Останнім часом склалася цікава ситуація, коли масова культура захоплюється, з одного боку, фільмами про супергероїв, а з іншого, ностальгує за стрічками вісімдесятих. За цих обставин з’явився цілий пласт несправедливо забутого кінематографу. І найсумніше, що всі ці фільми виходили не так уже й давно. Майже вісімнадцять років стерлися з пам’яті кіноглядачів, ніби люди в чорному таки застосували свій нейралізатор. Наприклад, під дію нищівних променів потрапив культовий Філіп Дік. Раніше великий кінематограф його дуже любив. Геніальний «Той, що біжить по лезу» Рідлі Скотта, криваво-брутальне «Згадати все» Пауля Верговена і моторошні «Крикуни» Крістіана Дюґея. У нове тисячоліття Філіп Дік увійшов з двома класними фільмами: «Прибульцем» та «Особливою думкою». Перший — параноїдальний трилер про людину, яку несправедливо звинувачують у злочині і яка повинна, ставши втікачем, докопатися до правди. Другий фільм, власне, про те саме, але бюджет у нього більший, як і кількість титулованих імен у титрах. І якщо «Прибулець» так чи інакше тупцяв на полі «Вторгнення викрадачів тіл», то зав’язка «Особливої думки» значно оригінальніша.