Жовтневої ночі зі знайомцями
Говард Філіпс Лавкрафт, Едґар Алан По, Брем Стокер, Мері Шеллі… Ні, це не перелік передвісників жанру горор. Це ті автори, персонажів яких вписав у свою історію Роджер Желязни в романі “Ніч у самотньому жовтні”. Пора Геловіну приваблює темних, підозрілих осіб не просто так. Саме тоді між двома сторонами відбудеться вирішальний бій, що визначить результат Гри. Місце проведення та союзники невідомі. Дружити з кимось ризиковано. Ймовірність бути спійманим зростає. Хто виявиться переможцем?
Роман складається з 31 розділу — по одному на кожен день жовтня. Розповідь ведеться від імені собаки Нюха, який допомагає своєму хазяїну Джеку знаходити потрібну інформацію та стерегти кілька проклять: Того, що в колі, Того, що в шафі, Того, що в морській скрині, та Тих, що в дзеркалі. Разом із Нюхом читач поринає у майже детективне розслідування деталей Гри, поступово відкриваючи для себе відьму Шалену Джилл та її кицьку Сірохвістку, п’яницю Растова та змія Вапнюгу, Графа та кажана Голку, Великого Детектива і його товстенького супутника. В якийсь момент видається, що ти читаєш оповідання Бредбері, — так акуратно і й дотепно автор подає свій текст.
Желязни любить гратися з читачем, а тому дає йому шанс самому здогадатися про справжнє обличчя своїх персонажів. Деякі з них очевидні: Джек — Джек-Різник, Граф — Дракула. Деякі з них натхненні не літературним першоджерелом, а старими екранізаціями: пам’ятаймо, в оригінального Віктора Франкенштейна не було помічника-горбаня. Деяких із них важко проасоціювати: ворона Текела з творчості Едґара Алана По або Джилл як третю відьму з “Макбета” Шекспіра.
До цього також додається тема проти знущання з тварин та використання їх у наукових дослідах. Із натяків Нюха ми дізнаємося, що його життя до зустрічі з Джеком було непростим, а подальша зустріч із трьома вівісекціоністами лише підкреслює цю лінію. Цікаво, що в наступному розділі Желязни додає ще таку пасхалку: “Мартін Фарквар Таппер лежав на Елізабет Бравнінґ, обоє в порваних обкладинках”. Ці вікторіанські поети свого часу протестували проти вівісекції. Разом з тим закрадається підозра, що сюди ще залучена Вірджинія Вулф, яка написала роман “Флаш” від імені собаки Елізабет Бравнінґ, — так само “Ніч у самотньому жовтні” написана від імені Нюха.
Але найбільше Желязни підкупає своїм гумором, подекуди навіть чорним. Один із постійних жартів — це невдалі спроби Того, що в колі, вмовити Нюха його випустити. Істота перетворюється то на спаніельку, то на чіхуахуа, намагаючись спокусити свого сторожа. І непристойно лається, коли це не вдається. Дуже кінематографічно виглядає й наступна сцена, наче зі стрічки Тіма Бартона:
Згодом з-під пагорба пролунав голос, схожий на Мак-Кебів:
— Дідько! Мені треба було ліве стегно, а в цього його катма!
— Ліве стегно, кажеш? — прорипів поруч старечий голос, можливо. Оуенів. — От саме тут одне зайве. А печінки в тебе немає? Мені треба.
— Легко перевірити! — була відповідь. — Хвилинку. Є! Міняймося?
— Авжеж! Лови!
Вище на схилі щось ляпнуло, хтось пробурмотів:
— Зловив!
— Агов! — озвалася лівіше жінка. — Коли вже мова про таке, черепа не знайдеться?
— Чому ж ні! — відповів другий чоловік. — Що даси?
— А що треба?
— Пальці!
— Гаразд! Зв’яжу їх докупи мотузочкою!
— Лови череп!
— Є! Чекай, зараз кину твоє!
— А чи не має хтось зламаних хребців повішеника? — спитав низький чоловічий голос із угорським акцентом десь далі праворуч.
Зо хвилину панувало мовчання. Тоді хтось гукнув:
— Є тут якісь потовчені! Але як це з ними сталося — хтозна!
Щось біле й торохкотливе промайнуло в зоряному сяйві.
— Так. Вони мені підходять. Чого хочете навзамін?
— Бери задарма! Я вже все. Добраніч!
Прикметно, що “Ніч у самотньому жовтні” скидається на перевірку для читачів книжок “Видавництва Жупанського”. Тут згадуються не лише древні боги Лавкрафта, але й проглядаються мотиви на Роберта Чемберза та Амброуза Бірса. Загалом, якщо ви любите готичну прозу і класику жахів, то цей роман точно для вас.
Роман видавництво “Навчальна книга – Богдан” видало як сюрприз до осінньо-геловінської атмосфери. Варто окремо похвалити переклад твору, який здійснив Денис Дьомін. У тексті є багато відсилок не тільки на відомі твори, а й, наприклад, на дитячі пісні. Таким чином “Ding Dong Bell Pussy in the Well” майстерно перетворилася на “Пішла киця по водицю”:
— Супутниця скаженої відьми вже, либонь, останні сили тратить.
— Що це означає?
— Пішла киця по водицю…
— Не розумію.
— Те й означає. Кицю скинули в криницю.
— Хто саме її скинув?
— Мак-Кеб, най би він згинув.
Гарно адаптовані імена героїв: Snuff — Нюх (бо він нюшить, винюхує), Nightwind — Ночовій, Quicklime — Вапнюга (походить від сполуки оксиду кальцію, себто вапна). Дещо засмучує лише шрифт на сторінках, який важкувато читається.
“Ніч у самотньому жовтні” — ідеальна книжка для дощової погоди, коли за вікном жовтіє опале листя і рано сутеніє. Вона змусить вас помізкувати, щоб розібратися в подіях, які відбуваються, і посміятися з дотепних сцен. Тож заварюйте какао, добре затинайте фіранки і розгортайте цю книжку, повну готичних персонажів.
Оксана ПРОНЬКО
