«Першому гравцю приготуватися»: про гіків справжніх і не дуже…

Тривалі стосунки між гік-культурою та поп-культурою настільки ж бурхливі, наскільки й заплутані. Два нібито полярні світи перебувають у постійній взаємодії, то здійснюючи рейдерські захоплення чужої території, то допомагаючи одне одному. Де закінчується одне і починається інше? Як воно, коли раптово усі поставали борцями за свободу Середзем’я і абсолютно кожен користується рибкою-перекладачем? Сьогодні в український прокат вийшла екранізація роману Ернеста Клайна «Першому гравцеві приготуватися» від Стівена Спілберга. Спробуємо розібратися,  що це за фільм і чия це перемога?

Сюжет кінокартини в загальних рисах суголосний книжці: в 2045 році реальність стала настільки жахливою, що все населення планети втекло у віртуальний світ гри ОАЗа. Там можна було забути, ким ти є насправді, й створити нову особистість. Абсолютно всі сфери людського життя перетекли у віртуальну реальність. Головний персонаж фільму, юнак на ім’я Вейд Воттс, шукає у такому (не)справжньому світі ключ до неймовірних скарбів: перед смертю ексцентричний творець ОАЗи Джек Голлідей сховав низку складних загадок. Той хто їх розгадає, отримає всі статки творця, а також повний контроль над грою. Усі головоломки вимагають від гравців неймовірно детальної обізнаності в поп-культурі минулих років. Творець вважав, що його дітище та статки може успадкувати лише такий гік, як і він сам.

Показово, що фільм-омаж культурі 80-тих зняв легендарний Стівен Спілберг — людина, відповідальна за створення поняття «літній блокбастер», яка, по суті, сформувала ту епоху, яку божествить автор роману. Відразу можна сказати, що режисер зміг адекватно перенести історію на кіноекран. Спілберг чітко розуміє, як ті чи інші сцени виразити мовою кіно. Так, спершу глядачі будуть змушені вислухати кілька абзаців з книжки, де головний герой пояснює новачкам, який світ на них чекатиме. Але відразу після цього фільм відкидає закадровий голос, виконуючи головну заповідь кінематографістів: «показуй, а не розказуй». На зміну довгим балачкам про старі серіали прийшов екшн. Замість гри в аркадні автомати — шалені перегони на делоріані по вбивче складній трасі. Замість вгадування реплік «Воєнних ігор» — бурхлива прогулянка однім із найкращих горрор фільмів в історії (Фанатам Стівена Кінга полум’яний привіт!). Місцями фільму вдається підтримувати напругу значно краще, ніж книжці. Особливо це стосується другої половини, де окрім віртуальних проблем, головним героям загрожує цілком реальна небезпека.

«Першого гравця» також хочеться похвалити за приємний каст. Тай Шерідан впевнено справляється з роллю протагоніста, а Марк Райленс ідеально вписався в образ генія, який не може пристосуватися до осоружної йому реальності. Майже всі актори на своєму місці та якісно виконують поставлені перед ними завдань: звісно, «Першому гравцю приготуватися» — це не «Гамлет», але хіба тільки Шекспіра треба грати добре? Проблема лише в тому, що їм майже немає з чим працювати. Бен Мендельсон грає карикатурного лиходія, пародію на боса корпорації «OCP» із оригінального «Робокопа». Однак, якщо Дік Джонс становив реальну загрозу Алексу Мерфі, Пол Соренто нічого не може протиставити Вейду Воттсу та його команді. Зрештою, він скутий дитячим рейтингом фільму (PG-13). А роль Саймона Пеґґа не виходить за рамки затягнутого камео. Він грає праву руку Джеймса Галлідея — Оґдена Морроу — але через скупий на деталі сценарій не може продемонтрувати важливість свого персонажа. Схоже, Пеґґа взяли на роль для фону — як ще один елемент сучасної гік-культури. Грав у «Зоряному шлясі», «Докторі Хто», «Зоряних війнах»… Нехай ще тут засвітиться, зайвим не буде.

Стівену Спілбергу не вистачило 2 годин, 19 хвилин, щоб повністю розкрити всіх персонажів. Ернеста Клайна також критикували за це, але він зміг досягнути більшого. І автор роману проявляв більше необхідної жорстокості, ніж режисер фільму. Проблеми «Гравця…» глибоко заховані в структурі першоджерела. Сюжет-функція існував, аби наповнити історію якомога більшою кількістю алюзій. Книжка була гік-енциклопедією, а фільм може стати нею, коли фанати з лупою розглянуть кожен його кадр. У русі щось побачити практично неможливо — майже в кожній сцені камера несеться крізь простір і час на надсвітловій швидкості. «Спинись, хвилино, гарна ти! Дай роздивитися, як черепашки-нідзя луплять Дарта Вейдера», — хотілося кричати в екран, але в залі не було Мефістофеля, тож ніхто не почув прохання.

Інший недолік  «Гравця…»  — це його великий бюджет і потреба заробити якомога більше грошей, щоб відбити неймовірні капіталовкладення. Спілберг наповнив сцени не  суто гіківськими штучками, а алюзіями на ті фільми, ігри та пісні, які знайомі масовому глядачу. Тут є Гарлі Квін, але сучасна і з комп’ютерної гри 2011 року, а не з мультсеріалу 90-тих. Від «Зоряного шляху» лишилася загальна атрибутика у вигляді емблеми Об’єднаної федерації планет та клінгонського бет’леха — ніхто не вдаватиметься до карбомітного маневру. Справді цікаві речі опиняються на задньому плані і не в фокусі. Замість бурхливої дискусії про те, чим є «Леді-Яструб» Річарда Доннера — банальною мелодрамою в середньовічному антуражі чи крутим фентезі — розмитий плакат на стіні горища. Режисеру бракує сміливості у цитуванні: права на персонажів коштують дорого, тому немає сенсу купувати те, чого (майже) ніхто не впізнає. Краще б фільм знімав Мет Ґрюнінґ: «Сімпсони» — куди гіковіші. Спілберг приводить на масштабну закриту вечірку людей з вулиці, боячись, що інакше не зможе окупити витрати на гулянку.

«Першому гравцеві приготуватися» — дуже весела й активна розвага. Також він важливий як підсумок певного явища. Клайн та Спілберг закрили тему ностальгії за 80-тими. Ця епоха закінчилася. Несіть наступну.

Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *