Пекло — це Спаун

Пекло — це Спаун

Бетмен, Супермен, Людина-Павук, Доктор Стрендж, Флеш… Віднедавна всі ці герої говорять українською. Більш-менш наповнивши нішу найвпізнаваніших імен, українські видавці коміксів узялися за інших представників пантеону комікс-героїв. «MOLFAR COMICS» нещодавно випустило мальопис про пригоди пекельного поріддя — Спауна. Жорстокий, кривавий, безкомпромісний комікс дістався до українського читача у форматі грубезного фоліанта, у якому під заголовком «Книга перша» зібралися дванадцять оригінальних випусків.

MARVEL та DC. Питання, чи існує щось поза ними, майже філософське. Сьогодні вони на підйомі, проте був період, коли цим медіагігантам довелося поступитися місцем під сонцем авторському коміксу. З кінця 80-их і в 90-их комікс-індустрія перебувала в стагнації. Титани почали зжирати самі себе. Гігантські обсяги вимагали гігантських прибутків, і муза поступилася місцем золотому тільцю. Замість митців за справу бралися маркетологи, які тим таки митцям ставили палки в колеса, розповідаючи, як ті мають виконувати свою роботу. Відсутність творчого контролю над власними історіями, постійна цензура і не така вже й висока зарплатня змусили низку авторів утекти із золотої клітки. Одним із таких митців був канадський коміксист Тодд Макфарлейн. Наприкінці вісімдесятих і на початку дев’яностих він був суперзіркою галузі. У MARVEL навіть створили для нього власну лінійку про Людину-Павука (до речі, Макфарлейн є одним із творців культового ворога привітного сусіда — Венома). Вона була шалено популярною, але з часом Тодд втомився воювати з корпоративною системою і пішов на вільні хліби.

У 1992 році він остаточно залишив MARVEL разом із сімома іншими топовими художниками, зокрема Джимом Лі («Люди Ікс») та Робом Ліфелдом («Дедпул»). Вони заснували Image comics. «Ми створили компанію, яка дала нам жадану свободу. Image comics не може контролювати жодну творчу особистість, бо компанії нічого не належить. Її роль — створити середовище, у якому митці зможуть виконувати хорошу, погану або посередню роботу», — розповідав Макфарлейн в одному з інтерв’ю. Звісно, це дещо ідилічний погляд на роботу видавництва, бо з часом співзасновники почали сваритися й судитися. Разом з тим, попри всі негаразди, компанія й досі функціонує. А головним діамантом в короні їхніх здобутків був і лишається «Спаун».

Тодд Макфарлейн створив дуже неординарного персонажа. Підполковник Ал Сіммонс загинув під час виконання таємного завдання уряду. Після смерті він укладає угоду з пеклом. Єдине, чого він прагне, — це знову побачити кохану дружину Ванду. Його повертають до світу живих, але лише через п’ять років після смерті. Ванда знову вийшла заміж, за найкращого друга Ала Террі, й у них народилася донечка. На тлі цього той факт, що Ал обернувся на пекельне поріддя з обгорілою плоттю та чорним магічним костюмом, видавався абсолютною дрібницею. Ала Сіммонса більше немає, є Спаун — офіцер армії пекла. Тепер Спаун повинен згадати, ким він був і хто його вбив. Окрім того, Спаун мусить протистояти усьому світу — Пеклу, Раю, маніякам, терористам та іншій потолочі, яка лізе в його життя та життя його колишньої дружини.

Месників у всіляких дивних костюмах у коміксах досить багато, однак Спаун стоїть окремо від них усіх. Це абсолютно жорстокий і позбавлений будь-якого ідеалістичного ореолу персонаж. За життя він без жодних вагань виконував найжорстокіші накази, а загинувши, ладен був на все, аби повернути життя з коханою дружиною. От тільки склалося інакше, ніж гадалося. Спаун опинився у темних міських провулках, серед невдах і злочинців. Його сила потужна, але не нескінченна. Навіть у цьому демон Лихословець, з яким Ал уклав угоду, надурив його. У Спауна є обмежений запас сили: щойно він його вичерпає, то знову опиниться в пеклі. Лихословець у четвертій частині «Запитання» чітко окреслює морально-етичну дилему, з якою стикатиметься головний герой протягом усіх випусків коміксу: «Розумієш, мій Спауне пекельний… я не можу програти. Або твої сили вичерпаються… що призведе до твоєї смерті… а значить, твою душу поглине темрява… а також убивства так званих поганців, що допоможуть мені швидше зібрати армію… або … ти не робиш нічого! Просто стоїш осторонь і дозволяєш злу та жорстокості процвітати на Землі. Водночас твоє серце холоднішатиме, і ти вигадуватимеш, як виправдати те, що ти не робиш нічого із тими, хто полює на невинних». Патова ситуація, але саме в таких межах змушений діяти герой.

«Коли я створюю комікс, то хочу, аби подорож героя були настільки складною, наскільки це можливо. Він має сплатити високу ціну», — розповідав сам автор. Спаун, на відміну від інших героїв у променистих білих пальтах,  здатен на вбивство. У світі, де панує зло, єдиний спосіб перемогти – це самому стати злим і зубатим. Значну частину комікса присвячено душевним стражданням Ала Сіммонса. Понад усе в світі він прагне бути з дружиною, але саме це і залишається для нього абсолютно неможливим. Та й відверто кажучи, він уже давно не  Ал Сіммонс, і на примирення зі своєю сутністю також потрібен час.

Попри обмеження, головний герой не може лишатися осторонь усього, що коїться навколо. Комікс вражає продуманою внутрішньою міфологією та яскравим бестіарієм почвар. Демони з пекла легко співіснують у цьому світі з маніяками-педофілами, натовпами куклускланівців та продажними політиками. Тодд Макфарлейн не шкодує барв для опису огидного кривавого світу. «Вся нечисть сюди прибігла з пекла!» — як писав Шекспір. Вельми цікавим є ставлення Тодда Макфарлейна до вищих сил, які керують світом у його коміксі: «По суті, Бог і Диявол прагнуть одного і того самого. Просто один із них має кращий піар. А Спаун прагне тримати небеса та пекло подалі від землі. Тому він боротиметься з ними один з одним. Можливо, знадобиться тисячу випусків, але він таки позбавить Землю цих впливів, аби ми могли будувати власну долю». Бестіарій доповнюється яскравими другорядними персонажами. Парочка чесних копів, демон Тіложер, якого в образі огидного клоуна відправили стежити за Спауном і штовхати його на «темний бік сили».

Окрім самого Тодда Макфарлейна над сценарієм окремих випусків працювали такі заслужені метри, як Алан Мур, Ніл Ґейман, Дейв Сім та Френк Міллер. Кожен із них творив у своєму специфічному стилі, доповнюючи міфологію Спауна. Алан Мур відповідав за восьмий випуск «У Раю». Іронічна назва, зважаючи на те, що тут він розповідає, як влаштовано пекло у світі Спауна. Ніл Ґейман у дев’ятому випуску «Перехід» розширив хронологічні рамки історії, створивши образ середньовічного Спауна, мисливців на Спаунів та непримітного персонажа, який тим не менш у подальшому зіграє дуже важливу роль, — стариганя Каґліостро. Найменш цікавим є, певно, одинадцятий випуск «Дім», який створив Френк Міллер. Історія про дві банди злочинців, які не придумали нічого кращого, ніж забити стрілку в алеї Спауна, засмучує своєю поверховістю. Разом з тим, для сучасного читача це може бути цікавим екскурсом в історію коміксів. Цей випуск демонструє, за що фанати недолюблюють комікси дев’яностих: гіпертрофовані фігури перекачаних амбалів, які зашиті в монструозну броню, й безглузде насилля. Більш-менш цікавою є лише передостання панель випуску, де Спаун вирішив покосплеїти «Чужого». Десятий випуск Дейва Сіма стоїть окремо від усіх решта: по суті, це сюрреалістичний тріп і роздуми митців щодо корпоративної машини, поти якої вони виступали. Сім та Макфарлейн хваляться тим, що змогли втримати права на своїх персонажів, а невдатних колег, які ці права продали, вони зображують у вгляді понурих однакових фігур з мішками на головах. Один із розгортав, де з клітки до Спауна тягнуться руки сотень супергероїв, надовго врізається в пам’ять. Як і візуальна складова коміксу.

Тод Макфарлейн зосереджувався на сміливих позах та динаміці. Його герої виходять за межі панелей і навіть сторінок. Чітке планування панелей перемежовується хаотичними спалахами, що вихоплюють ті чи інші деталі подій. Графічна жорстокість, до якої вдається автор, та натхнення, з яким він вимальовує усіляких почвар, затягують. А ще ж є костюм Спауна! Це не просто оздоба, а джерело магічних сил героя. Він не обирав його сам: пекло наділило його цим паразитом (так-так, костюм є симбіотом; десь далеко гарчить від образи Веном). Бароковий стиль вбрання проявляється  у неймовірній кількості деталей та контрастній кольоровій гамі, у якій виконано не тільки костюм, а й увесь комікс. Самі тільки складки Спаунового плаща можна роздивлятися безкінечно.

Як ми вже згадували, у 90-тих Спаун був шалено популярним. Він устиг помандрувати різноманітними кросове рами, навіть якось бився із самим Бетменом. Рано чи пізно він мав вийти за межі мальописів. Спершу були фігурки (з 1994 року Макфарлейн володіє компанією «McFarlane Toys». Їхню продукцію і до сьогодні високо цінують колекціонери за чудову деталізацію та якісні матеріали). З 1995 року почався скорботний шлях Спауна посередніми відео-іграми, а у 1996-му геві-метал група Iced Earth випустила альбом «Dark Saga» («Темна сага»), де на обкладинці світилося пекельне поріддя, намальоване самим Тодом Маккфарлейном. По-суті, пригоди Спауна було переказано ще й у музичному форматі. А потім Ал Сіммонс потрапив і в кіно, і в мультсеріал. Певно, саме з фільму 1997 року люди на пострадянському просторі вперше дізналися про цього супергероя.

Відверто кажучи, фільм не пройшов перевірку часом. Дивні режисерські рішення, дірявий сценарій та жахлива, навіть як на 1997 рік, графіка. Специфічний дизайн пекла та мультяшний Лихословець, беззаперечно, жахають. Але не з тих причин, на які розраховували автори. Більш-менш фільму пощастило з кастингом: роль голови таємного урядового агентства Джейсона Вінна, який зрадив Ала Сіммонса, зіграла зірка «Апокаліпсису сьогодні» Майкл Шин. Роль Тіложера виконав молодий та перспективний Джон Легуізамо. Він на повну викладався для ролі. Не тільки носив важкий костюм товстуна, а й в одній із сцен навіть їв справжніх черв’яків. Роль Каґліостро, від імені якого ведеться оповідь, зіграла справжня легенда світового кіно — Нікол Вільямсон. Семюель Беккет описував його як «хворого генія», а Джон Озборн називав його найвеличнішим актором після Марлона Брандо. Цікаво, що згідно з міфологією «Спауна» Каґліостро — це насправді Мерлін, а Нікол Вільямсон якраз і відомий за роллю Мерліна у фільмі «Екскалібур» 1981 року. Щоправда самому породженню Пекла пощастило менше. Майкл Джей Вайт відверто слабенько відіграв свою роль.

«Спаун» не зміг підкорити кіноолімп, зате впорався з іншою вершиною. Того ж таки 1997 року канал HBO запустив мультсеріал, який протримався три сезони і отримав високі оцінки як критиків, так і глядачів. До роботи було залучено людей, які раніше працювали над культовим анімаційним «Бетменом» (продюсера Еріка Радомськи, який у «Спауні» був режисером і аніматором, та композиторку Ширлі Вокер), а також інших відомих майстрів анімації. Мультсеріал вийшов із суворим рейтингом 18+: по шість серій у кожному сезоні. З перших кадрів він затягував глядачів своєю в’язкою нуарною атмосферою. Перед початком кожної серії Тодд Макфарлейн розповідав короткі історії, які мали підготувати аудиторію до того, що вони побачать далі. Якщо у першому сезоні ці вставки нагадували радше вступи від Рода Серлінга до легендарної «Сутінкової Зони», то далі це вже скидалося на інтро популярного в 90-их шоу «Байки зі склепу»: замість малювати панелі коміксу, Тодд Макфарлейн швендяв підвалом з різними артефактами.

Щодо сюжету, то спершу мультсеріал доволі близько до тексту відтворював мальопис. Було внесено кілька косметичних змін, які вибудовували міцніші зв’язки між персонажами та яскравими сценами з коміксу. Другий сезон серіалу в сценарному плані дещо провисає, оскільки ті серії будуються за таким принципом: відбуваються якісь події — Спаун скрадається в тінях і починає діяти тільки коли в нього лускає терпіння, тобто хвилин за 5-7 до кінця серії. Третій сезон прискорився за рахунок введення фентезійних персонажів. На жаль, він же став для мультсеріалу останнім. Проблема була не в  рейтингах і не в низьких оцінках критиків — з ними якраз усе гаразд. Просто канал HBO розформував свій мультиплікаційний відділ, тож «Спаун» став жертвою обставин, завершившись потужним кліфгенґером. Макфарлейн довго стверджував, що займається розробкою продовження, але з мертвої точки справа зрушила лише в останні кілька років. Було анонсовано новий фільм, а також два мультсеріали — для дорослої та                  дитячої аудиторій.

Поява «Спауна» в Україні — це чудова новина, і є кілька на те причин. По-перше, вона свідчить, що український ринок коміксів доріс навіть до авторських робіт, а отже, ми розвиваємося, ще й доволі швидко. По-друге, саме видання — шалено класне. Воно товсте, красиве, яскраве. Окрім самого комікса, у ньому є уривки з інтерв’ю з творцем Спауна, ескізи деяких панелей та багато інших смаколиків. Переклад Микити Янюка та Артема Яворського — приємний і ретельний. Щоправда, присутня легка неузгодженість перекладацьких стратегій. Нічого критичного, але ж завжди хочеться ідеалу:)

Повернувшись до життя, Ал Сіммонс в образі Спауна уподобав одну з темних алей Нью-Йорка, а прийшовши в Україну, оселився в книгарнях та коміксових крамничках. Радимо завітати до нього на гостину. Ми, наприклад, з величезним нетерпінням чекаємо на другий том.

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *