“Джокер”: Сміх паразита

"Джокер": Сміх паразита

Супергерої перемагають суперлиходіїв у суперкіно. Скажіть, вас це не втомило? Сьогодні в український прокат виходить фільм Тодда Філліпса «Джокер» з Хоакіном Феніксом у головній ролі. DC, Бетмен… Бачили сотню разів? Так було раніше. А тепер — дещо зовсім інше… Ми сходили на допрем’єрний показ — і вже готові розповісти вам, що це за кіно і чому на нього обов’язково потрібно сходити.

Рано чи пізно це мало трапитися. Супергероїв та їхніх версій стало так багато, що для того, щоб розповісти повністю нову, свіжу історію, довелося зовсім відмовитися від префіксу «супер». Згідно з жанровими обмеженнями, «Світ Фентезі» не мав би публікувати рецензію на цей фільм, але рядок «засновано на персонажах DC» зобов’язує. В усьому решта Тодд Філліпс зняв абсолютно реалістичне кіно. Жорстоке, яскраве, болісне і шалено чесне.

Ранні 80-ті. Ґотем тоне у смітті. Повсюдні скорочення, низька зарплатня, відсутність будь-якого соціального захисту, страйки. Ось та система координат, у якій живе маленький хворий Артур Флек. Він доглядає стареньку маму, працює клоуном, мріє про кар’єру стендап-коміка, а ще — дуже-дуже хоче стати повноцінним членом суспільства. У Флека психічний розлад: вряди-годи його проймає несподіваний регіт — байдуже, які жахи він бачить навколо. Високе, пронизливе гиготіння вивертає його зсередини. Він кашляє, задихається, але не може не сміятися. Єдине, чого він хоче, — аби його зрозуміли й почули.

«Джокер» — несподіваний фільм. Заявлені теми давно не з’являлися в блокбастерах. У фестивальних фільмах чи серіалах — можливо, але не в IMAX. Тодд Філіпс повертає на екран «Новий Голлівуд», який сорок років тому програв битву за уми глядачів «Щелепам» та «Зоряним війнам». Тодд Філліпс імплементує в свою стрічку мотиви та образи, притаманні тій епосі. «Таксист», «Телемережа», «Король комедії», «Опівнічний ковбой»… Вони оживають у просторі Ґотем-сіті. Подібність до Нью-Йорка — сильна, як ніколи. Місто постає звіром, що зжирає своїх мешканців. «Джокер» — це історія божевілля та боротьби маленької людини.

Маргінал-аутсайдер Артур Флек подібний до Тревіса Бікла, який також не знає, що робити з божевіллям навколо нього. Несподівано Тодд Філліпс мовою кінокомікса говорить про проблеми соціальної нерівності, байдужості системи до свого окремо взятого гвинтика. Фільм не дає зачепитися за фантастичні елементи, втекти в затишний світ Бейна, Рас аль Ґула чи навіть Джокера із попередніх фільмів. Жодних фантастичних милиць. Фільм вивертає знайомі патерни, змушуючи інакше поглянути на класичний розподіл ролей добра та зла. Джокер не демонічний, годі в ньому шукати Моріарті. Це звичайна людина з натовпу. Система сама з нього зробила власного ворога. Вона назвала Артура Флека Джокером. Головна ідея фільму не у боротьбі з великим і жахливим злом. Тодд Філліпс розповів історію про те, як насилля неминуче породжує насилля.

Цікаво, що осінь 2019-го подарувала світу двох абсолютно різних клоунів-убивць. І, як не смішно, Пеннівайз Мускетті програє Джокеру Філліпса. В усьому. Мова навіть не про те, що в Артура Флека/Джокера мотивація трошки глибша за банальне «Мінотавр просто хоче їсти». Філліпсу вдалося продемонструвати дуальність образу клоуна. Фільм — бенефіс Хоакіна Фенікса. У кожному кадрі він викладається на 110 відсотків. Сценарій писався саме під нього, і Тодд Філліпс упивається пластичною грою актора. Їм обом вдалося тонко вловити паніку й тривогу, яка ховається за усміхненим лицем протагоніста. Сміх та жах мають спільне джерело — непевність. Щось, що не вкладається в звичні рамки. Воно може розсмішити, а може — налякати до смерті. Глядач ніколи не вгадає, що утне Хоакін Фенікс цього разу. Через це криваві сцени справді смішать, а від комічних проймає холодом. Холодна кольорова гама, витончена операторська робота — усе працює на розкриття головного героя. Перед очима — в’язке марення божевільного. Дплеко не завжди вдасться відрізнити реальність від вигадки.

«Джокер» тріумфував на Венеційському фестивалі. Чи тріумфує він у кінотеатрах? Велике питання. Глядачам потрібні «супери». Хай навіть такі ж мерзотні, як у нещодавніх «Хлопчаках». Вони зовсім не хочуть побачити «Паразитів» Пон Джун Хо. А це — саме той фільм, з яким у «Джокера» дуже багато спільного. Це шокує.

Якщо очікуєте нових «Месників» — не йдіть. Ви не оціните.

Анатолій ПІТИК та Катерина ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

1 коментар до ““Джокер”: Сміх паразита

  • 03.10.2019 р. о 12:30
    Permalink

    Підхід DC до втілення коміксів – це клас, від підбору акторів до експериментів з жанрами і формами 🙂

    Відповідь

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *