SI VIS PACEM, PARA BELLUM

Зазвичай матеріали, що з’являються на нашому сайті, стосуються творів, в яких є або дракони, або зорельоти, або упирі, або ще щось відверто фантастичне. Роман «Вторгнення» позбавлений усіх цих елементів. На щастя, реальність, змальована в книжці Войтека Мілошевського, відрізняється від краєвиду за вікном, тож його роботу можна зарахувати до жанру альтернативної історії. Однак, на відміну від своїх колег по перу, які переосмислювали спадок минулих трагедій (Філіп Дік на сторінках «Чоловіка у високому замку» чи Річард Гарріс у «Фатерлянді»), молодий польський письменник звернений у майбутнє і рефлексує щодо прийдешніх катастроф.

ХХ століття повнилося війнами і боротьбою різноманітних тоталітарних режимів за території та сфери впливу. Після двох жахних та кривавих світових воєн настала затяжна холодна війна, що призвела до розвалу Радянського Союзу і нібито поклала край імперським амбіціям Москви. Але дуже швидко виявилося, що це солодка полуда, яка не мала нічого спільного з реальністю. Перша чеченська війна, Друга чеченська війна, вторгнення в Грузію — це лише окремі прояви військової агресії Росії, що доповнювалися економічним та політичним тиском на найближчі країни та світ загалом. Щоправда, практично нікого це не хвилювало. Переломним моментом стала нахабна анексія Криму та розв’язання війни на Донбасі. Лише останні події змусили світову громадськість сприймати Росію як реального ворога. Особливо гостро на ситуацію в Україні реагують її сусіди — принаймні реагували тоді, у 2014-му. Однак роки йдуть, війна стає затяжною, тому зникає пам’ять про неї. І знову, як у 1991-му, виникає відчуття хибної безпеки й непричетності. Своїм «Вторгненням» Войтек Мілошевський нагадує: прийде Мордор і нас з’їсть.

І знову, як у 1991-му, виникає відчуття хибної безпеки й непричетності. Своїм «Вторгненням» Войтек Мілошевський нагадує: прийде Мордор і нас з’їсть.

У романі України як окремої держави вже не існує. Росія повністю захопила її і тепер наступає на Польщу. Три сюжетних лінії, що з різних боків описують війну, до певного часу розвиваються паралельно, щоб зв’язатися у міцний вузол наприкінці книги. Очима Романа Гурського, колишнього інструктора з дайвінгу, який пішов добровольцем в армію, показано воєнні операції. Крізь призму сприйняття Міхала Баранського, колишнього вчителя історії з двома дітьми, вагітною дружиною та купою фінансових проблем, бачимо злигодні мирного населення, що потрапило в лещата війни. А колишні квіткарі, авторитарний старигань в інвалідному кріслі Генрик Войнарович і його слабохарактерна донька Данута, виступають своєрідними матінками кураж. Над усіма тяжіє геополітичний контекст — зустрічі Олланда та Меркель з Путіном, польського президента — з очільником партії та амбіції інших світових лідерів, які зовсім не проти здійснити новий розподіл світу, як колись у 1914 і 1939 роках. Книжка особливо жахає читачів, які народилися напередодні розвалу Радянського Союзу або відразу після цього. Тепер і над ними нависає привид Третьої світової війни.

«Вторгнення» — дебютний роман Войтека Мілошевського, однак назвати автора новачком в літературі складно, оскільки він багато років працював на телебаченні. Деякі з серіалів, до який він писав сценарії, отримували престижні нагороди. Усе це ті фактори, які роблять з нього майстерного оповідача. Книжка динамічна, захоплива і моторошна. Усі розвішені чеховські рушниці потужно стріляють — кожна у свій час. Кінематографічний стиль з головою занурює у вир страшних подій, а якісний переклад Марії Шагурі затягує у цю круговерть ще й українського читача. Персонажів прописано правдоподібно. Вони розвиваються та змінюються. Їхні несподівані, але достовірні з психологічної точки зору метаморфози вражають. Стрункість тексту дає змогу читачеві зосередити увагу на висвітлених автором ідеях. Мілошевський яскраво демонструє, наскільки хистким і примарним може бути мирне і цивілізоване життя. Наскільки швидко прогресивна європейська країна відкочується ледь не на кілька століть назад, у похмуру, майже середньовічну буденність.

Войтек Мілошевський. Вторгнення / пер. з англ. Марії Шагурі. — Київ: РІДНА МОВА, 2018. — 528 с.

Сам автор в інтерв’ю «Громадському радіо» зізнавався, що в Польщі деякі читачі по-справжньому лякалися розказаної в романі історії: «Дехто казав, що, може, книжка й непогана, але вони не можуть її дочитати, бо бояться, що це може статися насправді, на жаль».Така реакція зрозуміла і виправдана: для страху є всі підстави. Автор прагне попередити своїх співгромадян і зіграти на випередження. Взагалі, країни, яким не пощастило сусідити з латентними імперіями, часто вдаються до такого ходу — проговорити через мистецтво можливий майбутній конфлікт, аби консолідувати своїх громадян проти агресора. В Канаді виходили міні-серіали «Н2О» та «Троянський кінь», які описували можливу окупацію Канади Америкою, а в Норвегії популярний автор детективів Ю Несбьо пише сценарій для серіалу «Окуповані» про напад Росії на його батьківщину. Тактика зрозуміла: спрацьовує давня максима про те, що заради збереження миру варто готуватися до війни, адже немає нічого гіршого за ворога, якого вважають найкращим другом.

Хоча роман і написано переважно для внутрішнього ринку — поляком для поляків — і це призводить до деяких неправдоподібних моментів у історії, але й для українського читача він може бути дуже цікавим. Зокрема, виникає запитання, чому в нас за всі роки незалежності не було подібної літератури. Ані анексія Криму, ані окупація Сходу не виникли спонтанно нізвідки. Гібридна війна — далеко не перша, яку веде Росія з Україною. Газові війни, торгівельні, конфлікт навколо Тузли… Дивно, що жодна з цих подій не підштовхнула українських письменників до сюжету, який використав Мілошевський.

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *