«Саркофаг»: Калейдоскоп світів та історій

У масовій свідомості давно закріпилася думка, що єдиними персонажами коміксів можуть виступати недоладно вбрані дивні типи з комплексом месіанства. Іншим стереотипом, що постійно переслідує мальовані історії, є твердження, ніби вони апріорі простіші, якщо не сказати відвертіше — дурніші — за високі різновиди мистецтва, на кшталт літератури та кінематографу. Твердження ці настільки ж зверхні, наскільки й далекі від істини, проте неможливо заперечити той факт, що левову частку світового ринку коміксів захопили таки супергерої, і вони не завжди вражають інтелектом. Україна — доволі молодий гравець на цьому полі, тому не дивно, що найчастіше вітчизняні автори так чи інакше прагнуть повторити чужі формули успіху. Різні сетинги, різні сюжетні патерни, але майже завжди історія зосереджується навколо персонажа, до хоча б однієї риси якого можна додати префікс «над». А от збірка коміксів Андрія Данковича «Саркофаг» виліплена зовсім із іншого тіста.

Андрій Данкович. Саркофаг. — Миколаїв: Літопис, 2016. — 80 с.

По суті, це альманах фантастичних оповідань. Три незалежні історії під однією обкладинкою, які суттєво відрізняються одна від одної ритмом та настроєм.  Спільним знаменником для них усіх може виступати хіба що характерний, впізнаваний авторський стиль. Використані художником кольорові олівці  забезпечують комікс виразною, м’якою картинкою, якій притаманні плавні лінії та злегка приглушені тони. Малюнок виглядає відчутно чистішим порівняно з «Війною богів» — попередньою роботою автора.

Перша графічна новела «Сон» досліджує класичні питання відносності свободи і того, що не обов’язково кидати людину до в’язниці, аби зробити з неї раба. Головний герой на ім’я Ам, що працює в кар’єрі на далекій планеті, часом бачить дивні сни, де його звуть Олегом, а замість важкого каміння навколо — зелень трави і неозоре синє небо. Яскраві та барвисті, нічні видіння різко контрастують з сірою буденністю озброєних конвоїв, тяжкої праці та цілковитої самотності. Ам прагне порвати з кафкіанською реальністю і повернутися у світ власних снів, тобто додому.

Автор вдало оперує візуальними образами, що виконують роль потужних метафор. Зокрема метелик, якого постійно бачить головний герой, напряму апелює до китайської притчі про філософа Чжуан-цзи, що одного разу не зміг зрозуміти, хто кому сниться: він метелику чи метелик йому. Крильця комахи в коміксі відразу навівають підозру про несправжність ув’язнення і помилку Ама, який, можливо, хибно інтерпретує дійсність навколо себе, а отже, не здатен звільнитися від кайданів, у які сам себе закував.

Історія приємна, проте запам’ятовується радше своєю гнітючою атмосферою, аніж продуманим та вивіреним сюжетом. «Сон» створювався у період з 2013 по 2014 роки, тож його можна вважати емоційним та сумно-уїдливим коментарем про те, що «сталося вже і триває досі». Проте місцями «Сну» бракує елегантності (наприклад, автор прямим текстом проговорює концепт в’язниці в головах в’язнів), а фінал, хоча у нього й впорснута коняча доза видовищного екшену, дуже плутаний, тож доводиться кілька разів перечитати/передивитися останні сторінки, щоб повністю зрозуміти, чим усе завершилося.

У цьому сенсі наступна історія, «Світ 912», сприймається значно краще. Сюжет в ній з одного боку простіший, ніж у «Сні», а з іншого — чіткіший і збалансованіший.  Космічну експедицію споряджають дослідити далеку планету і, як це завжди буває, відкриття повністю змінять уявлення вчених про світ. У коміксі наявні красиві космічні і не тільки пейзажі, які доповнюються небезпечним, хоча насправді дуже милим, бестіарієм. Фінальний твіст не здатен заскочити читача зненацька, але він працює, і навіть витриманий у дусі класичних творів наукової-фантастики: оповідань Рея Бредбері чи деяких фільмів «Зоряного шляху».

«Саргофаг» — останній і найбільший комікс в збірці. Саме він дав їй назву і опинився на її обкладинці. Насправді Андрій Данкович створив короткометражку для своїх фанатів, які втомилися чекати на продовження «Війни богів». Тут діють ті самі персонажі, а вся історія аж надто несамостійна. Автор продовжує досліджувати теорію палеоконтакту, але обрав дуже хисткий фундамент: одна нога його дітища спирається на ту ж таки «Війну богів», а інша — знову на «Прометея» Рідлі Скотта. (Поведінка одного з прибульців цілком повторює поведінку Інженера з фільму). Чи сподобається комікс читачеві, цілком залежить від того, що він думає про «Війну богів». Хоча, можливо, розчарування цього разу буде трохи більшим: вже друга історія про цей світ не завершується нічим, окрім обіцянки глобальної війни «бобра з козлом», яка відбудеться лише в другому томі «Війни богів».

У висновку, хочеться відразу зазначити, що збірка коміксів від Андрія Данковича вийшла трохи суперечливою. Багато що в ній потребує доопрацювання: якісь деталі хочеться уточнити, а якісь, навпаки, розмити. Однак вже зараз «Саркофаг» можна зарахувати до безсумнівних успіхів української комікс-індустрії. Графічні новели цікаві, і здатні не тільки розважити, а й змусити замислитися над важливими питаннями. Чимось робота Андрія Данковича нагадує культовий серіал Рода Серлінга «Сутінкова Зона», і хотілося б, щоб таких творчих експериментів було більше…

Анатолій ПІТИК та Катерина ПІТИК
Фото: Оксана ПРОНЬКО

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *