«Смерть сім’ї»: скажете, якщо ви вже чули цей жарт

Встигли скучити за пригодами месника в масці кажана? «Бетмен: Смерть сім’ї» від Скотта Снайдера, Ґреґа Капулло й Джонатана Ґлапіона зігріє вас холодної днини. Що може бути затишнішим за карколомні пригоди улюбленого героя і не менш улюбленого лиходія з божевільною посмішкою, прочитані за кухликом какао? Потужний саспенс, напівзогниле обличчя Джокера та сімейні чвари смакуватимуть краще за будь-яке печивко. Чим може здивувати новий том, а чого варто було б уникнути? Розберемося!

Після перезапуску Всесвіту DC у 2011 році, Скотт Снайдер та Ґреґ Капулло вже вразили фанатів Бетмена  чудовою сюжетною аркою про зловісний Суд Сов. Майже ідеальне поєднання похмурої історії та жорсткого візуалу потішила як нових фанатів, так і старих поціновувачів. Звісно, в другому тому «Місто Сов» шал пристрастей трохи спадає через злегка клішований фінал та несподівані експерименти з картинкою, тому в третьому томі настав час викотити важку артилерію — Джокера.

Ґотем — узагалі не найприємніша місцина для життя: постійно дощить, вулицями сновигають натовпи придурків різного рівня небезпечності, а в зоопарках замість милих звіряток народжуються огидні двоголові почвари. А коли до міста після річної відчутності ще й повертається головний його терорист, справи стають зовсім кепськими. Джокер, який за рік до того втратив обличчя (чому це трапилося, можна прочитати в коміксі, якого поки немає українською —  «Бетмен: Обличчя смерті» (Batman: Faces of Death)) і зник з вулиць рідного міста, знову готовий завдати всім прочуханки. Він вривається до ґотемського поліційного відділку, вбиває усіх копів, крім Джима Ґордона, краде своє обличчя і починає нову гру в кота й мишу з Бетменом. Цього разу божевільний блазень прагне смерті сім’ї Бетмена (усіх численних Робінів, Найтвінґа, дворецького Альфреда та інших). Тепер до звичного арсеналу лиходія додається знання. Джокер запевняє, що чудово знає, хто ховається під кожною з масок.

Бетмен. Книга 3: Смерть сім’ї / Скотт Снайдер; пер. з англ.Олени Оксенич. — Київ: Рідна мова, 2018. — 3176 с.

Якщо боротьба з Судом Сов вписувала Бетмена з New-52 в минуле прадавнього міста Ґотем, то «Смерть сім’ї» остаточно легітимізує старого/нового супергероя, демонструючи його зв’язок з попередніми численними як пригодами, так і реінкарнаціями персонажа. Майже все в «Смерті сім’ї» є омажем старим коміксам. Сама назва — очевидна алюзія на культову сюжетну арку 1988 року «Бетмен: Смерть в родині», де фанати коміксів своїми руками з особливою жорстокістю та без жодного жалю вбили Робіна. Джокер проводить для Бетмена екскурсію місцями їхніх минулих зустрічей. Іноді вони заходять так далеко, що навіть краєм ока можуть побачити, з чого починалося їхнє протистояння: Джокер по телебаченню передає про свій намір вбити мера Ґотема. Майже те саме він робив на сторінках випуску «Batman #1» 1940 року, вперше з’явившись у місті. «Смерть сім’ї» — це новий маєток, який збудували зі старих цеглин. Вражає, але знайомих елементів занадто багато.

Фундаментом нових пригод виступає все той самий «Вбивчий жарт», якому вже рівно 30 років. Алан Мур — справді феноменальний митець, бо досі автори коміксів не здатні позбутися його впливу. Ні, він не був найпершим, хто звернув увагу на жахну подібність Бетмена і Джокера. Але Мур зробив це настільки елегантно та майстерно, що його неможливо проігнорувати. От і «Смерть сім’ї» може комусь видатися сиквелом «Вбивчого жарту», знятого за відомими правилами Голівуду щодо продовжень: все те саме, тільки вдвічі більше. Більше жертв маніяка, більше божевілля і ще більше непевності. Якщо у Мура усі незручні запитання лунають приватно і роздирають зсередини лише Бетмена, то у Снайдера претензії озвучуються публічно, і вже оточення Месника в чорному починає сумніватися в непогрішності свого героя. Зокрема, чому Бетмен за стільки років досі не вбив Джокера, хоча чудово розуміє, що повсякчас кидаючи психа за ґрати Аркхема, він щоразу дає йому карт-бланш на нові паскудства?

Снайдер та Капулло чудово розуміють слабкі місця коміксу, і більшість із них вдало маскують. Цього разу найбільше старався художник, який у своїй роботі зробив ставку на огидність сетингу, що пішло на користь історії. Читачі знають ледь не сотню інтерпретацій Джокера, але вони ніколи ще не бачили його без обличчя. Не спостерігали, як до кривавої рани гачками кріплять мертву шкіру і не дивилися, як ця шкіра гниє від випуску до випуску. Деякі сторінки справді важко читати через мух, які обсіли ґотемського блазня, чи фонтани крові та блювотиння. Максимально бридотним є фінал — сімейна вечеря, де за одним столом зібрався Бетмен, усі його «родичі» та, звісно ж, Джокер. Свідомо чи несвідомо, але Ґреґ Капулло візуально апелює до фіналу фільму жахів 1974 року «Техаська різанина бензопилою». Скутий по руках і ногах, головний герой змушений спостерігати за діями антагоніста. Одна із найпотужніший сцен «Смерті сім’ї» — тріумф художника, який чітко демонструє хибу сценариста.

Візуальна напруга не підкріплюється сценарно, бо на відміну від Тоба Гупера, Скотт Снайдер не може повбивати та покалічити «гарних хлопців». Байдуже, наскільки жахливими та нечуваними будуть злочини лиходія. За мить до непоправного станеться щось, що відновить статус-кво. Супергерої не можуть розслідувати звичайні справи, їм потрібні суперзлочини, на які здатні лише суперзлочинці. Бетмени, супермени та флеші скільки завгодно можуть битися з джокерами, лютерами та зворотніми флешами, але перемогти вони їх не можуть, бо доведеться повернутися до звичайних справ, а звичайні справи їм не пасують, бо… і так до безкінечності. І взагалі, читачі завжди готові платити за суперзлочинців, але за бійки супергероїв з невідомим гопниками — не дадуть ні копійки. Це хворе місце будь-якого серіалу, байдуже детективного чи романтичного, тому коли в кінці коміксу Бетмен та Джокер б’ються біля водоспаду — сцена не працює на всі 100 відсотків. Герої відчайдушно хочуть скидатися Шерлока Голмса та Професора Моріарті, але насправді нагадують Росса та Рейчел із «Друзів».

Відсутність справжньої кульмінації в таких історіях не дає змоги насолодитися повноцінним катарсисом. Разом  з тим, «Смерть сім’ї» — чудова історія про Бетмена. Вона здатна і розважити екшн-сценами і налякати справжнім саспенсом, коли це треба. Видання від «Рідної мови» з приємним перекладом Олени Оксенич та низкою додаткових матеріалів в кінці потішить шанувальників коміксів українською.

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *