Згадати все: “Крадії пам’яті” Сергія Комберянова

Чоловік приходить в себе на галявині серед лісу. Без одягу, жодного поняття, як він там опинився, і, найстрашніше, без пам’яті. Навколо героя поволі очунюють ще шестеро так само голих людей. Серед них – неймовірно гарна дівчина, в яку він одразу закохується. Дивний гурт знаходять місцеві селяни, а за пів години прибуває міліція та лікарі. До з’ясування всіх обставин постраждалих відвозять у найближчу лікарню, яка за збігом обставин виявляється психічною. Якщо ви вже мізкуєте, хто і навіщо міг би це вчинити – “Крадії пам’яті” Сергія Комберянова для вас. Це захопливий гостросюжетний психологічний трилер, про поведінку людей “без тла”, самопізнання і жорстоку соціальну драбину. Головному герою потрібно повернути пам’ять, з’ясувати, хто і навіщо так вчинив із ними, а ще – завоювати прихильність красуні, коли в нього буквально нічого нема.

Ідеальні піддослідні

– Як ви почуваєтеся? – спитав він, коли ми всілися на зручний диван один навпроти одного.
Я певний час не міг відповісти – не міг пригадати, коли почувався інакше, тому мені складно було порівняти.

Інтригує, чи не так? Жанр психотрилеру з детективними нотами ідеально реалізував сюжет. Тут є відомі психологічні експерименти, напружена присутність ворога серед своїх, кохання і пригоди, біблійні алюзії та шокуюча розв’язка. Можна сказати, що це роман-дослідження людської поведінки. Незнайомим із описаними в книзі дослідами їх результат буде геть несподіваним. Герої «Крадіїв пам’яті» повністю позбавлені своїх спогадів. Все, що вони мають – це зовнішній вигляд, тілесна оболонка.

У тексті присутні описи різноманітних психологічних дослідів. Над постраждалими експерементують співробітники лікарні: чоловіки й жінки мають визначити свій вік лише по власних відчуттях, оцінити привабливість своїх колег і так далі. Результати виявляються досить жорстокими по відношенню до головного героя, незнайомого із психологією читача вони теж шокують. Автор спеціально досліджував історію таких експерементів, тож моделювання поведінки персонажів досить реалістичне. Хоча й задумаєшся, чи насправді все відбувалося б “по статистиці”, чи поводилася б вони лише по диких законах природи? Якщо взяти до прикладу інший український психотрилер, “Астру” Олександра Михеда, то романи абсолютно різні. Коли в “Астрі” ключовою психологічною метою був катарсис, очищення, то в “Крадіях пам’яті” герої зайняті самопізнанням і здобуванням соціального статусу. А це непросто, коли в тебе немає впливового прізвища, престижного вузу чи карколомної кар’єри, навіть смішних історій із життя банально не пам’ятаєш.

Читайте також: Між прокляттям і коханням

Сім безіменних гріхів

Книжка дійсно дуже захоплива, я із задоволенням прочитала її за декілька годин. Сюжет, персонажі – все продумано чудово, кожен характер яскраво виділяється серед інших, герої мають різну поведінку, манеру мови. Підказками для читача є імена діючих осіб, якими нарекли безпам’ятних у психлікарні. Давні біблійські ймення, по-перше, не створюють для постраждалих нових прив’язок і мають допомогти пришвидшити повернення спогадів, по-друге, служать алюзіями на їхні гріхи.

Із явних мінусів – «сліпа» закоханість головного героя. Чому пишу в лапках: автор вирішив дуже детально передати почуття свого героя, і часом це кострубато. Щось на кшталт «людина з такими очима, певно, дуже любить дітей, а вони її» хоча й може описувати просто сильне перше враження від першої зустрічі, то «саме так має їсти дівчина з блакитними безмежними очима» вже насторожує. Ви певно самі знаєте, що в по-вуха закоханих людей уявлення про красу буває дуже чудернацьким. Принаймні те, що герой закоханий без пам’яті (занадто буквально), з таких порівнянь стає відразу зрозуміло, але краще б над описовими уривками тексту попрацював редактор. Так само останні сторінок двадцять рясніють різними одруківками та пропущеними знаками, мабуть, видавництво дуже поспішало здати книжку в друк. Загального враження від роману це сильно не псує, і, як я розумію, роман потім перевидали у новій редакції, де таких огріхів поменшало.

Шанувальникам фантастичного детективу і психотрилеру «Крадії пам’яті» неодмінно сподобаються. Це динамічна книжка з претензією на об’єктивну оцінку людини. Роман розширить ваші уявлення про соціальні ранги та людську поведінку, змусить поґуґлити про заборонені психологічні досліди й святе письмо. Особиста оцінка: 8 із 10.

Вікторія ТОКАРЄВА