“Лазарус”: пришестя Змія

“Лазарус” Світлани Тараторіної надзвичайно вдало вписується в інтер’єр “Вія”. Здається, ніби за сто років до слідчого Тюрина подолом гуляв філософ Хома і разом із голодними семінаристами крав пиріжки на татарці. Книжка якісно вирізняється серед товаришів стилем написання. За жанром це міське детективно-історичне українське фентезі з типовими відьмами-мавками. Однак, — сто чортів жабі в цицьку! — вони взагалі не дратують. Пристойний детектив, живі персонажі, етнічні протистояння та жменя посилань на кримінальну хроніку Києва. А ще — міфологічна альтернативна історія про повернення воїна-Змія. Хоча це всього перший опублікований роман Світлани Тараторіної, «Лазарус» можна впевнено ставити на поличку поруч із улюбленою фантастикою (і з найкращим укрфентезі теж).

Слідчий з особливо важливих справ

Підполковник Олександр Тюрин поспішає до коханки в Москву, але його потяг застряє в Києві через аварію. Не встигає чоловік обміркувати план дій, як його перехоплює місцева поліція і… просить допомогти у розслідуванні начебто ритуального вбивства. За безглуздим збігом обставин московського слідчого загризають. На щастя, Тюрин має в серці те, що не вмирає — місцевому експериментатору вдається «відживити» бідолаху. У посинілому вигляді він залишається працювати в поліції та здобуває славу київського Франкенштайна (так-так, всі знають, що так звали лікаря, але ви зрозуміли). Олександра Петровича непомітно втягує у вир збуреного міста. Революційні настрої, активізація людошовіністів і в кожного на вустах, мов мантра, повернення ватажка нечисті — Змія.

Історія подана окремими оповіданнями — по одному на справу. Вони досить різноманітні та освітлюють добре знайомі кожному киянину закапелки міста (ДЯКУЮ, Світлано, нарешті не Львовом єдиним). Користуючись ситуацією, Тюрин намагається з’ясувати все про власного батька. Той помер у Києві багато років тому і залишив сину тільки збірку міфів про Змія авторства такого-собі Лазаруса. Як шматочки великого пазла, події лягають у тисячолітній орнамент міфів про богиню землі Апі, триголового Змія-Обадію та його вбивцю, віщого Ольга. Вся Межа вірує у повернення непереможного воїна, легендарний напівлюдина-напівнечисть має очолити боротьбу знедолених. Але чи станеться так насправді?

А там ще бурячки посію

Про обстановку. 1913 рік, Київ трясе у передчутті Першої Світової. На території тогочасної України знаходиться Межа — землі, де мешкає нечисть. В Імперії нею відкрито гидують і тикають патиками з того боку резервації, всіляко утискають та обмежують у правах. Але є одне але. Аграрна Україна вирощує магічний буряк і є головним постачальником чарівного сухого варення до столиці. Цей продукт повертає молодість і лікує від безлічі хвороб, а головне — допомагає жити спадкоємцю імперії, слабкому царевичу. Тому в Києві кожному нрав і права. Чорти, мавки, перелесники, відьми, вампіри, вовкулаки, злидні, водяники — усі вправно вписані у міське життя, загалом до них ставляться, як до рівних. Мавки йдуть у найми чи повії, чорти успішні крамарі, відьми передбачають майбутнє, влаштовують сеанси із померлими і так далі. Це не всім подобається — противники нечисті здобувають все більшу підтримку. Авторці добре вдалося описати соціальне протистояння між людошовіністами та нечистю-радикалами, наростання напруги в суспільстві і загалом психологію мас. У певних подіях легко вгадуються паралелі з реальними фактами — вбивством Столипіна, справою Бейліса. Це переростає в гру для істориків — хто знайде більше «пасхалок». Багато громадських діячів, наприклад, Микола Костомаров, раптом стають представниками тих чи інших видів.

— А Шевченко теж із людиноподібних? Не знав.

— Нуу… — багатозначно протягнув Топчій.

На скільки я зрозуміла, “Лазарус” заселяє світ не лише слов’янською міфологією. У тексті згадуються навіть інкуби, але наголошують, що в Києві з діда-прадіда їх нема (тобто вони мешкають десь НЕ в Києві). Цікаво, що деякі види є алюзією на етнічних представників міста: чорти — євреї, вампіри — поляки. Загалом вся описана нечисть “класична” — вампіри п’ють кров, перелесники зваблюють, у мавок спина прозора, тому навіть глосарій по видах не обов’язковий. Звісно, у вас може виникнути жменя питань на кшталт: “Перелесники самі обирають подобу чи жертва сама бачить у перелесника того, кого хоче?”, “Кощі перетворюють лише живих чи мертвих також?”, “Вовкулаки народжують немовлят-вовкулак чи вовченят-вовкулак?”. Але критичної недостачі інформації по нечисті немає.

Цінова політика

За 416 сторінок “Лазаруса” у твердій обкладинці покупцю доведеться віддати 165 гривень. Це якщо купувати у видавництва, в решти книгарень, гадаю, ціна буде вищою. Як для книжки українського автора без ілюстрацій це вище середнього на ринку. Єдиний “артефакт”, який потішить читачів — старовинна мапа Києва на форзацах (by дизайнер Ігор Дунець). Мапа вийшла класною, але за таку суму хотілося б побачити хоча б кілька графічних замальовок героїв. Для порівняння — цьогорічний роман “Альянс” Ярини Каторож, який також вийшов у КМ-Букс. Тверда обкладинка, той самий книжковий папір, але 544 сторінки і багато графічних ілюстрацій від авторки, фактично до кожного розділу — всього 150 гривень. І хоча Світлана Тараторіна не новачок у фантастиці, це її перший роман, отже, читацьким колам авторка поки маловідома. Я не проти “підвищити ставки” і цілком розумію, що собівартість книжок також збільшується, однак “сказали всіх, значить всіх”. Маю надію, що такий ціновий поріг не відіб’є бажання познайомитися з новою письменницею, адже “Лазарус” того вартий.

— Андрій цей зарізаний був до громади водяників приписаний. Сином значить-то водяника числився. Ну як сином — мамку його водопузий за дружину взяв. А отрок пасербом водянику був. От ми й замовили експертизу, бо ж за новим законом треба визначити підслідність: чи то людський злочин, а чи людиноподібних.
— А “мамка”, — наче на лайку, скривився Тюрин, — людиною, значить, була?
— А хто їх, бісових жінок, розбере? — розвів руками околодочний. — Але за документами так точно — гомосапієнка.
— Тобто ви хочете сказати, — запитав Тюрин, розуміючи, що сам себе втягує у справу, — що людська жінка вільно пішла за водяника, ще й сина до них привела? Людську дитину в громаду водопузих?
— Так точно, — кивнув Топчій.
— Кляте місто, — пробурмотів столичний поліціянт і зробив останню спробу. — Слухайте, все це дуже цікаво, але я не маю часу. За чотири дні мене чекають у столиці. В мої плани аж ніяк не входила зупинка в Києві.
— Та ви не турбуйтеся, там справи з комарину ніжку. У нас уже і підозрюваний є, — радісно проказав околодочний і махнув візникові.

Що маємо

Кому категорично не читати роман? Ненависникам альтернативної історії. Якщо вас аж трясе від вампіра-Котляревського або анархістів-чортів, то “Лазарус” краще відкласти. Кому точно читати роман? Шанувальникам міфологічного фентезі та фантастичного детективу. Особисто мені трішечки не вистачило гумору. Можливо тому, що детективне фентезі в першу чергу асоціюється із “Вартою!” Террі Пратчетта. Водночас дуже сподобалася обробка міфів про змія і пошесть кощів — як тобі таке, Джордже Мартіне?

Якби «Лазарус» вийшов у США, то наступного року оголосили б про шестисерійну екранізацію. Роман дуже насичений, можливо, із трохи передбачуваним детективним сюжетом, але захопливий та сучасний. Той момент, коли багато років чекав чогось такого і нарешті тримаєш текст у руках. Кожна сторінка гортається насторожено — а раптом звикнеш, що укрфентезі може бути таким? Що ж читати потім, аби не знизити планку? Надзвичайно приємно спостерігати за появою цікавого і вартого уваги українського фентезі — «Лазарус» Світлани Тараторіної одна з таких книжок.  Залишається побажати, аби цей роман прочитали мої друзі — бо його хочеться обговорювати.

Вікторія ТОКАРЄВА

4 коментарі до ““Лазарус”: пришестя Змія

  • Ольга Мігель
    25.10.2018 р. о 15:37
    Permalink

    Дякую за цікавий огляд роману, захотілося прочитати!
    Це позацикловий роман, чи буде продовження?

    Відповідь
    • Elessmera
      31.10.2018 р. о 12:46
      Permalink

      Будь ласка, раді, що вам сподобалося!
      Позацикловий і цілком самостійний. Але там ще є місця для продовження сюжету, якщо авторці раптом такого захочеться (про це поки заяв не було).

      Відповідь
  • Aillin Ai
    02.11.2018 р. о 16:01
    Permalink

    Я читала уривок – дуже інтригуюче. Мені цікаво, як авторка зуміла впоратися з такими-то колоритними персонажами, як вона втілила свою задумку та обставила ідею. Збираюся купити книгу і щиро сподіваюся, що це справді нова течія в українській літературі.

    Щодо цінової політики – то дурня. Хто захоче, ще й не за стільки купить. Головне – щоб книга була варта.

    Відповідь
  • Aillin Ai
    15.11.2018 р. о 20:36
    Permalink

    я прочитала. якби книга вийшла у США, вони б забрали її світ та населили своїми персонажами. бо тутешні нікуди не годяться.

    Відповідь

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *