Інший. Розділ 2

Автор: Інгвар АНТ
Жанр: містичний роман
Анотація:  Я не можу точно сказати, коли у мене почались глюки. Тобто, я почав бачити, те чого насправді в природі не може існувати. Воно просто не реальне, видумане у моїй хворій уяві, а сприймаю його за справжнє.

Розділ ІІ

Цілий день дощило. Прозорі краплі бились об шибки, стікали вниз та помирали. Я водив пальцями по склі та пробував їх ловити, доторкнутись, але не зміг. Не зміг пробити перегородку, що крихкою стінкою, відділяла мене від зовнішнього світу. Світу, що здавався реальним, але і таким далеким. Хоча, одним рухом можна було знищити всі перепони, заборони та правила. Головне питання: чи варто? Чи та сторона є справді реальна? Не ще одна придумана дійсність із своїми законами?

Ви ніколи не задумувались, що все навколо – лише ширма. Добре розставленні декорації із хорошими ефектами. Проекція чогось явного та справжнього. Все, що нас оточує добре продумана містифікація. Ні? Але чому? Чому ви не ставите собі такі запитання? Вам не цікаво?Дійсно?

Можливо, все що ми бачимо, чуємо та відчуваємо – всього лише ілюзія дійсності. Вона, як не дивно, створена мозком на основі сигналів, отриманих від наших органів чуттів. У реальності немає мелодії колядки “Тиха ніч”, створеної Францом Грубером, – це лише коливання середовища. Будинки, кафетерії та бібліотеки – радіохвилі різної довжини. Люди, тварини, рослини – відображення зорових проекцій давно збережених картинок у нашому мозку.

А що тоді таке почуття? Що таке злість, ненависть, хтивість? Що насправді являють під собою пункти, які ми називаємо: ласкою, людяністю, добротою? Ніколи не замислювались, ні? А найбільш вживане слово, у складній трьохслівній конструкції, що часто змінює життя людини до невпізнанності. Кидає у крайності, заганяючи у куток, мов психічнохворого, та морозить і пече із середини сильніше, ніж ГРЗ та грип. Робить тіло невагомим та тягне у вись, обіцяючи місце під місяцем та все зоряне небо в додаток. Підносить ствол пістолета до скроні і натискає на гачок. Ви не повірите! Не повірите, що все це характеризує одне єдине слово – кохання. Кохання – взагалі почуття ірраціональне і не піддається визначенню.

Знову мене трохи понесло, як зіжмаканий шматок паперу. Тисну на гальма, зупиняюсь… Та ні, не щоб перевести подих: вдихнути трохи камерно-лікарського повітря, а зібратись із думка. Буває часто, що вони, мов неслухняні діти, розбігаються… Розлітаються швидше, ніж цвіт кульбаби ранньої осені, при легкому подиху молодого вітру. Думки мають здатність прогулюватись наодинці. Просто ми про це навіть не здогадуємось, як і про багато що у цьому невідомому світі. Але…

Але, із вище сказаного, оминаючи пункт на букву “К”, я хотів сказати от що:

– Немає звуків, немає часу, немає почуттів і немає сенсу. До останнього я ще неодноразово повернусь. Немає правди… Не вірите? Це ваше право, оскільки – це ваша дійсність, вселена та фікція.

Правда… А правда в тому, що я трохи змінив свою розповідь. Ні, не подумайте, що я вас обманюю. Мені це для чого? Просто деякі моменти упускаю, щось не пригадую, а про дещо хотілось забути. Викинути з пам’яті на смітник, як непотрібну річ. Кажуть, що пам’ять – це флешка для збереження спогадів та моментів. Вони ідуть під запис, мов файли. Хочу з вами не погодитись. Це не так. Пам’ять не флешка – її не форматуєш, не зітреш файли, яких непотрібно. Шкода…

Ах так, змінив розповідь. Та ні, просто не додав. Не додав, що після конфузу із фотографом та його розбитими окулярами, носом та пихатістю, я не одразу поговорив із Смокі. Розтягнувши купу, санітари, ну “Біле брацтво”, кинули кілька найбільш радикально налаштованих елементів у кімнати для роздумів. Хтось трохи отримав на горіхи, а дехто потрапив під акцію: безкоштовно ще кілька пігулок на день.

Особисто я не був учасником броунівського руху, але, все ж таки, потрапив під  роздачу. Хоча, по-правді кажучи, коли розібрались у цій хімічній реакції: ярлик каталізатора повісили на мене. Цей клятий, із розпухлим носом, що мене звичайно порадувало, “Мікроскоп-фотограф” тикнув пальцем у мою сторону. Козел! А як його ще назвеш? Його ж попросили. Правда?

Звісно, правда. І тепер на тиждень, я отримав окрему кімнату із вивіскою “все включено”. Майже, як п’ятизірковий готель, погодьтесь. Хоча, скажу по-секрету: я – оптиміст! Розглядаю будь-яку ситуацію із позитивної точки зору. Говорять, що оптиміст – це погано проінформований реаліст. Не вірте цьому, дурість! Я передбачав наслідки: пізніше, коли уже моя рука зустрілась із його носом. Ну, буває! Зате тепер є купа часу, щоб просто подумати.

Смієтесь, так? А ви часто залишались наодинці і просто думали над своїм життям? Аналізували свої дії протягом дня, тижня, місяця? Про все життя я не говорю. Звичайно, що ні. Але ви спробуйте, хоч деколи. Думати! Згадувати!

Ось і я цим зайнявся.

Сидів та дивився на вікно, як краплини дощу стікали по шибках. Сумно…

Сумно мені стало, коли почав згадувати кращий період мого життя – дитинство. Чого ви смієтесь? В кожного він найкращий, просто не завжди всі це розуміють. Не цінують ці моменти. Коли безтурботно минають дні, а пошук чудес не закінчується. Коли в кишенях пусто, але віриш, що ось, ще трішки, і цілий світ впаде перед тобою. Коли встигнути на початок мультфільму – було найважливішим.

Дивно? Нічого дивно! Поїзд дитинства поїхав, тому залишається лиш помахати на прощання рукою. На жаль, він більше не повернеться назад. Напрямок тільки в один кінець.

Дитинство…

Скільки тепла та радості у цьому слові.

Скільки таємниць та космічно важливих подій.

Скільки розбитих колін та подряпаних носів.

Скільки… Чого?

    У кожного свої картинки із дитинства. Поділитись своїми? Ви впевненні? Чесно, я завжди кажу, що там нічого особливого, саме у моєму дитинстві. Хоча…

Хоча, саме із дитинства розпочались мої дефекти. Збої у системи бачення цього світу. Глюки у матриці мого мозку. Але… Але, у дитинстві все здається казкою.

Все сприймається по іншому, ніж у дорослому реальному житті. Все? Не знаю… Можливо… До дідька! Я вірю, впевнений…

Я цілком впевнений – у дитинстві все по справжньому.

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *