Скільки жінок зробили фантастику?

Чомусь ми звикли вважати, що Міжнародний жіночий день — це свято весни й любові, звеличуючи традиційні жіночі ролі і забувши, що насамперед це нагадування про боротьбу жінок за їхні права як повноцінних людей. Ми у свою чергу вирішили провести невеличке дослідження і проаналізували кілька списків рекомендованої та найвизначнішої фантастики в англомовному світі. Результати нас не здивували.

Найвідкритішим до жінок виявився перелік Amazon. Зі 100 творів 29 належать авторству жінок, і 28 із них є унікальними: Урсула ле Ґуїн з’являється двічі.

Created using Visme. An easy-to-use Infographic Maker.

Далі йде добірка ще ста творів від сайту NPR, яка формувалася за допомогою опитувань серед читачів. Тут результати дещо гірші: лише 15 творів від жінок-авторок, і знову Урсула ле Ґуїн з’являється двічі.

Created using Visme. An easy-to-use Infographic Maker.

Редакція Telegraph виявилася найскупішою на авторок-фантасток. Із 32 рекомендованих ними творів лише 3 належать жінкам: Енджелі Картер, Марґарет Етвуд та Ніколі Баркер.

Created using Visme. An easy-to-use Infographic Maker.

Із результатів бачимо, що фантасткам ще є над чим працювати до золотої пропорції 40/60. А поки ми вам розкажемо про вісім письменниць, без яких неможливо уявити сучасну полицю фантастики.

Мері Шеллі

«Я зробила перший крок із дитинства в доросле життя», — написала колись Мері Шеллі про відпочинок на Женевському озері у 1816 році. Саме тоді і саме там із відсторонених розмов британських інтелектуалів про новомодні експерименти з «гальванізації» витворилася історія про божевільного вченого та його жахливе творіння — роман «Франкенштейн, або сучасний Прометей».

Мері Шеллі (за народження — Мері Волстонкрафт Голдвін) народилася у 1797 році в родині відомої письменниці та феміністки Мері Волстонкрафт і філософа Вільяма Голдвіна. Майбутня письменниця отримала чудову освіту і виростала в оточенні книг та вільнодумства. У 16 років вона закохалася у поета Персі Шеллі, який згодом став її чоловіком.

Письменниця прожила важке як в особистому, так і в професійному плані життя. Спершу померло двоє її дітей, а ще через кілька років Персі Шеллі потонув у Середземному морі. Робота приносила їй втіху та розраду, однак критики найчастіше висміювали її книжки. «Франкенштейн» користувався популярністю у читачів, однак літературні кола зреагували на нього зневажливо, а роману «Остання Людина» судилося понад 100 років забуття. Разом з тим, вплив її робіт — як на філософію, так і на жанрову літературу — неоціненний. Просто як писав Єжи Лєц: «Люди, які випередили свій час, змушені чекати на нього у вкрай незручних місцях».

Джоан Ролінґ

Літературна мама найвідомішого юного чарівника світу Гаррі Поттера — письменниця, сценаристка, літературний критик і філантроп Джоан Ролінґ — своїм життям втілила сучасну казку про Попелюшку. Вона пережила бідність, депресію, розлучення й смерть мами, але таки змогла опинитися на вершині світу. Щоправда, допоміг їй у цьому не прекрасний принц, а талант і наполегливість. Джоан Ролінґ народилася 31 липня 1965 року в незаможній родині в британському місті Єйт. Навчалася на філологічному факультеті в місті Ексетер, а потім працювала секретарем в організації «Міжнародна амністія» і навіть вчителькою англійської мови у Португалії. Ідея написати історію про хлопчика-сироту з’явилася ще у 1990 році, однак її реалізацію довелося відкласти через купу родинних і професійних негараздів. «Я була настільки бідною, наскільки це взагалі можливо в сучасній Британії, якщо ти не безхатько», — казала вона. Рукопис про хлопчика, що вижив, відкинули 12 видавництв, а коли ним нарешті зацікавився видавничий дім «Блумсбері», було прийнято рішення замінити ім’я «Джоан» на обкладинці на ініціали «Дж. К.» — маркетологи побоювалися, що хлопчики не захочуть читати пригодницьку фантастичну книжку, написану жінкою. Через цю двозначність найперший фанатський лист, який отримала Ролінґ, починався словами «Шановний сер…». Власне, сама письменниця ніколи не боїться експериментувати з жанрами й ідентичностями: попри успіх на ниві дитячої літератури, вона взялася й за романи для дорослих, три з яких («Поклик зозулі», «Шовкопряд» і «Кар’єра лиходія») написала під чоловічим псевдонімом Роберт Галбрейт. Попри успіх, Джоан Ролінґ не забула, як живеться біднякам, а тому витратила понад 150 мільйонів доларів на благочинність, через що більше не входить до списку мільярдерів.

Конні Вілліс

«Я ніколи не писала нічого на одному подиху, навіть список продуктів. Хоча я чула від друзів, що це насправді можливо». Наполеглива фантастка Конні Вілліс завжди ґрунтовно підходить до роботи: можливо, тому американка отримала 11 премій “Г’юґо” та 7 “Неб’юл” — більше, ніж будь-який інший автор. Найвідоміші її романи — науково-фантастичні “Очищення” (2010) та “Книга Судного дня”(1992), а ще гумористичний “Ні слова про собаку” (1997). Письменниця віртуозно використовує інструментарій як фентезі, так і наукової фантастики, любить писати про мандрівки в часі, а її твори мають гуманістичний вектор і нерідко тонкий іронічний гумор.

Майбутня фантастка народилася в останній день 1945 року в містечку Денвер, штат Колорадо. Вона рано втратила матір — Конні було 12, коли та померла при пологах. Юнка по вуха зарилася в книжки, аби втекти від домашніх негараздів. Згодом до рук трапилися твори Роберта Гайнлайна, і дівчина твердо вирішила й собі писати фантастику. Вона чудово зналася на англійській та педагогіці, закінчила Колорадський коледж і влаштувалася працювати вчителькою молодших класів. Того ж року вийшла заміж за вчителя фізики Кортні Вілліса і в 1967 у молодят народилася донька. Після декрету Конні вирішила повернутися до мрії стати письменницею. Попри все опублікувати перший роман їй вдалося лише на початку вісімдесятих. Наступні двадцять років вона активно пише і завойовує більше нагород, ніж будь-який інший письменник жанру. У 2009 році за заслуги на фантастичній ниві Конні Вілліс включили до Залу слави Наукової фантастики й фентезі.

Марґарет Етвуд

Канадська письменниця й поетеса, активістка захисту навколишнього середовища й феміністка. Боролася з тоталітаризмом та цензурою, у вісімдесятих брала активну участь у відродженні канадської літератури. Вона талановита аквалеристка і часом сама малює обкладинки до своїх книжок. У фантастичному жанрі добре відома як перша лауреатка премії Артура Кларка за антиутопію “Оповідь служниці” (1985). Загалом у літературі — як п’ятикратна фіналістка і володарка Букерівської премії — за роман “Сліпий убивця” (2000). Також вона багато разів номінувалася на “Неб’юлу”, “Локус”, Міфопоетичну премію та чимало інших літературних відзнак.

Народилася Марґарет Елеонор Етвуд 18 листопада 1939 року в Оттаві, Канада. У 1961 році в Університеті Торонто здобула ступінь бакалавра англійської мови, згодом закінчила магістратуру Гарвардського університету. Етвуд була двічі заміжньою і вдруге — у щасливому шлюбі з романістом Ґремом Ґібсоном. Окрім іншого, жінка викладала в кількох університетах і написала чимало наукових праць із літературної критики, багато есе з екології та політики.

“Оповідь служниці” — одна з класичних антиутопій. За її мотивами створено фільм (1990), оперу (2000) та серіал (2017). Історія розгортається в далекому майбутньому у вигаданій тоталітарній державі Ґілеад. Владу захопили військові, решта населення перебуває у фактичному рабстві. Через екологічне забруднення лише одна з сотні жінок здатна народити. Їх обирають і готують у спеціальних таборах. Служниці не мають права  володіти власністю, працювати, любити, читати і писати. Єдина їхня мета — народжувати.

Робін Гобб

Робін Гобб — це псевдонім Марґарет Астрід Ліндгольм Огден, який вона вперше використала в 1995 році, щоб почати писати епічне високе фентезі. Її кар’єра починалася з дитячих казок на продаж в газети та журнали, потім вона перейшла до жанрових оповідань і зрештою віднайшла свій голос у «Трилогії про провісника» — першому підциклі з величезної серії світу Елдерліна.

Головний герой цієї саги Фітц є незаконнонародженим сином королівського спадкоємця та простої жінки, який разом із «блакитною» кров’ю перейняв здібності до високої магії. Його готували як вбивцю, що слухняно виконуватиме накази, але доля вготувала для нього більше призначення. Палацові інтриги, боротьба з морськими загарбниками та багато пригод чекають на читачів.

Твори Робін Гобб називають однією із найвизначніших фентезійних саг 90-х. Джордж Мартін описав її книжки як «діаманти серед цирконів». Вона плідно працює, видаючи по книжці на рік, і здобула велику любов серед шанувальників фентезі.

Урсула ле Ґуїн

Про Урсулу ле Гуїн після її смерті говориться багато. Втім, про цю письменницю не зайве сказати і ще раз.

Пані Урсула народилася 21 вересня 1921 року в сім’ї антрополога Альфреда Крьобера та письменниці Теодори Крьобер, що й визначило основний напрям її творчості. «Місце збору наукових працівників, студентів, письменників і каліфорнійських індіанців», — саме так Урсула Ле Гуїн описувала свій будинок. У двадцять років вона отримала ступінь бакалавра в коледжі Редкліф та стала займатися середньовічною романською літературою. Популярність прийшла до неї аж 1969 року, коли письменниці виповнилося  після виходу друком роману «Ліва рука пітьми», за який її нагородили преміями «Г’юґо» і «Неб’юла».

Весь свій шлях у літературі пані ле Ґуїн пройшла проти течії. Фантастика вважалася несерйозної літературою, непридатною для серйозних питань та конфліктів, та Урсула творила сюжети на основі міжкультурних конфліктів, філософських концепцій і антропологічних теорій. Вважалося, що фантастичний твір, підписаний жіночим ім’ям, ніхто не читатиме, але вона відмовлялася від псевдонімів і спромоглася стати не просто популярною письменницею, а, за висловом С. Кінга, «іконою літератури». Головним героєм фантастики вважали умовного білого землянина — воїна і шукача пригод. Один із перших головних героїв ле Гуїн — антрополог, і в центрі оповіді «Планета Рокканона» — не він, а саме планета, яку він намагається врятувати. Вона була письменницею, якій пророкували першу у світі «Нобелівку» за фантастичні твори, але нобелівський комітет думав надто довго…

Урсула ле Ґуїн, можна сказати, створила сучасну фантастику, і ще багато поколінь фантастів житимуть в тіні її слави.

Сюзанна Кларк

Якщо Урсула ле Ґуїн — це ім’я, яке міцно й давно вкорінилося в історію жанру, то Сюзанна Кларк — зірка порівняно нова, але не менш яскрава. З дитинства закохана у твори Чарльза Діккенса та Джейн Остін, у 1993 році вона й собі вирішила написати роман і подалася на письменницькі курси. На перші заняття потрібно було принести своє оповідання, але в Кларк була тільки кіпа матеріалів з майбутнього роману. Вона вибрала одну із історій про трьох жінок, які таємно практикували магію, та віддала Коліну Ґрінленду, лектору курсів та відомому письменнику-фантасту, з яким вона в майбутньому з’їдеться. Він був настільки вражений, що одразу надіслав цю оповідь своєму другу Нілу Ґейману. Потім Ґейман ще зізнається: «З моєї точки зору, було страшно читати це перше оповідання, наповнене такою впевненістю… Здавалося, ніби ти спостерігаєш, як хтось вперше сідає за піаніно й одразу видає сонату». Далі Кларк публікується з оповіданнями в альманасі «Starlight» та в 2006 році видає збірку «The Ladies of Grace Adieu and Other Stories».

Але magnum opus Сюзанни Кларк — це грубезний роман «Джонатан Стрендж і містер Норрелл», який заслужено здобув усі найкращі нагороди: «Г’юґо», «Локус», Міфопоетичну премію, Світову премію фентезі та ще кілька. У цій альтернативній історії дія відбувається в ХІХ столітті під час Наполеонівських війн. Завдяки двом чоловікам, Стренджу і Нореллу, в Англію повертається практична магія. Сюжет закручується довкола них, їхньої дружби та суттєво різних поглядів на науку магії, через що у світ виходять більш дикі сили. У своєму стилі письменниця наслідує улюблених авторів, супроводжує текст майже 200 примітками, котрі доповнюють основну лінію не менш цікавими історіями. Прикметно, що як і «Гаррі Поттера», книжку спершу відкидало кілька видавництв, але славнозвісне «Блумсберрі» не проґавило такий шанс.

Критики сприйняли роман позитивно, він протримався 11 місяців в десятці найкращих бестселерів New York Times, а BBC зробив досить гідну 7-серійну адаптацію. Читачі ж розділилися на тих, кому деталізована оповідь Кларк видалася задовгою, і тих, хто просто в захваті від цього твору. Та як би там не було, якщо британський фентезист захоче перевершити «Джонатана Стренджа і і містера Норрелла», це буде дуже і дуже непросто.

Діана Вінн Джонс

Назва «Мандрівний замок Хаула» у більшості любителів фантастики насамперед асоціюється з анімаційним фільмом Хаяо Міядзакі. В основу цієї картини покладений однойменний роман англійської авторки Діани Вінн Джонс. Одна з письменниць-фантастів «старої ґенерації», тих, що творили канон жанрів фентезі та фантастики, прозвана колегами «останньою великою казкаркою», Діана Вінн Джонс народилася в Лондоні 16 серпня 1934 року у родині вчителів Марджорі та Ричарда Джонсів. Дитинство майбутньої письменниці припало на нелегкі часи. У зв’язку з початком військових дій на теренах Англії родина Джонсів вимушена була кілька разів переїжджати, поки не осіла у містечку Такстд, графство Ессекс . Змалку вихована у любові до літератури, 1953 року Діана Джонс вступила до коледжу ім. св. Анни при Оксфорді, де відвідувала лекції К. С. Льюїса та Дж. Р. Р. Толкіна.

Її творчий доробок вельми значний. До нього належать романи, повісті, оповідання, п’єси, збірки поезії та ін. Деякі романи письменниці об’єднані у цикли. Серед них найбільшим є цикл «Крестомансі», в якому йде мова про низку паралельних світів, в кожному з яких кожна людина має свого двійника. Однак час від часу народжується особлива дитина, що не має двійників у жодному зі світів, а отже, може вільно подорожувати між ними. Їй призначено зайняти пост Крестомансі, великого чарівника.

У своїй творчості Діана Вінн Джонс порушує гострі соціальні проблеми, часто вдається до пародії. Зокрема, пародійні елементи наявні в дилогії «Деркгольм», до якої належать романи «Темний володар Деркгольму» та «Рік грифона». В зазначених творах авторка висміює кліше та штампи фентезійної прози.

Значною частиною творчого доробку письменниці є також цикл «Квартет Дейлмарка» та цикл «Замок», до якого належить вже згадуваний «Мандрівний замок Хаула».

Матеріал підготували: Катерина Грицайчук, Анатолій Пітик, Вікторія Токарєва, Оксана Пронько, Інна Ковалишена, Ярослава Зуєнко.