Київ на пару: KyivSteamCon 2017

Потанцювати вальс із чумним лікарем, сфоткатися з гасовою лампою на фоні дирижабля і послухати про альтернативну історію — зроблено. Пообіді 7 жовтня шанувальники стімпанку влаштували парову феєрію в музеї КПІ. Вікторіанські танці, механічні скульптури, чудернацький одяг аля вікторіанство+алхімія, тематичні лекції, презентація стімпанк-романів і навіть повітряний цирк. До всього на конвенті можна було дізнатися долю по картах таро, подивитися на вогняне шоу, взяти участь у детективному квесті та випробувати свої сили на змаганнях з армреслінгу. Завдяки хорошій організації агенства “NeverLand” та вдалій локації кожен із відвідувачів зумів знайти щось для себе. П’ятий Стімкон однозначно вдався, за нашими підрахунками, його відвідало кілька сотень пароманів. Спробуємо розповісти, що саме було на фестивалі і чому він нам дуже сподобався.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Надіслати телеграму?

Залишивши речі в гардеробі, ми попрямували до імпровізованого лекторію. Програму конвенту відкрила директорка Політехнічного музею Наталія Писаревська з лекцією про азбуку Морзе й телеграф. Як виявилося, на революційний винахід американця Семюеля Морзе наштовхнуло горе. Лист про хворобу дружини йшов до нього три тижні, тож коли чоловік поспішив додому, вона вже померла. Згодом Морзе довго згадуватиме смерть жінки — Лукреції — чому в еру прогресивного 19 століття, де пароплави перетинають Атлантичний океан і є електрика, листи ходять так довго?! В одній із подорожей Морзе побачив, як стрілка компаса рухається від наближення до провідника зі струмом, ідея електричних імпульсів його захопила. За багато років у співпраці з іншими інженерами задум втілився у самописний апарат для передавання сигналів — телеграф, для якого придумали спеціальну абетку, названу на честь Морзе. Усі слухачі змогли ознайомитися з “морзянкою” і побачити, як працює телеграф, завчасно принесений із закапелків музейної експозиції.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Поруч із невеликим лекторієм розташовувалася кімната з настільними іграми під керівництвом клубу “Ігродол”, за ними — зала, присвячена кінематографу. Її організатори облаштували під крихітний кінотеатр німого кіно: там постійно крутили чорно-білі стрічки з характерним фортепіанним супроводом. Ми подивилися кілька уривків із Чарлі Чапліном і попрямували до основного залу.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Вікторіанські танці і стильне вбрання

Основна частина подій відбувалася в просторому залі машинобудування. Якщо ви колись були в музеї КПІ, то ви знаєте, що це приміщення з височенною стелею, індустріальними металевими балками й десятками макетів найрізноманітніших технічних споруд справляє належне враження. Атмосфера технічно потужного 19-20 століття якнайкраще пасувала до стімпанкової теми.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».Там же учасники конвенту вчилися танцювати вікторіанські танці під керівництвом Vintage Dance Community під справжній оркестр: наша редакторка Оксана Пронько теж вирішила спробувати і вивчила кілька зв’язок. До танців запрошували всіх-всіх, і якби вам не вистачило партнера чи партнерки, з натовпу відвідувачів відразу знайшли б вам пару.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».До речі, про відвідувачів: ми були приємно здивовані кількістю тематично одягнених учасників, і більшості з них було далеко за тридцять. Якщо ви прийдете на Комік Кон чи інший фестиваль із косплеєм, то зазвичай побачите 20-27 річних хлопців і дівчат у яскравих костюмах. Тут же радше батьки залучали своїх чад до стімпанк-стилю. Або навіть дідусі з бабусями: нам трапилося кілька компаній пенсіонерів: у циліндрах, з механічними окулярами та зі стилізованими ковіньками.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

“Це не косплей, — наголошує Вікторія Пручан, одна із учасниць фестивалю, — косплей сьогодні на фестивалі “Отобе”, а стімпанк — це певний стиль”. Дівчина розповіла, що до стімпанк-руху її долучила мама, яка ж допомагала робити костюм. Власне, саме незвичайний стиль і зацікавив дівчину: вона не фанат стімпанкових книжок чи фільмів. Ну а тим, хто тільки починає долучатися до фантастичного руху, вона радить просто робити і пробувати, адже все у ваших руках.

Не забудьте ЗМИТИ грим

Після танців ми пішли на майстер-клас з гриму від студії “Мертвяк inс.” Майстрині використовували для демонстрації “механічного макіяжу” аквагрим. Із таким матеріалом працювати набагато легше, ніж із класичним театральним гримом, у продажу існує кілька десятків різних відтінків. Учасниці студії одностайно наголосили на важливості правил нанесення аквагриму: макіяж роблять на чисте сухе обличчя і тримати його можна не більше чотирьох годин. Якщо з різних причин вам довелося походити в аквагримі більше рекомендованого часу (через зйомки чи косплей-дефіле, наприклад), обов’язково після виділіть час для повноцінної маски для обличчя. Найкраще постійно доглядати за шкірою, тоді негативний ефект після тривалого гриму буде мінімальним. Якщо ви використовували спеціальний аквагрим, що стягує шкіру для ефектів шраму тощо, його необхідно змивати звичайною теплою водою. У жодному разі не зішкрібайте грим! Коли ж ви зупинили свій вибір на класичному театральному, або, ще кажуть, жирному гримі, то перед нанесенням не забудьте скористатися кремом для обличчя.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Загалом, весь грим можна поділити на два великих класи: мальований (використання лише навичок художника) і об’ємний (коли використовують різноманітні вставки). Якщо робити перший тип, то варто пам’ятати про зміну пензлів для нанесення гриму навколо очей і носа, а також про окреме промальовування брів (якщо розмальовують все обличчя, то його покривають основою повністю, а потім заново малюють зафарбовані брови). Коли робите другий тип — фантазуйте в імітації потрібних елементів. Наприклад, якщо хочете зобразити металеві елементи, а метал вкрай погано взаємодіє зі шкірою, краще зробіть вставки із грубої шкіри, замальованої металевим аквагримом. На майстер-класі майстрині використовували імітацію шестірень зі шкіри в поєднанні з трубками з-під крапельниці, а у варіанті з повністю мальованим гримом зобразили “ефект ляльки”, коли обличчя ніби зроблене з кількох металевих пластин.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Цепелін до Києва

Водночас із майстер-класами з гриму та танців відбулася лекція про дирижаблі. Її підготували теж працівники музею КПІ: конкретно ця доповідь читалася в музеї авіації поруч. Присутнім показали стенд, присвячений повітряним суднам, і розповіли про перші спроби людей підкорити повітряний простір. Диражблі однак були не найпершими літальними засобами: першими повітроплавцями стали брати Монгольф’є на своїй повітряній кулі. Це сталося 19 вересня 1783 року під Парижем, куля, наповнена гарячим димом, протрималася у повітрі вісім хвилин і приземлилася за чотири кілометри від старту. У наш час так звані монгольф’єри знову набули популярності: в першу чергу через підвищення безпеки польоту і неймовірно мальовничі краєвиди. Однак керувати повітряною кулею фактично нереально: летиш туди, куди вітер дме. Тому саме поява дирижаблів дозволила проводити перші керовані польоти. Найбільшу популярність вони здобули на початку минулого століття: здійснювалися регулярні рейси між різними містами, на них перелітали моря й навіть Атлантичний океан. Більшість суден сконструювали у Німеччині, за що їх ще прозивають цепелінами за однойменною компанією-виробником. Однак питання безпеки стояло досить гостро: дирижаблі літали переважно на вибухонебезпечному водні. У 1937 році трансатлантичний дирижабль “Гінденбург” вибухнув при швартуванні у Нью-Джерсі. У катастрофі загинуло 35 із 97 пасажирів. До цього судно здійснило майже сорок успішних перельотів через Атлантику, однак стало очевидним, що літати на водневих дирижаблях надто небезпечно. Їхній гелієвий варіант був занадто дорогим, тож не дивно, що з появою літаків цепеліни відійшли в історію. Так закінчилася ера повітроплавання.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».Чи були колись дирижаблі в Україні, зокрема в Києві? Так, звісно були! У 1911 році винахідник Федір Андерс здійснив перший політ на дирижаблі “Київ”, названий на честь його рідного міста. Киянин сконструював перший на території Російської імперії цепелін. За помірну платню можна було покататися на дирижаблі по Києву або до якогось із сусіднього міст, наприклад, Чернігова. У 1912 році “Київ” здійснив аварійну посадку під Остером: пілотував корабель син Андерса, він не зміг самотужки полагодити дирижабль і той згорів; в аварії ніхто не постраждав. Опісля винахідник розробив проект ще одного дирижабля “Київ-2”, однак через Першу світову війну його так і не встигли побудувати. Цікаво, що Андерс був самоучкою і не мав спеціальної технічної освіти: за деякими даними вже після побудови дирижабля він заочно закінчив КПІ у 1918 році. На сьогодні в Києві існує автобусна зупинка, названа на його честь, а також встановлена меморіальна табличка на будинку №50 на вул. Богдана Хмельницького, де конструктор прожив більше десяти років.

Після дирижабля Андерса в Україні такі апарати деякий час використовувалися у військових цілях, та широкого поширення не набули. Однак міг з’явитися найбільший у світі дирижабль: для перевезення ракет з України в Казахстан, на Байконур. У Радянському союзі зіштовхнулися з проблемою транспортування космічних апаратів. Варіанти доставки по воді й землі відразу відкинули, залишилося тільки повітря. У цілковитій секретності київські інженери під керівництвом В.Г. Омельянцева розробили проект дирижабля “Диск Аеро”, розміром із НСК “Олімпійський” та вантажопідйомністю в 400 тонн. Це мав би бути дископодібний корабель діаметром 160 метрів із металевим корпусом, двома авіаційними двигунами й швидкістю 85 км/год. Для випробування потрібно було збудувати модель вантажопідйомністю 250 тонн, однак виробничих потужностей для цього не було і немає досі. Тому інженери вибрали літак, а проект гігантського дирижабля відклали. Тепер він називається “Каргодиск” і пропонується до реалізації вже компаніям по всьому світу, однак втілення поки не знайшов.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Чай о п’ятій

Після лекції про дирижаблі ми вирішили, що час зігрітися й перекусити: благо, організатори подумали і про кафе. На вході в музей розташовувалася невеличка крамничка кексів із шоколадними шестірнями, а в основній залі біля фотозони прилаштувалася крихітна чайна студії “Twisted Tea”. Вам могли приготувати чай на будь-який смак: дівчата використовують чотири основи й більш ніж 30 видів трав. Ми взяли два зелених чаї: із лимонником і кардамоном (вийшов запашний трав’яний чай, і геть без кислого) та з бузиною і брусницею (з гірчинкою, треба додавати більше цукру). Усі трави учасниці студії збирають самотужки: щось просто за містом на Київщині, щось у Карпатах. Наталія Ляпунова, яка очолює проект, не змогла навіть точно пригадати, скільки ж виду чаю в них є — так їх багато. Цікаво, що чайна з’явилася як хобі танцювальної студії. Улюблений чай Наталії червоний китайський або чорний із вересом. У будь-якому разі, ви можете замовити трав’яний чай на свій смак (із лимонником і кардамоном точно смачний, спробуйте! :).

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Але дівчата зі студії не тільки чай вміють готувати, але й знають кілька цікавих історій про культуру чаєпиття. Зокрема ми мали змогу послухати дві лекції про вікторіанське чаювання та різні застосування самоварів. Уперше чай потрапив до Англії у 17 столітті через Східно-індійську торгову кампанію. Тоді він вважався королівським напоєм і коштував чимало. Коли усіма улюблена королева Вікторія захопилася чаюванням, дворяни та середні класи не могли не послідувати звичкам правительки. Але справжньою законодавицею моди стала герцогиня Анна Бедфорд, якій важко було дочекатися вечері, тож вона звеліла подавати о п’ятій годині чай та закуски, а згодом і запрошувати до себе знайомих. Так і з’явилася традиція five o`clock. На відміну від вечірніх учт, на пообіднє чаювання кликали тільки близьких друзів. Гостям пропонувалося кілька сортів чаю, які потім заварювалися з розрахунку одна чайна ложка на особу плюс іще одна зверху. До чаю могли додавати молоко і цукор, який накладали спеціальними щипцями. Процесом керувала сама господиня, що досить нагадує східні традиції чаювання. До слова, в Європі порцелянова чашка набула видозміненого вигляду — їй додали ручку, щоб “ніжні пальчики придворних дам не обпікалися”.

Природно, що й нижчі верстви намагалися слідувати моді чаювання, показуючи таким чином свою заможність. Деякий час розпивання чаю навіть називали гіршим від алкоголізму та диявольською справою.

Що ж до самоварів, які стали символом чаювання в Російській імперії, то вони з’явилися набагато раніше і часто призначалися не тільки для заварювання напоїв, а й для приготування їжі за принципом пароварки. Ще Древній Рим знав автепси —  мідні або бронзові посудини з трубкою всередині, куди закладалося вугілля. За словами Цицерона, автепс коштував як великий маєток. Хого — китайський гарячий горщик, що майже не змінився з часів династії Цзінь, — працює за тим же принципом. У ньому варять традиційні галушки, м’ясо, сезонні овочі тощо. Хого також може мати кілька відділів для приготування різних інгрідієнтів.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Вважається, що в Російську імперію самовар потрапив з Голландії під час життя чи після смерті Петра І. Справжню моду започаткували тульські самовари Баташева: вони мали фірмовий знак, вироблялися в різноманітних формах і дизайнах. У КПІ можна побачити велику колекцію самоварів, серед яких чимало й знаменитих баташевських. Самовари розписували й всіляко прикрашали: за їхнім оздобленням можна зрозуміти, які напрямки мистецтва мали тоді популярність.

Не обійшлося без анекдотичних ситуацій із чаюванням і тут: спершу люди не знали, що робити із чайним листям, тож його жували, мазали маслом і навіть солили.

Загалом, самовари показали себе як часовитривалий посуд, і хоча традиція чаювання за ним поступово зникла, та якщо взяти самовар ХІХ століття й відреставрувати його, він чудово варитиме чай й у ХХІ столітті.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Механічне слово

У головній залі після обіду увагу захопив повітряний цирк, виступи гімнасток зі школи “Іріс” чергувалися з майстер-класами з танців і виступами літераторів. До речі, про літераторів: на Стімконі зібралися фактично всі українські письменники-фантасти, причетні до піджанру. Презентували нові романи Петро Яценко “Нечуй. Немов. Небач” (про Нечуя-Левицького з механічним серцем), Ігор Сілівра “Архіпелаг” (продовження стім/дизель/теслапанкової серії “Цепелін до Києва”) та Анастасія Воронова ”Останній притулок бунтарів” (дядько головного героя безслідно зникає, у пошуках родича герой знаходить портал у паралельний стімпанковий світ у будинку дядька і намагається його повернути). Автори розповіли про свої книжки, їх можна було знайти на літстенді протягом всього конвенту і попросити автограф.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».Читайте також: Фантастичні вихідні: Форум Видавців

Про нові плани розповіли творці коміксу “Воля”: на конвенті можна було придбати листівки з героями графічного роману, покласти їх у крафтовий конверт, на якому ставили печатку гетьмана Скоропадського. На стенді “Волі” висів плакат із новим проектом команди: чорнобильськими хом’яками-мутантами, які потрапили в часи Русі.

Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Попсовий стімпанк

Чималу увагу привернула лекція про попсовість сучасного стімпанку. Коли ви сумніваєтеся, стімпанк перед вами чи ні, визначте для початку: це взагалі фантастика? Він має виглядати незвичайним, але й бути логічним, продуманим. Якщо ви приліпите до окулярів одну шестірню — це не стімпанк, бо яку функцію та шестірня робить? Їх має бути принаймні дві, аби вони хоч теоретично рухалися. Так само із безліччю “стімпанкових” сережок з різних шестірень та кулонами зі старих радянських годинників. Якщо ви зробите якийсь механізм, але використовуєте сучасні складові, це теж не стімпанк: він має відповідати епосі 19-20 століття.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».Хоча й загальноприйнято вважати, що стімпанк — це вікторіанство, насправді існує чимало його видів. Наприклад, японський стімпанк або навіть такий ретрофутуризм за “Зоряними війнами”.
Отже, основа жанру — це альтернативна історія, альтернативні технології. Це фантастичний світ, який має претензію на реальність, просто в якийсь момент електрику не відкрили, а продовжили вдосконалювати парові технології. Хоча це й не завжди саме пара: досить популярні наразі суміжні напрямки дизельпанк та теслапанк, а в самому стімпанку часто використовують алхімію.Світлина від Журнал «Світ Фентезі».

Словом, якщо ви раптом зацікавилися альтернативним паровим світом і хочете до нього долучитися — пробуйте й експериментуйте. Адже стімпанк — це альтернатива, технологічно виважена і точно незвичайна. Більше фотографій у нашому альбомі на сторінці у Facebook, шукайте себе на світлинах. Дякуємо всім організаторам, волонтерам і учасникам за чудовий конвент!

Вікторія ТОКАРЄВА, Оксана ПРОНЬКО

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *