15 таємниць для підлітків

Онойко О., Воронина Л., Булига С., Галіна М., Роздобудько І., Водоватова О., Майка П., Денисенко Л., Михед О., Щерба Н., Нікітінський Ю., Корній Д., Фарб А., Цюрупа Н., Орбітовський Л., Арєнєв В. “Книжка заборон і таємниць” — Харків: Vivat, 2016. — 368 с.

Дитяча бібліотека, 5-11 класи. Окрім програмної літератури, хочеться почитати щось захопливе і близьке, тож ви прямуєте до жанрової прози. З полиць до вас підморгують книги, обіцяючи пригоди, драми та розваги, і антологія «Книжка заборон і таємниць» — одна з таких.

У книзі представлено 15 оповідань від 16 авторів з чотирьох країн: України, Польщі, Білорусі та Росії. Приємно відзначити, що чимало з них за жанром є різновидом фантастики. І все це чітко орієнтовано на підлітковий вік, чого в наш час в Україні дуже мало.

Є тут місце романтиці, є і гумору: «Школьняк» Сергія Булиги розповість про вередливих шкільних домовиків та як з ними боротися. Трохи горору додає Марія Галіна оповіданням «Ласкаво просимо до нашої чарівної країни!», запрошуючи в ідеальну відпустку, і ти мимоволі згадуєш відомий афоризм про те, що своїх бажань треба боятися. Таку ж тему підтримує Наталя Щерба у «Чарані»: циганочка, яка заздрить вроді подруги, несподівано її отримує. Але всяка забаганка має свою ціну.

Своєрідний Пітер Пен оживає в химерному світі Павла Майки. «Ніч сліпих Володарів» висуває припущення, що всі діти до 13 років володіють чарами, а потім забувають про них. Чи зможе головний герой Петрик залишитися дитиною назавжди, не мешкаючи в Небувалії? Це, певно, одне з небагатьох оповідань у цій збірці, яке буде цікаво прочитати й зовсім дорослому.

Особисто мене як старшу сестру потішило оповідання Дари Корній «Мій брат Максим». Його зрозуміють усі, хто й сам має молодшого «спиногриза». А також виявляється, що підхопити пустотливого «троля» не так вже й складно. Явище тролізму  як причепи з’являється у «Невидимих світу тролях» Антона Фарби та Ніни Цюрупи.

Приємно, що автори зачіпають і сучасну тему війни. Це Ірен Роздобудько «Курячий бог» та Юрій Нікітінський «Вовка, який осідлав бомбу». Можу запевнити, що після прочитання другого ви будете плакати або бодай хоч трохи розчулитеся. Зворушлива дружба між звичайними хлопчаками-хуліганами під час бойових дій нікого не залишить байдужим.

«Автострада» Лукаша Орбітовського чимось нагадує про Кінга: «секс, наркотики і рок-н-рол» поруч із містичними подіями. У двох часових площинах — з точки зору випускника та з точки зору 30-річного дорослого — оповідається про таємничі машини в полі, які забирають невідомо куди місцевих.

Не забули й про антиутопії: Олександр Михед описав країну Рівності та Братерства, де кожен крок фіксується і викладається в соцмережах, а будь-яка дія вимірюється лайками та репостами. Іще один плюсик за актуальність отримує антологія.

А на завершення книжки — «Те, що в його крові» Володимира Арєнєва. Без перебільшень, одне з найкращих (і найдовших) оповідань антології. Навіть з інопланетними технологіями зоопарки залишаються небезпечними місцями, тож Сірий, головний герой, після удару ведмедиці потрапляє в лікарню та отримує переливання крові разом зі знаннями її власника. Наукові терміни — це, звісно, круто, але не тоді, коли вони весь час лізуть в голову і руйнують звичне життя. На читача чекає трішки закоханості, трішки подорожей в Антарктиду та багато біології, що не тільки цікаво, а й пізнавально.

Якщо говорити про якість оповідань, то є «прохідні», є середненькі і є цілком хороші. Загалом, як і в будь-якій збірці оповідань. Антологія нагадує концерт: спершу розкачується, а потім на сцену поступово виходять суперстари.

Одначе додам ложку дьогтю в бочку меду. Неприємно здивувала велика кількість, не побоюсь цього слова, дурних приміток. «Реп», «готика», «бароко» (і це в країні козацького бароко) — невже хтось не знає, що це таке?    Інколи доходить до того, що на серйозному моменті ти починаєш реготати, бо тобі пояснюють, що таке дьоготь.

Оформлення було б цілком симпатичне, якби не штампований образ депресивної дівчинки на обкладинці. Але загалом книжка виглядає гарно, і кегль гарнітури достатньо великий, щоб читати без окулярів.

«Книжка заборон і таємниць» — це вдала спроба укласти збірку, яка зацікавить підлітка. Де-не-де крапля моралізаторства проскакує, але відносно непомітно. Антологія підійде як приватній, так і публічній бібліотеці, а також познайомить із сучасними рідними авторами та авторами з сусідніх країн.

Оксана ПРОНЬКО