Людство вимерло, але це не точно

Якщо антиутопія — це наразі те, що вам потрібно, то «Нова людина» Наталки Ліщинської складе цілком пристойну компанію. Генетичні експерименти, винищення людства, питання егоїзму раціональності та виживання виду, філософія буття, а ще трохи стрілялок та рабства —  оп, суміш готова. Динамічна оповідь змусить прочитати книжку всього за кілька вечорів.

Коротко про історію: 2117 рік, науковці нарешті навчилися редагувати код ДНК. Генетично вдосконалені люди народжуються по всьому світу. Фактично будь-яка пара з середнім прибутком може собі дозволити «генетично модифіковану» дитину, геника: обрати їй зовнішність, рівень IQ, особисті якості. Але новий вид людей надто розумний, і логічно вирішив, що старі природні люди діпри, глуха гілка розвитку. Штучна пандемія грипу знищує майже все населення Землі за два дні. Геники переслідують вцілілих діпрів з імунітетом, а всіх знайдених дітей виховують у спецтаборах як рабів. Підполковнику Тарасу Мончину вдалося врятувати дітлахів зі свого будинку й вивезти їх у безпечне місце. Та чи надовго? За чоловіком полюють поліція та колишні учні-геники, серед яких донька його найкращого друга, Дара.

Сюжет

Він, відверто кажучи, старий: вдосконалені люди знищують звичайних (підставити потрібне: здорові хворих, розумні тупих, роботи людей, наші не наших і т.д.). Дітей, яких вижили, перетворюють на рабів, а на вцілілих дорослих влаштовують розважальні сафарі. Оповідь дуже динамічна, важко уявити, як стільки подій помістили всього у 250 сторінок. Тут і життєпис типової генички Крісти, яка по трупах лізе кар’єрними сходами; кілька історій «недомодифікованих» геників, білих ворон серед своїх; житіє військового Тараса Мончина, який зумів врятувати півтора десятка дітей і тепер заправляє невеличкою групою врятованих; пригоди вченого Роя і виживання колонії землян на Марсі, на яких після пандемії просто забили.

Що в якісь мірі вирізняє таку фантастику серед тисячі з подібним сюжетом по-перше, місце дії (як ви здогадуєтеся, спочатку це Україна). По-друге, масштаби катастрофи: не так багато авторів наважуються лишити на планеті сотню-другу людей і впевнено торувати відродження цивілізації. По-третє, метод розв’язання тотального винищення. Про нього спойлерити не буду, але це вже не наукова фантастика, а в якісь мірі «втручання вищих сил». Це досить нетипово для антиутопій, де відсутність карми чи всесвітньої справедливості ледь не закладено в жанр. У цьому романі наука програє.

Якщо порівнювати «Нову людину» з іншими антиутопіями, то в першу чергу згадується «Маша, або постфашизм» Ярослава Мельника. Останній роман цілком би влучно описував життя-буття геників років через двісті після тотального панування, але в творах Мельника та Ліщинської є одна суттєва відмінність: бездушність геників. У «Маші» ситуація з часом почала вирулюватися сама собою, адже панівні люди все ж не втратили здатності до співчуття, а в суспільстві почали виникати гарячі дискусії щодо людяності рабів-сторів. У «Новій людині» банально не вистачило часу, аби подивитися, відбулися б метаморфози у світогляді геників чи ні. Хоча, навряд: фізично позбавлені альтруїзму на таке були б не здатні.

Нова людина: серія “Романи” / Наталка Ліщинська. – К.: видавнича група “КМ-БУКС”, 2016 – 256 с.

Герої і негерої

Персонажі «Нової людини» цілком самодостатні та прописані. У кожного героя є біографія, звички, гримучий або не дуже характер, свої друзі й вороги. Більшість другорядних персонажів теж мають імена та якісь визначальні риси, ти їх ніколи не сплутаєш між собою. Описове введення в курс справ трохи збавляє темп розповіді: в житті ти б більше дізнався з розмов та дій людини, а не слухав би три сторінки його біографії. Та все ж, головні персонажі Кріста, Тарас, Дара та Рой абсолютно різні та цікаві самі по собі.

Світобудова

За припущенням авторки, через сто років на нас чекає перенаселення, отруйний смог у містах, літаючі машини, кредити з меншими відсотками за довші роки роботи на одну компанію, генетичні клініки та вогняні бластери. Китайці заполонили Київ, в принципі, як і весь світ. Земляни відкрили колонію на Марсі. Більшість людей мешкає не у квартирах, а в модулях, які чіпляють на каркас пів кілометрових висоток. У кожній хаті головізори, а всі відео й картинки голографічні. Непоганий прогрес як для одного століття, правда?

Подання

Тут трохи журба за політику українських видавництв. Хоча й обкладинка не кричить «фантастика», вона принаймні відображає одну з ключових ідей роману. Ви нічого не дізнаєтеся про сюжет із анотації окрім слова «антиутопія» (таку анотацію можна поставити до будь-якого роману з цього жанру, цікаво, чи їх бува просто не копіпастять, коли видають антиутопію). Уривок із роману, опублікований на звороті, нічого не скаже вам про сюжет окрім «доступних цін на найгарніших дівчаток, найкмітливіших хлопчиків» (і це не те, що ви думаєте, так звучить реклама золотого майбутнього вашої дитини!). Якби не два абзаци від Дари Корній про геників та винищення людства, ви б нізащо не дізналися, про що йтиме мова. Чому їх не поставили в анотацію, серйозно?

Геники VS Діпри

Половина книжки успішно описує процес міжвидової боротьби, то головне питання роману як же все це розрулити. І, чесно кажучи, після доволі науково-фантастичної першої половини книги, метафізичний процес розрулювання мене трохи розчарував. Так, він розвінчує зарозумілість і впевненість людини в науці, але це фактично ніяк не порушується на початку роману, тож такий поворот несподіваний. Якщо ж ви охочі покопирсатися в концепціях людського буття, то протиставлення геники-діпри підносить багато цікавого.

За твердженнями героїв, окрім просто вибраних кращих генів, модифіковані геники є істотами абсолютно раціональними. Вони вміють «відключати» емоції та змушувати мозок діяти на повну керуючись лише логікою. Часто звучить твердження, що в геників немає душі (наприклад, за сюжетом у вищезгаданої Дари батьки вирішили познімати стандартні галочки в контракті, аби в майбутньої доньки така субстанція все ж була). Надздатність геників повністю контролювати свої розумові ресурси чимось нагадує декартову концепцію людини. Значення душі вже не таке важливе, людина — це механізм, який може цілком справно працювати без емоцій. У Декарта душа скоріше є уособленням сили волі, яке може повністю контролювати тіло, по-факту, у геників так і є, хоча й називаються вони «бездушевними».

Напротивагу раціональним егоїстам-вдосконаленим підносяться діпри, люди природи. В них доволі розвинута моральність та альтруїзм. Із точки зору геників це абсолютно зайві речі, які заважають жити. Наприклад, згадати початок любовного роману Крісти й слідчого Олега:

Думаю, нам не варто прикидатись, адже я тобі подобаюсь?
Так, дуже, усміхнувся Олег, відверто розглядаючи сміливий виріз сукні.
Я хотіла оминути довгі ритуали діпрів. Нам вони не потрібні.
Згоден, ходімо в спальню.

Зрештою, єдине, що цікавило дівчину в такому розкладі чи надовго в них стосунки. Для звичайних людей така розмова була б дикою, Крісту звинуватили б у розпусті, а Олега в збоченні. Однак у світі раціональності це цілком норма.

Гадаю, концепцію людини Платона в якісь мірі представляють три кульки, зображені на обкладинці. Так, десь на сто п’ятдесятій сторінці роману, коли вбито десь вісім мільярдів людей, майже всі міста планети покинуті, з діток виховують майбутніх кухарів та повій, нарешті з’являються три кульки з палітурки. Дія переноситься на Марс там у землян науково-виправна колонія. Вчені досліджують, довічні в’язні відсижують строк і виконують всі важкі роботи. Мабуть, мрія «побувати в космосі» у їхньому світі дуже двозначна.

Найбільша загадка Марсу — три об’єкти, чорна, сіра й біла кульки діаметром 128 мм. Вони захищені силовим полем і неможливо визначити з якого матеріалу ці штуки виготовлені. Геник Рой видатний вчений, геній серед геніїв, теж б’ється над їх загадкою і все ніяк. Він єдина помилка серед вдосконалених, геник з інвалідністю, біла ворона. У другій частині книжки багато розповідається про його духовні метаморфози, але тут краще вже прочитати самому. Щодо кульок: вони як небесні коні в колісниці Платона, чорна то людські бажання, біла то високі якості душі. Сіра ж їхнє поєднання, яким може стати людина. Тільки після смерті душа може піднятися над тінями реальності і поглянути на світ поглядом богів, побачити світ ідей, знову все осягнути. Однак, так це чи ні в початковому задумі роману не маю зеленого поняття, протиставлення раціональності геників та значимості душі в діпрів кожен читач розглядає по-своєму.

Основні плюси-мінуси роману:

+ динамічний сюжет
+ яскраві та різні герої
+ науково-фантастична складова
+ детально описаний світ

дуже мало діалогів
відновлення справедливості зовнішнім втручанням (або ж аварійним виключенням, це як подивитися)
розповідний характер оповіді
якщо геники й діпри різні види людей, як у них-то діти спільні можуть бути?

Антиутопія «Нова людина» — цілком пристойний фантастичний роман, досить якісно написаний, хоча й чогось кардинально нового і не приносить. Якщо любите антиутопії чи вас зачепила постапокаліптична тема вимирання\виживання людства почитайте, в українській фантастиці це яскравий приклад у такому руслі. Єдине, про що жалкую що не прочитала книжку раніше.

Вікторія ТОКАРЄВА

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *