Артеміда: Контрабандистка проти мафії
Сьогодні, 14 листопада, відбулася прем’єра “Артеміди”, нового роману Енді Вейра, автора “Марсіянина”, що з дешевої книжки вибухнув шаленою популярністю і був екранізований. Видавництво “КМ-букс” презентувало науково-фантастичний твір у перекладі Дмитра Кушніра водночас з оригіналом. Та чи вдалося письменнику повторити успіх свого дебюту?
Як протягти на Місяць контрабанду і втрапити в іншу халепу
Недалеке майбутнє. Жасмін Башара, а скорочено просто Джаз, із шести років мешкає на Місяці в місті Артеміда, створене, як не дивно, Кенією. Вона досвідчена, вправна, дотепна і дуже-дуже розумна. Але є одне але — вона контрабандистка, яка переправляє заборонені земні товари багачам із примхами. Якось один із них, Тронд Ландвік, замовляє їй справу, яка видається навіть нахабнішою від її звичайної діяльності — знищити заготівельників компанії “Санчес”, що добуває і переробляє ресурси. Діло ризиковане і за невдачі загрожує депортацією на Землю, але гроші спокушають молоду жінку. Що призводить до того, що вона влізає в сутичку з місцевою мафією і змушена рятувати Артеміду від їхньої монополії. У цьому їй допоможуть батько-зварювальник, український інженер Мартин Свобода, друг-гей, який вкрав її хлопця, і ще один епізодичний персонаж, який завалив її на іспиті і позичить всюдихід.
Енді Вейр дуже переживав щодо цієї книжки. Після “Марсіянина” він підписав з видавництвом контракт на наступний роман, але переглянувши його, виснував, що той жахливий, — і створив “Артеміду”. І, якщо бути чесною, вона видалася мені 50/50: інколи важко було зрозуміти, чи це автор серйозно пише, чи це стьоб. Перші 100 сторінок нічого особливого не відбувається, читача водять містом, розповідають про принципи його роботи і устрою, вводять у повсякденне життя головної героїні. Зважаючи на те, що оповідь ведеться від першої особи, мимоволі починаєш занудьговувати. Інколи взагалі доходить до “скажіть, професоре”:
“Повернувшись у протилежному від Боба напрямку, я вдавала, ніби милуюся відлюдним пейзажем. Насправді ж я витягнула пульт керування і знову запустила РОКа. Можливо, вам незрозуміло, як радіохвилі від звичайного пульта керування могли пробитися всередину корпуса? Ясна річ, шестисантиметровий шар алюмінію, причому подвійний, — це неабияка перешкода; до того ж між цими двома шарами був ще метр протертого каменю.
Відповідь доволі проста…” На цьому перерву цитату, бо там іще два абзаци пояснень, які спокійно можна пропустити і нічого не втратити.
Чи не єдина технологія, яка справді рухає сюжет, — це ґізмо, такий собі футуристичний мобільний пристрій з функціоналом смартфону. Це і комунікатор, і ідентифікатор, і річ для здійснення грошових транзакцій. Через нього ще й про місце перебування його власника можна дізнатися, що, безперечно, тільки додасть проблем Джаз.
Хоча варто віддати автору належне за пророблену роботу над матчастиною: тут вам і фізика, і хімія, і навіть економіка. Якщо вам справді цікаво знати, як функціонує місто на Місяці, розплавляються метали, що із чого виділяється і як впливає на людський організм, то подробиць вам не бракуватиме. Хочу одразу поспівчувати перекладачу, якому довелося працювати з термінологією, бо, наприклад, статті українською про FFC Cambridge Process ґуґл мені не знайшов.
Бухай, кури, іронізуй
Джаз — героїня досить неоднозначна. З одного боку, це доросла самодостатня жінка, з клепкою в голові, дуже швидко схоплює нові знання, наприклад, у критичній ситуації миттєво розбирається у планах труб. Автор не перестає нагадувати, що вона могла б обрати набагато перспективніший шлях (якщо чесно, це було на 100% зрозуміло вже після другого разу). З іншого боку, це імпульсивний підліток з-за гаражів, який любить нажлуктатися, кинути жарт у стилі “Американського пирога” і разом з тим проголосити якусь наївну річ на кшталт “вбивати — це фу-фу-фу і як взагалі так можна”. Вона подобається рівно до того моменту, як починає порівнювати куполи Артеміди з цицьками. Поетична натура, що тут скажеш.
Усе це так-сяк витягують конфлікти у її взаєминах, які все ж привертають увагу. Класичний — стосунки з батьком. Вона посварилася з ним у 16 років, і відтоді їхні відносини були досить напруженими. Здебільшого через упертість самої Джаз. І не менш класичний — нещасливе кохання. Перша її любов курив травку, спав з іншими жінками і виявився педофілом, а другий, начебто і пристойний хлопець, закрутив роман з її другом. І добре, що все добре закінчується, бо з’являється новий суб’єкт для романтичної лінії.
До слова, про самого Мартина Свободу, якого, на щастя, оминула участь “Американського пирога”. Перш за все, це українець. Неклішований, тобто не цитує Шевченка, поправляючи вишиванку. Поаплодуємо ж! У нього досить проста роль — технічного експерта, який буде консультувати головну героїню і збирати на її замовлення певні штуковини. У всесвітньому представленні українців це явний прогрес. Прочитати “Артеміду” слід тільки заради того, щоб дізнатися, що лише українці можуть змішувати яблучний і морквяний соки.
Якщо вже говорити про персонажів, то мені ще хотілоcя б згадати про Руді — поліцейського, який ніби вийшов з нуар-роману і через якийсь портал втрапив на Місяць. Серед легковажної авантюри Джаз він уособлює собою порядок і додає трішки готичності. Так, мій найулюбленіший персонаж з усієї книги.
Доля колонії
Які пригоди не лягли б в основу сюжету, а в подібній сай-фай шанувальника фантастики неодмінно зацікавить соціальна частина. А саме те, як організоване життя в місячній колонії. Артеміду фактично ніхто не контролює. Там не існує чітких законів чи обмежень. Хіба що не бавитися з вогнем, щоб не спалити місто. Найвища кара — депортація, та й то, якщо тільки одному поліцейському вдасться знайти на людину достатньо доказів.
У місті фігурує своя неофіційна валюта — таги. Транзакції відбуваються миттєво через ґізмо. Економіка зав’язана на добуванні ресурсів і туризмі.
Артеміда складається з п’ятьох куполів, які здебільшого визначають соціальне розшарування. В одному живуть товстосуми, в другому — бідняки, в третьому — середній клас і так далі. Мрія Джаз — розбагатіти й переселитися в нормальну квартиру.
Не оминає увагою автор і профспілки, котрі тиснуть на самостійних майстрів. Якщо не маєш гарної міцної репутації, то замовлень тобі не бачити.
Спілкування з Землею не припиняється. Наприклад, Джаз з дев’яти років переписується з хлопцем Кельвіном, який в майбутньому стає її спільником у контрабанді. До речі, досить цікаво Енді Вейр вписує його історію через листи, трохи розвантажуючи основну сюжетну лінію.
Та найприкметніше те, що жителі Артеміди діють як одна велика родина: створюють пожежні команди, набивають морди занадто нахабним педофілам, пробачають, як би це неймовірно не звучало, великі ляпи головної героїні.
Одним словом, дізнатися про долю суспільства на Місяці ви точно зможете.
Дивно це казати після повільного початку книжки, але роман видається напрочуд кінематографічним: Місяць, мафія, диверсія, крута героїня — тільки подумайте, як яскраво це виглядатиме на екрані! Тож так, права на екранізацію вже куплено, і нам варто чекати нового фільму. Що ж до самого роману, то я не вірю, що він матиме такий самий успіх, як “Марсіянин”: на Goodreads вже посипалися розчаровані відгуки фанатів автора. У ньому достатньо недолугих моментів, хоча загальна атмосфера навіть затягує. Наївнуватий текст? Безперечно. Але зацінити знайдеться що: і старанно описані науково-технічні деталі, і устрій колонії, і українця, і відважний злочин. А ще шрифт на обкладинці і переклад. Гарні, скажіть?)
Оксана ПРОНЬКО
