КнижкиОглядиПублікації

“Скляний меч”: Спроба поглянути на світ

«Скляний меч», друга частина трилогії Вікторії Авеярд, вийшов на диво непоганою книгою, хоч і рідко буває так, щоб друга частина трилогії вийшла сильнішою за першу.  Однак авторка зуміла цього досягти, здебільшого завдяки тому, що інтереси героїні-оповідачки нарешті вийшли поза межі концепції «перейматися за рідних і розриватися між двома принцами». Мара, притиснута до землі обставинами, половину з яких вона створила власноруч, нарешті зустрічається зі світом, а заодно й показує його читачам.

Вікторія Авеярд. Скляний меч; пер. з англ. Я. Стріха. — К.: Наш Формат, 2017. — 376 с.

Світ «Багряної королеви» за межами палацу і багато в чому фальшивих срібних інтриг набагато цікавіший. Крім того, навколо Мари з’являються нові герої, чіткіше описуються старі, нарешті з’являється Озерний край, одвічний противник Мариного королівства, та й взагалі політична панорама нарешті стає і справді панорамою.

Навіть Багряна сторожа радує — виявляється, серед їхнього командування таки є люди, здатні планувати свої дії та оцінювати наслідки. І їм для революційної діяльності конче потрібна сила блискавок. Сила Мари Барров.

Судячи з подій «Скляного меча», авторка вирішила створити таку антигероїню, якої ніхто не зможе перевершити в «антигеройстві». Тому що Мара, хоч і вийшла за межі королівського палацу і глянула на світ ширше, все ще продовжує чинити помилку за помилкою. Дівчинка, яку всі вважали невдахою, дівчинка, яка була нікому не потрібна у мирному світі і завжди знала, що їй пряма дорога на війну, дівчинка, якій докоряла крадіжками власна родина. Вона раптом виявляється потрібна геть усім: і повстанцям, і королю, і багряним, і срібним. І нехай повстанцям потрібна тільки її сила та ім’я, а королю — її смерть, все одно довгоочікуване визнання і нехай фальшива, але любов вдаряє Марі в голову.

«Я – найстрашніша зброя на цьому кораблі», «Я меч, але скляний», я, я, я, я… Мара відкриває свою важливість для людей і впивається нею. Дівчинка, якій понад усе була важлива безпека тих, кого вона мала за «своїх», раптово згадує про себе. І згадок цих надто багато, особливо зважаючи на те, яка відповідальність лягла на плечі героїні. Значно більша, ніж у попередній книзі.

Сумнівна романтика багряних революційних ідей у цій книзі змінилася на створення революції. Що Вікторії Авеярд безумовно вдалося, то це показати, наскільки гучні лозунги про тяжке життя простих людей далекі від того, щоб це життя хоч трохи змінити. Стало видно те, про що Кел говорив ще в перших розділах «Багряної королеви», — змінити все помахом руки не вийде. Доведеться багато працювати. І вчитися на своїх помилках. Але допомогти Марі, головній зброї повстанців, розібратися з життєвими уроками, що на неї звалилися, ніхто не поспішає. Їй доводиться розбиратися самій, а власні упередження та недоосмислені  почуття заважають цьому.

Загалом, друга частина циклу підтвердила надії на те, що наївні і недосконалі погляди на революцію в першій книзі все ж належать не авторці, а героїні. У «Скляному мечі» змінилися декорації, з’явилися цікавіші герої, чіткіше проступив постапокаліптичний світ, несправедливість перестала бути декларативною, її наочно показали читачам, та й сюжет перестав провисати. Технічно книга значно якісніша за попередню, а ідейно… все ще незрозуміло. Втім, це все одно цікаве та нестандартне чтиво, яке неодмінно порадує любителів карколомних сюжетів та психологічної напруги.

Інна КОВАЛИШЕНА

Avatar photo

Оксана Пронько

Вона ж Росава. Адміністраторка, оглядачка.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *