Фантастичний кінозал: 28 днів потому…
Фантастичний кінозал
28 днів потому… / 28 days later… (2002)
Жанр: фантастика, трилер, жахи
Режисер: Денні Бойл
Актори: Кілліан Мерфі; Брендан Ґлісон; Крістофер Екклстон; Наомі Гарріс.
Український переклад: є
Група агресивно налаштованих еко-активістів вривається на таємну наукову лабораторію, де ставлять експерименти над тваринами, і випускає з клітки мавпу, інфіковану вірусом агресії. Смертельний вірус розповсюджується шалено швидко. Заражені майже миттєво перетворюються на кровожерливих монстрів.
Десь через місяць юнак на ім’я Джим, пропустивши апокаліпсис, виходить із коми в палаті безлюдної лікарні. Весь світ спорожнів, і дуже довго хлопець вважає, що залишився сам-один. З часом він виявляє, що це не так. Вся Британія конає від жахної епідемії. Ті, хто ще не стали жертвами вірусу, намагаються якось порятуватися від вбивчої пошесті. Однак, що робити, коли головною загрозою для виживання стають не жахні почвари, а звичайні люди?
Зомбі в масовій культурі шалено популярні. У них є багато різноманітних втілень, однак канонічними вважаються повільні, незграбні живі трупи, які беруть не розумом, а кількістю. Принаймні саме такими вони постали перед глядачами у чорно-білому фільмі Джорджа Ромеро 1968 року «Ніч живих мерців». З часом і сам прабатько жанру, і його колеги розвивали, доповнювали та змінювали втілення та поведінку зомбаків. Вони набували тих форм і характеристик, які потрібні були авторам стрічок для вираження своїх ідей. І якщо в сімдесятих за їхньою допомогою Джордж Ромеро висміював суспільство споживацтва («Світанок мерців»), то вже у новому столітті британський режисер Денні Бойл вирішив обговорити проблеми жорстокості.
Через нову проблематику довелося змінити і тип зомбі. Якщо у Ромеро були повільні мерці, які, хоч і втратили будь-які рештки людяності, все ж штурмували улюблені магазини, де вони провели більшу частину своїх нікчемних життів, то зомбі Бойла — це інфіковані люди (так, серед фанатів фільму досі точаться дискусії щодо того, чи можна називати цих людей зомбі). Вони вражені вірусом гніву — запаморочливого і лютого, такого, що не знає нічого, крім сліпих убивств. Ці почвари не чалапатимуть до вас повільно через усю вулицю. Навпаки, вони зі швидкістю олімпійського чемпіона з бігу нестимуться за своєю жертвою.
Попри всі передумови, які начебто мали диктувати стрімкий темп оповіді, «Двадцять вісім днів потому» — кіно повільне і навіть у дечому медитативне. Сценарист Алекс Ґарленд надихався романом Джона Віндема «День Триффідів» про руїни цивілізації та вічні питання, що робить людину людиною. Головну роль у фільмі виконує молодий Кілліан Мерфі. Його тонкі, майже жіночі риси обличчя різко контрастують з жорстокістю світу навколо. І цей світ змушує його ставати таким само жорстоким — інакше не вижити.
Однак завжди залишається питання міри і ступеня необхідної жорстокості. Компанію Мерфі складають Брендан Ґлісон та неперевершений Крістофер Екклстон (так-так, дев’ятий Доктор). Доповнюють акторську гру нестандартна операторська робота, темна, брудна, мало не документальна картинка, практичні спецефекти й потужний саундтрек.
Цей фільм навряд чи можна назвати веселою розвагою під пиво та попкорн, але це не означає, що його не варто дивитися. Це як «Ходячі мерці», тільки цікаво 🙂
Цитати
З безкінечною любов’ю ми лишаємо тебе спати. Скоро заснемо і ми. Не прокидайся. Цілуємо.
Ніколи не думав… що так відчайдушно мріятиму про дощ. Тільки не в сраній Англії!
— Ми з’їмо ось це, Ханно, добре? Давай… З’їж ось це. Їж.
— Ти хочеш мене вбити?
— Ні, люба. Я хочу, щоб тобі було байдуже.
Кого ти вбив, відколи все почалося? Ти б не вижив, якби нікого не вбив.
Анатолій ПІТИК та Катерина ПІТИК
Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.
Приват Банк: 5168 7554 3873 6817