“Добрі передвісники” Ніл Ґейман і Террі Пратчетт (уривок)

Зовсім скоро видавництво «КМ-Букс» потішить шанувальників фантастичного гумору романом «Добрі передвісники» Ніла Ґеймана і Террі Пратчетта. Двоє легендарних авторів пропонують по-новому поглянути на старий добрий кінець світу. Влучно висміявши штампи апокаліптичної літератури, майстри слова витворили абсолютно самобутню і яскраву притчу про людей, янголів та демонів. Читачі «Світу фентезі» мають нагоду одними з перших прочитати уривок із майбутнього видання.

Анатолій Пітик, Катерина Грицайчук

***

Є такий фокус із горошинкою і трьома наперстками. І за ним дуже важко простежити. Щось дуже схоже і має статися зараз, щоправда, ставки будуть значно вищими, ніж купка дрібних монет.

Ми навмисне вповільнили текст цього роману, щоб читачі й читачки могли спостерігати за всіма маніпуляціями.

Пані Дейрдре Янг саме народжує в палаті номер три. Народиться у неї золотоволосий хлопчик, якого ми назвемо Немовля А.

Дружина американського аташе з питань культури, пані Геррієт Даулінг, народжує у палаті номер чотири. У неї якраз народжується золотоволосий хлопчик, якого ми назвемо Немовля Б.

Сестра Марія Базікало із самого народження була відданою слугою Сатани. У дитинстві вона ходила до школи Шабашу і отримувала чорні відзнаки за бездоганний почерк і жахливу поведінку. Коли їй наказали увійти до Ордену Пустодзвонів, вона не пручалася, адже мала до того природний хист і, так чи інакше, розуміла, що буде там серед своїх. Марія була дуже кмітливою, про що їй так і не трапилося нагоди дізнатися, адже життя навчило її, як вона сама любила повторювати, що роззявам у світі живеться набагато легше. Ось, погляньте, саме зараз їй у руки передають золотоволосе немовля, якого ми назвемо Ворогом Роду Людського, Убивцею Королів, Янголом Безодні, Великим Звіром на ймення Дракон, Князем Цього Світу, Батьком Облуди, Сатанинським Поріддям та Владикою Пітьми.

А тепер дивіться пильно. Кручу-верчу…

— Невже це він? — здивовано вдивляється в обличчя немовляті сестра Марія. — А я чомусь думала, що у нього будуть химерні очі. Ну, червоні, чи хоч зелені. Або такі манюпусінькі копитця. Чи манюній хвостик… — продовжує примовляти вона, вертячи немовля у всі боки. Навіть рогів немає. Дитя Сатани виглядає зловісно пересічним.

— Так, він, — відказує Кроулі.

— Ви тільки уявіть собі: я тримаю на руках справжнісінького Антихриста, — замріяно продовжує сестра Марія. — Я буду купати Антихриста. І лічити його манюненькі пальчики…

Тепер вона вже промовляє прямо до немовляти, загубившись десь у власному світі. Кроулі махає рукою прямо перед її носом:

— Агов? Ви тут? Сестро Маріє?

— Перепрошую, пане. Просто він у нас такий гарнюній. А він схожий на татка? Авжеж, схожий. Схожий на свого татусюсика…

— Ні, — відрізає Кроулі. — А зараз я наполегливо раджу вам повертатися до палати.

— Цікаво, чи згадає він мене, коли виросте? — мрійливо жебонить черниця, повільно човгаючи коридором.

— Молися, щоб не згадав, — шепоче Кроулі, зникаючи в коридорах.

Ніл Ґейман і Террі Пратчетт у промо-турі на підтримку “Добрих передвісників”, 1991

Сестра Марія несе нічною лікарнею Ворога Роду Людського, Вбивцю Королів, Янгола Безодні, Великого Звіра на ймення Дракон, Князя Цього Світу, Батька Облуди, Сатанинське Поріддя та Владику Пітьми на руках. А тоді знаходить плетений візочок, у який його можна його покласти.

Він щось белькоче, черниця лоскоче йому ніжку.

У дверях показується голова старшої сестри і одразу промовляє:

— Сестро Маріє, що це ти тут робиш? Ти хіба не маєш чергувати в четвертій палаті?

— Але ж пан Кроулі сказав…

— Ану давай, будь хорошою черницею і роби швиденько свою справу. Ти чоловіка ніде не бачила? У передпокої його немає.

— Я бачила лише пана Кроулі і він сказав…

— Ну звичайно ж, сказав! — перебиває її сестра Грація Балакуча. — Певно, доведеться мені самій іти шукати цього нещасного. Заходь і не спускай з мамці очей, зрозуміла? Вона трохи очманіла, але з малюком усе гаразд, — тут сестра Грація запинається. — А чого це ти кліпаєш? Щось в око потрапило?

— Ну, ви ж знаєте… — черниця шумно зітхає. — Дітки… Підміна…

— А, ну так, ну так. На все свій час. Але ж не можна, щоб татко тут шастав, правда? — провадить своєї сестра Грація. — Іще побачить тут казна-що. Тож зачекай на мене тут і наглядай за немовлям. Молодчинка.

І вона чалапає відполірованою підлогою коридору. Сестра Марія ж, штовхаючи перед собою візочка, заходить у палату породіллі.

Пані Янг не просто має очманілий вигляд. Вона спокійненько спить із задоволеним виглядом людини, яка розуміє, що метушитися тепер мають інші. Немовля А посапує поряд із нею — вже зважене і з начепленим ярличком. Сестра Марія, яку з дитинства привчали до послужності, зняла ярличка, обережно скопіювала його й прикріпила цю копію до немовляти, що лежало в її візочку.

Обидва немовляти дуже схожі: маленькі, вкриті плямками і трохи нагадують — хоч насправді не дуже, — Вінстона Черчилля.

А тепер, думає про себе сестра Марія, можна і чаю випити.

Більшість черниць монастиря були старомодними сатаністками, як їхні матері і бабусі. Вони просто народилися у таких сім’ях, проте не були (якщо вже заглибитися в суть питання) особливо лихими. Люди взагалі нечасто бувають лихими. Вони просто інколи захоплюються новими ідеями: як-от взути кирзові чоботи і розстрілювати людей, чи натягти біле простирадло і лінчувати людей, чи от перевдягтися у виварені джинси і грати на гітарі до людей. Дайте-но людям нову ідею, заради якої можна перевдягтися, — і ви заволодієте серцями та думками. У будь-якому разі, виховання в сім’ї сатаністів позбавляло сатанізм усієї гостроти. Все просто перетворюється на звичне заняття для суботнього вечора. А решту часу ви просто живете як умієте — як і всі решта. Тим паче, сестра Марія — медсестра, а медсестри, яких би переконань вони не дотримувалися, завжди лишаються медсестрами (тобто носять годинник на внутрішній стороні зап’ястка, не панікують у кризові моменти і повсякчас раді випити горнятко чаю). Вона дуже сподівається, що скоро хтось її підмінить; адже сестра Марія уже виконала свою важливу роль, а тепер бажає випити свій чай.

Щоб краще зрозуміти діла людські, варто усвідомити: більшість великих перемог та страшних трагедій стаються не через те, що люди є за натурою своєю хорошими чи поганими, а лише через те, що є вони за своєю натурою людьми.

У двері стукають, і черниця відчиняє. Пан Янг запитує:

— То що, це вже сталося? Я — батько. Тобто, чоловік. Тобто і те, і те.

Сестра Марія сподівалася, що американський аташе з питань культури виглядатиме, як Блейк Керрінгтон чи хоч Сісі Кепвелл. Та пан Янг не схожий на жодного з американців, яких вона бачила по телевізору, за виключенням, може, якогось добросердного шерифа з хорошого детективу[1]. А от пан Янг її дещо розчаровує. Та і светр у нього не дуже.

— Так, звісно, — приховує вона розчарування за маскою ввічливості. — Мої вітання. А дружина ваша заснула, бідолашка.

Пан Янг зазирає їй через плече.

— Близнюки? — запитує він і тягнеться по люльку, щоб закурити. Припиняє тягнутися по люльку. Потім знову тягнеться. — Близнюки?! Про близнюків ніхто нічого не казав.

— Ой, ні! — отямлюється сестра Марія. — Ось цей — ваш. А інший… це зовсім інших людей. Я просто за ним наглядаю, поки не повернеться сестра Грація… Ні-ні, ось цей, — повторює вона, вказуючи на Ворога Роду Людського, Вбивцю Королів, Янгола Безодні, Великого Звіра на ймення Дракон, Князя Цього Світу, Батька Облуди, Сатанинське Поріддя та Владику Пітьми, — точно ваш. Від маківки до самих кінчиків копитець… Яких у нього зовсім немає, — додає вона поквапом.

Пан Янг дивиться на малюка.

— А, ну так, — із сумнівом промовляє він. — В ньому є щось від мене. То з ним… ну… все гаразд?

— Безсумнівно, — запевняє сестра Марія. — Він зовсім нормальне, звичайне немовля. Звичайнісіньке, — додає вона.

Западає тиша, в якій обоє спостерігають за сплячим немовлям.
___________________

[1] З милою старенькою жіночкою в ролі детектива і без цих жахливих гонитв на машинах (хіба що дуже-дуже повільних).

Переклад Бурштини Терещенко та Олеся Петіка

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *