Наталія Щерба: «Налаштуватись на роботу допомагає цілковита тиша і ледь чутний цокіт годинника»

У дитинстві Наталія Щерба цікавилась таємницями часу, любила фантазувати і мріяла стати письменницею. Та чи могла вона тоді уявити, що колись її поштову скриньку вщерть заповнять листи з малюнками і подарунками від фанатів з різних міст та країн, і що тисячі юних читачів з нетерпінням очікуватимуть виходу її нової книжки про часодіїв?.. До виходу книги “Часова вежа” в українському варіанті “Світ Фентезі” поспілкувався із часівною письменницею.

 

– Пані Наталіє, як Ви обрали професію письменниці? 

– Можу впевнено сказати, що письменницею я мріяла стати з дитинства. Мене приваблювала можливість фантазувати, творити казкові світи. Спочатку малювала, потім почала писати, хоча більшість історій мені так і не вдавалося закінчити. Звичайно, дуже любила читати – пригодницьку, фантастичну, класичну, воєнну літературу – все, що тільки могла знайти в ті роки. Серед казкарів моїми улюбленцями були Павло Бажов з його «Уральськими казами», Кір Буличов та його оповідання про Алісу, і Астрід Ліндгрен з історіями про Пеппі та Ронні.

– Чим захоплюєтеся окрім літератури і що саме спонукало Вас врешті оселитися в Івано-Франківську, чарівному карпатському краї?

Література – не єдине моє захоплення. Вільний від роботи час я присвячую ушу, китайському бойовому мистецтву, а також рукоділлю. Окрім того, обожнюю подорожувати: піший похід у гори – найкращий відпочинок для мене. Саме це і спонукало мене оселитися в Івано-Франківську, майже під самими Карпатами. На мою думку, саме у гірських верховинах та тінистих лісах і досі ховається справжнє чарівництво.

–  Скажіть, будь ласка, а коли і за яких обставин з’явилася ідея написання «Часодіїв»?

– О, перший задум виник у мене дуже давно, ще в дитинстві. Мене завжди цікавили питання Часу: що таке годинник, з чого саме він складається, чи можливо винайти машину часу… Тому й не дивно, що першою серйозною працею мала стати саме Часова книга. Над першою частиною я працювала дуже довго – більше п’яти років. Ідеї з’являлися поступово, одна за одною, і вмістити їх в одному сюжеті було неймовірно важно. Оскільки я тільки починала писати, багато чому доводилося вчитися просто під час роботи. Однак, незважаючи на це, літературна праця справді мене захопила.

– Що Вам потрібно, аби налаштуватись на роботу? Що надихає на творчість?

– Цілковита тиша – і ледь чутний цокіт годинника віддалік. А надихає саме життя – подорожі, зустрічі, спілкування, нові знайомства. Навіть у звичайних буденних речах є завжди якась краплинка чарів, головне її відшукати.

– Чи важко писати для дітей?

– Писати взагалі важко, незалежно від того, для кого пишеш – для дітей чи для дорослих. Але ще більш важко писати те, до чого не лежить душа. Тут головне, аби те, що ти пишеш, йшло від серця. Діти, підлітки неймовірно чутливі до таких речей, і вони завжди відчують, де щирість, а де фальш. А щодо самого письменництва – на мою думку, гарна історія завжди буде гарною, незважаючи на вік тих, хто її прочитає.

– Вам постійно пишуть шанувальники з різних країн. Які листи запам’яталися найбільше?

– О, листи надходять з усього світу, навіть з Китаю та Канади, та переважно це читачі з різних куточків Росії, України, Білорусі, Казахстану. Діти пишуть про себе, свою сім’ю, своє місто, про книги, які вони читають. Звісно ж, головна тема всіх листів – «Часодії». Читачі розповідають про власні враження, ставлять багато цікавих запитань, долучають до листів малюнки, ключики, стріли, різні саморобки. Кожен лист – це маленька історія. Наприклад, одна дівчина з Владивостоку надіслала у листі малюнок-аплікацію, календарик зі світлинами її рідного міста, ключик і навіть пакетик чаю з горобини. До речі, листи надходять і від батьків юних читачів – дуже хороші, особисті листи.

– Віднедавна харківський видавничий дім «Школа» почав перекладати «Часодіїв» українською, і, без сумніву, успішно. Що можете розповісти про роботу над перекладом? Це була Ваша особиста ініціатива?

– Я завжди хотіла, щоб мої книги видавалися українською. Щодо «Часодіїв» надійшло декілька пропозицій, та я одразу зупинилась на видавництві «Школа», і, як виявилося, не помилилась. Книги видаються в дуже гарному оформленні, а перекладає чудовий спеціаліст Наталія Косенко. Звісно, ми постійно тримаємо зв’язок щодо перекладу різних «часодійних» слів.

Читайте інтерв’ю з Наталією Щербою у журналі “Світ Фентезі”

– Чи працюєте наразі над ще якимось проектом, окрім «Часодіїв»?

– Ні, я завжди намагаюся працювати над однією історією. Нині вся моя увага зосереджена на «Часодіях» – тим паче, що йде робота над останньою книгою у циклі. Хоча деякі ідеї в мене все ж таки є – я занотовую їх у блокнот, щоб не забути, і відкладаю на майбутнє.

– Чого варто очікувати від шостої, останньої книги серії, якою вона буде і коли з’явиться у книгарнях?

– Маю надію, це трапиться вже цього року. Не хочу багато розповідати про нову книгу, тому що завжди можна випадково розкрити якусь таємницю. Хіба скажу, що дуже задоволена фіналом історії – вона закінчується саме так, як я планувала майже з самого початку.

– Що побажаєте читачам «Часодіїв» та журналу «СФ»?

– За будь-яких обставин, не зважаючи ні на що, завжди залишатися людиною: мати гідність, берегти честь, шанувати життя. А «Світу фентезі» насамперед щиро бажаю стрімкого розвитку, професійного натхнення, цікавої роботи та нових горизонтів!

З Часодійницею спілкувалась

Вікторія Ваколюк

СФ-довідка

Повне ім’я: Наталія Василівна Щерба

Народилась: 16 листопада 1983 року в Молодечно, Білорусь.

Мешкає нині в місті Івано-Франківськ, Україна.

Літературний дебют: оповідання «На дні», літературна газета «Клуб-801», липень 2005

Твори: численні оповідання, трилогія «Бути відьмою» (2008-2011), роман «Дволикий світ» (2009), книга-казка «Таємниця старої скрині» (2009), серія «Часодії» (з 2011 і донині).

Нагороди:

премія Краща дебютна книга (2 місце) за роман «Бути відьмою» (Зоряний міст, 2009);

премія Кращий дебют (EuroCon, 2010);

I місце в конкурсі «Нова дитяча книга» за роман «Часовий ключ для Василини» (2010);

премія за кращий цикл (2 місце) за роман «Часодії. Часовий ключ» (Зоряний міст, 2011);

книжкова премія Рунету-2012 в номінації «Бестселер» за книгу «Часодії. Часове серце» (2012);

премія «Аліса» за цикл «Часодії» (РосКон, 2012) та ін.

 

Читайте також:
20 цитат про Час із “Часодіїв” Наталії Щерби

Інтерв’ю з Оленою Любенко

 

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *