непоганим трампліном. Особиста оцінка: 5 із 10.

Вікторія ТОКАРЄВА

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *