Тихше, тихше, любий Бетмене

Заплутана детективна історія, захопливий трилер, зустріч зі старими ворогами та давніми друзями… Усе це чекає на читачів у графічному романі «Бетмен: Цить». Сюжетна арка, що виходила з 2002 по 2003 рік, майже відразу здійнялася на високий п’єдестал легендарних історій про похмурого месника в чорній масці. Хто ж він, таємничий лиходій під бинтами? І за який розгорт коміксу справжній гік продасть душу дияволу? (Спойлер: за кожен.)

Щось недобре прилетіло в Ґотем. Темне місто гріхів знову захлинається від нечуваної жорстокості. Вбивця Крок вимагає викуп за викраденого хлопчика. Бетмен поспішає на допомогу і навіть рятує дитину, однак цей інцидент — лише перший фрагмент складної головоломки. Жінка-Кішка, Плющ, Гарлі Квін, Загадник, Джокер — усі вони, наче чортики із табакерки, вистрибують там, де на них ніхто не чекав, і роблять цілком нетипові для себе капості. Якоїсь миті Бетмен починає розуміти, що його звичні вороги — лише маріонетки в руках когось значно підступнішого та розумнішого. Хтось прагне не лише смерті Брюса Вейна, але й його душевних страждань.

Сценарист Джеф Леб провів титанічну роботу. Коли серія про Бетмена стала вкотре хиріти від самоповторів та банальщини, він зміг створити по-справжньому складну драматичну історію. Використані ним персонажі, попри свою різношерстість, діють, як один злагоджений організм, що повільно веде Брюса Вейна до божевілля. З одного боку, автор пропонує новий сюжет, а з іншого, міцно вплітає його у міф про Бетмена, звертаючись до впізнаваних образів та знакових для світу Бетмена подій.  Особливо цікаво розгортаються стосунки між Бетменом та Жінкою-Кішкою: у цьому графічному романі вони намагаються стати парою, паралельно випробовуючи межі довіри. Відчутно потужну хімію між персонажами, яка нагадує про любовні пригоди Майкла Кітона й Мішель Пфайфер у фільмі Бартона «Бетмен повертається»  — усюдисущі ерос і танатос. Історії не бракує і емоційної глибини: Бетмен розкривається як сильна людина зі своїми слабкостями, психологічними проблемами та страхами. Наратив дозволяє читачеві вести розслідування разом із Темним Лицарем. Новий лиходій Цить лишався для читачів загадкою усі 12 випусків. Автори маніпулювали очікуваннями читачів, пускаючи їх хибним слідом. Цить стільки разів знімав бинти, не показуючи справжнього обличчя, що якоїсь миті закрадається думка: а чи є те обличчя взагалі? Може, це безликий фатум переслідує Бетмена?

Сильний сценарій доповнюється вишукано-майстерними ілюстраціями Джима Лі (художника), Скотта Вільямса (контурника) й Алекса Синклера (колориста). Всі вони виклалися на повну, аби захопити увагу читачів. Кольорові рішення надзвичайно вдало відтіняють сутність історії: основна кольорова гама коміксу — зелена — навіть тонко натякає на того, хто стоїть за всіма прикрощами у житті Бетмена. З усіх коміксів, які наразі опублікувала «Рідна мова», у «Бетмен: Цить» продемонстровано найкращу гру з кольором. Кожен відтінок та відблиск має смислове навантаження. Флешбеки Брюса Вейна про дитячу дружбу з Томмі Елліотом виконано аквареллю, що тільки посилює суб’єктивне начало в графічному романі, демонструючи водночас плинність часу і непевність пам’яті: роки вимивають зі спогадів яскраві барви, лишаючи примарні напівтони. Криваво-багряними плямами проступають минулі злочинства Джокера, червоне небо в сцені протистояння Бетмена і повсталого з мертвих Джейсона Тодда натякає на альтер-его останнього — Червоного Каптура.

Цей графічний роман читається, на диво, повільно — але зовсім не тому, що сюжету чогось бракує. Просто майже кожен фрейм, а тим більше розгорт, хочеться довго й детально вивчати. Уважний читач відшукає перемальовані кадри з «Убивчого жарту»  та «Смерті в родині» й годинами розглядатиме Бетпечеру, де поруч з Бетмобілем із серіалу 60-их з Адамом Вестом стоїть новіша модель із «Бетмена назавжди» чи, матері його ковінька, з «Бетмена й Робіна». Навіть деякі сцени є розлогими алюзіями на події зі старіших коміксів. Придивіться уважніше до Джокера в провулку: чиї пальці стискають його тоненьку шийку?

На жаль, не всі закладені авторами фішки спрацьовують так, як вони того хотіли. Може, це звучатиме дивно, але шалене розмаїття персонажів — ахіллесова п’ята історії. Особливо під кінець читач відчуває ледь не фізичну втому від нових, таких знайомих облич. І нехай у графічному романі понад 300 сторінок, все одно цього недостатньо, аби повноцінно розкрити всіх, тому виникає враження, що деяких героїв або лиходіїв вводили, щоб було. Окрім того, трилерна складова історії значно переважає детективну. Те, що вбивця — «садівник», зрозуміло майже з самого початку, тому спроби авторів водити читача за ніс іноді видаються трохи наївними, а фінальний твіст в епілозі — надуманим. Знову ж таки, надто мало сказано про цього персонажа, аби ми повірили, що саме він стоїть за всіма підступами. Інший аспект, який часто викликає цілком заслужену критику, — це  об’єктивізація персонажів, як чоловічих, так і жіночих. Зі сторінок коміксу так і прагнуть прорватися в реальність то накачаний біцепс Бетмена, то спокусливі сідниці Гарлі Квін. Звісно, вони жодним чином не рухають сюжет.

«Бетмен: Цить» — абсолютний маст-хев для фанатів Бетмена. З одного боку, алюзіями та скелетами в шафі він потішить давніх шанувальників героя, а з іншого, відіграє роль непоганої енциклопедії для неофітів. Глибину страждань Бетмена під час бою з Джейсоном Тоддом можна відчути, навіть не знаючи, що той колись був Робіном, якого Бетмен не встиг врятувати. А малюнок сподобається всім.

Катерина ГРИЦАЙЧУК і Анатолій ПІТИК
Фото: Оксана ПРОНЬКО