Довгий Гелловін: Свято наближається

Гелловін — чудове свято. Усі ці гірлянди з кажанами, підсвічники з гарбузів, усюди гасають дітлахи в жахних костюмах, а дивний тип в масці капітана Кірка із «Зоряного Шляху» намагається прирізати чергову няню. Така неймовірна, хай і трохи специфічна, а все ж святкова атмосфера. Як же іноді хочеться, щоб це свято тривало вічно. От тільки ґотемська мафія, якій хтось регулярно влаштовує варфоломіївську ніч, не в захваті від цього свята, яке мало того, що завжди з нею, так ще й ніколи не закінчується. «Бетмен: Довгий Гелловін» від Джеффа Леба та Тіма Сейла давно зайняв своє почесне місце в пантеоні слави DC, тож, коли, як не сьогодні, зануритися у моторошний нуар за участю старих знайомців — пана Кажана та Ко.

Комікс як вид мистецтва, що балансує між літературою та кінематографом, вправно користується здобутками їх обох. Діалоги, що часом мігрують із книжок, доповнюються сильними візуальними образами із фільмів та серіалів. «Довгий Гелловін» є, по суті, продовженням «Року першого», і, якщо робота Френка Міллера була омажем «Новому Голівуду», то Леб із Сейлом зізнаються в коханні нуару. Раймонд Чандлер, Дешил Геммет та Джеймс Кейн непозбувно присутні на сторінках нового тому пригод Кажана, але починається все з фільму, який вийшов, щоправда, не з 40-их чи 50-их, коли жанр нуару тільки зароджувався, а з тих таки 70-тих, до яких апелював Френк Міллер.

Бетмен: Довгий Гелловін: графічний роман / Джеф Леб; пер. з англ. Євгена Музиченка. — Київ: Рідна мова, 2018. — 392 с.

Десь там грає бучне весілля Джонні Віті, а його дядько, кримінальний авторитет Ґотема Карміне Фальконе на прізвисько «Римлянин», вирішує «справи» «родини».  Комікс починається з рядка: «Я вірю в Ґотем». Практично так само починається «Хресний батько» Френсіса Форда Копполи 1972 року: «Я вірю в Америку», — говорить власник похоронного бюро Вітто Корлеоне в день весілля його дочки, знаючи, що голова дому як справжній сицілієць не зможе відмовити прохачу в цей знаменний день. Комікс чітко окреслює систему координат, в якій його варто інтерпретувати. Перша його сцена не тільки починається з натяку на «Хресного батька», а й завершується ним. Людина в темі відразу здригнеться від пропозиції Фальконе скуштувати канолі. Традиційний сицілійський десерт у світі екранізації Маріо П’юзо має настільки ж похмуру репутацію, як і апельсини.

На Гелловін небожа-новоженця вбиває невідомий. Потім ще, іще й ще. Вбивства привертають увагу преси, і та називає маніяка «Святом», бо кожен із його злочинів припадає на якусь знаменну дату. Трон Фальконе хитається, напруга між «родинами» щодень зростає, гряде новий переподіл сфер впливу… і насправді ця історія могла б обійтися без Бетмена. Гризня між мафіозі не вимагає присутності чувака в лосинах, але таким персонажем важко знехтувати, якщо весь комікс про нього. Доводиться відсовувати його на другий план, виводячи наперед не супергероїв, а простих людей.  Якщо «Рік перший» розповідав про Джима Ґордона, то «Довгий Гелловін» — це історія падіння Гарві Дента. Бетмен виступає тут в класичній для жанру нуар ролі крутого детектива. Цікаво, що крім низки омажів культовим стрічкам та книжкам, цей авторський прийом повертає Бетмену самого себе. Адже починав він на сторінках «Detective comics» і легко міг би бахнути по пиву з Семом Спейдом чи Філіпом Марлоу. Можливо, якби кіноіндустрія 40-х ставилася до коміксів, як зараз, то роль Брюса Вейна цілком міг би зіграти Гемфрі Богарт чи Роберт Монтгомері.

Особливо яскраво естетика нуару проявляється у візуальній частині коміксу. Головними інструментами створення атмосфери є не різноманіття деталей, як у «Цить», а прості, мало не мінімалістичні силуети й гра світло-тіні. Ні, це не яскравий блокбастер, який треба дивитися в IMAX, а чорно-білий детектив з іншої епохи, який можна побачити, сходивши на ретроспективу в одному з камерних кінотеатрів міста. Барви здебільшого приглушені та пастельні, тільки розділи присвячені Джокеру, точнісінько, як той блазень, нахабно порушують оголошені правила гри. Вони кислотно-яскраві і діють на читача наче холодний душ, змушуючи його швиденько шукати прихистку в холодній палітрі. Композиційно комікс також повністю підпорядкований жанру: здебільшого фрейми чіткі, прямокутні та організовані. Лише у найбільш напружених ситуаціях порядок зникає, поступаючись місцем хаосу. Вражають і сцени вбивств, які візуально дуже близькі до комікса Френка Міллера «Місто Гріхів», що виходив паралельно з «Довгим Гелловіном»: чорно-білі з рідкісними вкрапленнями яскравих кольорів. Герої коміксу практично позбавлені плавності: її немає, як в їхніх діях, так і в тілах. Фігури персонажів не вигинаються, а ламаються під нечуваними кутами, викликаючи асоціації з класикою німецького кіноекспресіонізму «Кабінетом доктора Калігарі». Критики також простежують зв’язок «…Гелловіна» з роботами Фріца Ланга: «Метрополісом» (фільмом про мегалітичне місто майбутнього) та «М» (похмурим триллером про те, як злодії, сутенери, повії та бандити намагаються самостійно, без поліції, вистежити маніяка-педофіла, що тероризує місто).

Прикметно, що якби сюжет останнього фільму Леб та Сейл вплели в канву своєї історії, такий союз виглядав би природнім. У їхньому Ґотемі такі ситуації можливі, бо проблематика «Довгого Гелловіна» доволі широка і не обмежується колекціонуванням цитат. Автори пропонують читачам поміркувати над низкою морально-етичних дилем, про те, на яке зло можна піти заради добра і чи можливо після цього зостатися на світлій стороні Сили. «Рік перший» трансформувався у «Бетмен. Початок» від Крістофера Нолана, а «Довгий Гелловін» став джерелом натхнення для «Темного лицаря» від того ж таки режисера. Кінематограф завжди платить свої борги.

Вітчизняне видання коміксу потішить гіків інтерв’ю з Крістофером Ноланом та Девідом Ґоєром, розповіддю Джека Леба про роботу над історією та кількома ескізами від Тіма Сейла. Переклад Євгена Музиченка хороший, хоча і потребує місцями пильнішого погляду редактора. На щастя, немає нічого, що б не можна було виправити у перевиданні.

«Бетмен: Довгий Гелловін» — це остання сольна поява Месника в чорному на сторінках україномовних коміксів цього року. Також ним поки що завершується екскурс у минуле персонажа від «Рідної Мови». Комікси, які ще з’являться до кінця 2018 року, а також ті, що проанонсовані на 2019, зосередяться на нових пригодах Бетмена, тож фанатам олдскулу доведеться на певний час затягнути паски. Чудова подорож добігла кінця, і хоча майбутнє темне і повне жаху, головне, що ми віримо в Бетмена. Чому такі серйозні? Далі буде ще веселіше…

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *