Дім дивних дітей міс Сапсан: Книга VS Фільм

Шостого жовтня в Україні відбулася прем’єра фільму «Дім дивних дітей міс Сапсан» за однойменною книгою Ренсома Ріґґза. Звичайний підліток Джейкоб одного дня виявляє свого дідуся мертвим. Він бачить поруч страшне чудовисько, яке потім психолог списує на марення через травму. Джейкоб вирішує поїхати на острів в Уельс, де розташовувався дитячий притулок, в якому жив його дідусь. Від нього в дитинстві він чув про дивних мешканців цього дому і птаху-виховательку міс Сапсан. Поїздка має остаточно розвіяти фантазії мозку хлопця. Але давні казочки виявляються правдою…

Трилогія вже встигла полюбитися читачам з різних куточків світу, хоча, на мою думку, не є чимось надто оригінальним. Власне, саме тому я покладала великі надії на екранізацію, адже кінострічки від Тіма Бартона завжди виявляються цікавими. Тож спробуємо відповісти на одвічне питання: «Книга чи фільм?»

Протагоніст

Головний герой, Джейкоб (Джейк), за характером не зазнав особливих змін. Було прибрано лінію з його другом, але розвиток персонажа від цього не постраждав. Ейса Баттерфілд, як і інші актори у фільмах Бартона, із темними колами під очима виглядає достатньо відмороженим і дивним. Відмінністю можна назвати його ставлення до батьків та рідного світу: у книзі Джейкоб набагато більше вагається, а у фільмі легше поринає в інші часопростори. Порівну.

Дідусь Ейб

Стосунки Джейкоба з дідусем у фільмі дещо спрощені, хоча є такий милий момент, як прізвисько «тигриска». Здебільшого це пов’язано з тим, що у книзі на це відведено набагато більше часу. Оскільки дідусь лишається до самого кінця, то фінал надолужує пришвидшений показ взаємин. І все ж, тут я б віддала голос книзі.

Дивні діти

Усі вже бачили з трейлеру, що дивні діти — трохи не ті, що в книзі. Деяких героїв позбулися, деяких — скомбінували з кількох. Емма, наприклад, отримала здібність літати, а набагато дорослішій Олівії відійшла її особливість вогню. Через ці перестановки фільм абсолютно нічого не втратив, адже зрештою всі діти були так чи інакше задіяні. Хоча за старою Оливкою я таки сумувала, але набагато більше розкритий персонаж Єноха це урівноважив. Тому тут — порівну.

Міс Сапсан

Безперечно, одна з найвдаліших змін у фільмі. Єва Ґрін чудово впоралася зі своєю роллю, і з наглядачки-виховательки перед глядачем постала темна Меррі Поппінс. Особливо сподобався хід із годинником: міс Сапсан володіє точним знанням часу (ще б пак, вона ж імбрина). Та й загалом жінка справляє набагато потужніше враження, є химернішою і позитивнішою. Міс Сапсан із фільму перемагає.

Антагоніст

З антагоністами в підліткових серіях завжди проблеми: занадто вже вони лихі просто через те, що лихі. Жодного тобі бекґраунду і перспективи в минуле. Тім Бартон зробив із книжкового лиходія ще карикатурнішого — чи то навмисне, чи то через те, що у фільм треба було вмістити книгу одразу із розв’язкою, — і це, як на мене, не додало екранізації переваг. Принаймні у книгах було хоч якесь пояснення із заздрощами до сестри-імбрини, тому в цьому пункті перемога за ними.

Порожняки

Порожняки розчаровують так само, як і антагоніст. Це всього лише лихі створіння, чудовиська, яких треба знищити. Ренсом Ріґґз подав натяк щодо заглиблення в їхню трагедію, але, на жаль, обірвав, не довів до кінця. Я сподівалася, що в екранізації ця лінія буде акцентована. Однак Джейк у фільмі мав здібність лише бачити порожняків, а не керувати ними. Книга в цьому плані все ж краща.

Фінальний бій

У кульмінаційному моменті було на що подивитися. Оскільки в сюжет лягла перша книга з переробленою кінцівкою, то тут уже команда відірвалася. Перш за все, хочеться відзначити обрану локацію — це парк розваг, який щонайкраще пасує до атмосфери фільму. У хід наповну йде чорний гумор, битва з порожняками стає радше кумедною, аніж страшною, доводячи боротьбу до абсурду. Та чи було це кращим за кульмінацію в третій книзі? Я так не думаю, але й не гіршим точно. Обралися зовсім інші підходи, і з огляду на той же фірмовий чорний гумор бійка сприймалася нормально. Подекуди герої діяли навіть логічніше, аніж в оригіналі. У цьому пункті — порівну.

Розв’язка

Сюжет, як вже говорилося, урізали, тому кінець був різний. Джейк кидає свій час, щоб подорожувати з дивними дітьми — і такий відкритий фінал не менш приємний, аніж у книзі. Переважно через те, що дідусь завдяки ефекту метелика залишається живим і акцентуванні на дитячій мрії Джейка стати дослідником. Тут мої симпатії розділяються порівну.

Інше

Одним із найкращим доповненням до екранізації став затонулий корабель. У нього приголомшлива фактура, і він працює на сюжет. За корабель я б дала окремий плюс фільму.

Але були й обірвані лінії: батьки Джейкоба та Віктор, якого, схоже, розбомбили разом із будинком. Утім, нерозкриті питання були й у книгах, і вони програли б, якби за цією характеристикою довелося оцінювати.

У фільмі було помічено й кілька ляпів, один із яких відбувається під час бомбардування будинку. Емма скидає свої черевики, щоб злетіти разом із Джейком, і потім він веде її на мотузці. А тоді — гоп! — дівчина знову в черевиках.

У цілому важко сказати, що є ліпшим. З одного боку, критики визнають, що це не найкраща робота Бартона, а з іншого, бачимо трилогію Ріґґза з сюжетними провалами. Схоже, «Дім дивних дітей» спіткала звичайна тимчасова слава підліткового масового продукту. Незабаром їх замінить інша історія, і вже за рік-два вони відійдуть у списки «для галочки». Так, задумка справді була цікавою, динаміка не відпускала, візуальні образи вабили, але на цьому, схоже, і все. Реалізація себе не виправдала. Можливо, Ріґґз іще напише хорошу книжку і за нею знімуть гідний фільм, однак поки що маємо змогу насолоджуватися типовим розважальним продуктом на один раз.

Оксана ПРОНЬКО