Протягом останніх кількох років україномовна фантастика — як перекладна, так і вітчизняна — переживає своєрідний ренесанс. З’являється science fiction, бойове фентезі, авторські обробки фольклорних сюжетів і навіть альтернативна історія. А повість Нати Гриценко «Тінь на порозі»  представляє контркультурне міське фентезі — жанр, який тривалий час лишався на маргінесах нашої культури. Тут немає ні фей, ні мавок — лише містична подорож у морок людської душі.

В’язка психоделіка

Автор — дебютант  у прозі, але досвідчений поет і музикант. Разом зі своїм чоловіком вона заснувала одеський дарк-фолк дует «Casa Ukrania». В’язка психоделічність пісень Нати перетекла і в її повість. На читача чекає красивий, складний, багатошаровий, символічний  текст у кращих традиціях Джеффа Нуна, Алістера Кроулі  та батька літературної темряви Говарда Лавкрафта.

Події «Тіні на порозі» розгортаються в сучасному місті — рельєфному, темному, байдужому до проблем дрібних людей. Тут немає звичного героя в осяйних обладунках, здатного повернути любов і щастя в знедолене королівство. Натомість ми зустрічаємо третьосортного музиканта Томаша — наркомана, що відсиджується в облізлій хаті друга Адася і лабає за копійки в смердючій ригалівці, ховаючись від моторошних спогадів дитинства і нападів дивної хвороби. На додачу до всіх проблем головного героя, на нього ще й відкриває полювання невідома сила. Сутичка з переслідувачами демонструє справжні  сили Томаша — руйнівні, небезпечні, кровожерливі. Та не буває зла без добра: у юнака з’являються нові друзі, що допоможуть йому протистояти ворогам. Сюжетний пласт повісті присвячений війні між різношерстими магічними угрупуваннями міста, інтереси яких перетинаються на Томаші.

Тут немає звичного героя в осяйних обладунках, здатного повернути любов
і щастя в знедолене королівство

А на філософському рівні, уся книжка  — це довгий шлях людини до прийняття себе, пошуку гармонії між вітальними й деструктивними елементами душі. Майже третину повісті складають психоделічні тріпи Томаша, який переживає шаманську хворобу і, зрештою, проходить ініціацію, що допомагає йому дати раду власним пориванням. Історія розвивається згідно з концепціями психоаналітичної філософії Карла Густава Юнга, чий вплив простежується в кожному з аспектів книжки. Головним ворогом Томаша — на якого і натякає назва повісті — є Тінь. Не просто оптичний феномен, а глибинний архетип колективного несвідомого, сукупність темних чинників, що в межових ситуаціях стають ресурсом самого життя, вітальними інстинктивними силами. Персонаж старого Тадеуша, чарівника, що проводить первинну ініціацію Томаша, втілює архетип «мудрого старця», подібно до Ґандальфа чи Дамблдора.

Читайте також: Артеміда: Контрабандистка проти мафії

Та й сама шаманська ініціація, описана Натою Гриценко, містить  багато цікавих елементів. Дерево, до якого так часто повертається Томаш, у космогонічних уявленнях багатьох народів постає центром світу, а в його корінні, до якого тягне головного героя, згідно з віруваннями, мешкали душі померлих людей і хтонічних істот. Важливу роль у повісті відіграє музика. Оскільки сама Ната — музикант, вона наділила героя тонким музичним світовідчуттям. Музика стає його рятунком і водночас інструментом проходження шаманської ініціації, адже спів віддавна вважався прерогативою шаманів, їхнім квитком у мандри між світами.

Тішить стиль повісті: щільний, сповнений красивих метафор та порівнянь текст вимагає концентрації від читача. Хай не вводить вас в оману несерйозна обкладинка книжки —  за нею ховається непроста історія, яку не читатимеш по діагоналі в метро.  Особливо майстерно вдалися автору описи різноманітних міських локацій — шкода, їх не настільки багато, як хотілося. Опис гидотного клубу, де виступає Томаш, затягує з перших рядків. Навіть ті, хто ніколи не зазирав до таких закладів, відчують неповторну атмосферу божевільного смороду, що панує там. Варто відзначити мовне багатство повісті — якісна українська мова здатна подарувати філологічне задоволення навіть найвибагливішим натурам.

Хай не вводить вас в оману несерйозна обкладинка книжки —  за нею ховається
непроста історія, яку не читатимеш
по діагоналі в метро

Ната майстерно оперує страхами сучасної людини, розкриваючи їх через низку дражливих з для кожного тем. Нехай читач сам обирає, чого йому боятися: містичних почвар чи побутового насилля. Демонструючи поневіряння свого героя, авторка порушує питання одностатевих стосунків, проблеми корупції та інцесту — а це рідкісні гості на теренах нашої фантастики.

Окремий інтерес повість становить для бібліофілів та кіноманів. Приємно вишукувати алюзії на нестандартну літературу і класику кіно. Начитаність та «надивленість» авторки дозволяє їй виходити за рамки звичного набору посилань, які вже навіть нецікаво виловлювати. «Тінь на порозі» змушує копнути глибше. Наприклад, посіпаки злого мага Захарії, що прийшли по Томаша, нагадують радше людей у чорному із «Темного міста», ніж агентів Смітів з «Матриці».

Нехай читач сам обирає, чого йому боятися: містичних почвар чи побутового насилля

Не обійшлося, звісно, й без чайної ложечки дьогтю в діжці меду. Перш за все, варто сказати, що «Тінь на порозі» — лише перша частина запланованої дилогії, про що в книжці не зазначено. Знання цього факту допоможе читачам легше пережити незавершеність сюжетних ліній та трохи затягнуту експозицію —  майже півкнижки персонажі тупцяють  на місці. Хотілося б також більше описів міста й трохи активніших пригод. Сподіваємося, усе це буде в другому томі. J

Книжка Нати Гриценко «Тінь на порозі» — це чудовий дебют. Так, повість не позбавлена недоліків, але водночас вона цікава і самобутня. Це та історія, до якої хочеться повернутися.

Оцінка: 9 з 10.

Катерина ГРИЦАЙЧУК і Анатолій ПІТИК