Аніме-клуб «Міцурукі»: Київський період

20.10.2018 р. Оксана Пронько

Улітку 2014 року, коли львів’яни вже четвертий рік насолоджувалися анімешними зустрічами та наявністю у своєму місті україноцентричної аніме-спільноти, ідеєю поширення її до Києва захопився місцевий анімешник Курка Аалямб, який вже довгий час дистанційно діяв у львівському клубі і кілька разів відвідав його сходини. «Світ Фентезі» продовжує серію статей, присвячених 8-ій річниці аніме-клубу «Міцурукі», і сьогодні мова піде про його київську філію.

Основою для поширення новин київського клубу, як і львівського, стала сторінка ВК. Первісно Курка зосереджувався на публікації там тематичної інфографіки й записаних у львівському клубі радіопрограм, особисто зробив переклад та озвучення таких відео, як «Японія — дивовижна країна», «Японська боргова проблема», «Вступ до японознавства — Хіраґана» та «Culture Japan — Як створюється аніме». Таймив ці відеозаписи Chewey. Був створений альбом, де кожен учасник міг вільно кидати свої малюнки; інколи проводилися творчі конкурси.

У серпні 2014 Лунсар на прохання Курки консультує його щодо аспектів технології друку та книговидання. Також була здійснена Інтернет-адаптація перших кількох розділів манґи «Атака титанів» та «Клуб світла Лічі» у перекладі Сей та за редагування Курки.

Базою для створення саме філії клубу «Міцурукі», а не свого власного об’єднання, стало те, що Курка вивчив та проаналізував історію подібних утворень, навідуючись до них та опитуючи діючих і колишніх активістів. Він розповідає: «Я прийшов у фендом і побачив кілька базових проблем.

По-перше, кожен бачить лише себе. Дійсно цінний активіст приходить, cтворює щось своє, не приєднується і не розвиває щось вже розвинуте до нього. Поки він донесе навіть інформацію про це своє світу, він уже виснажується. Потім, можливо, він встигає зробити щось трохи значуще. І йде, поглинутий життям. Це би мало сенс, якби давало можливість цим жити. Але не дає — і окремішність без комерції сенсу не має.

І навіть якби він намагався доєднатися до чогось іншого — хто ж йому дасть? Там вже свої світила рідного села, які теж бачать лише себе. Тому відсутність окремішності має поєднуватися зі здатністю поступатися і передавати створене в руки спраглих наступників.

По-друге, такі малі і різноспрямовані утворення не здатні категорично переломити ситуацію з українізацією аніме-фендому. Самотні талановиті особи без підтримки одне одного і з любов’ю лише до самих себе досить швидко втрачають наснагу і не встигають, ставши на плечі одне одного, дотягнутися до чогось значимого.

По-третє, викривлений зв’язок між спільнотами і діяльними організаціями. Діячі десь працюють, їм байдуже на широкі маси людей. А масам байдуже на них і діяльність. Усі відчувають, що чогось не вистачає, але не можуть пояснити чого і не знають, в чому проблема. Не вистачає взаємопідтримки, розуміння, небайдужості одне до одного. Маси мають стати засобом поширення діяльності, а діяльність сприяти приходу до мас нових україноцентричних активістів.

Отже, своїм вчинком і створенням саме філії я хотів подати приклад задля подальшого розширення україноцентричного аніме-фендому, а не роз’єднаних короткограючих проектів на одну-дві людини без збереження і розвитку досвіду. Я хотів замінити одвічний український принцип «відокремлюємося, поки нема особливих причин до єднання» на «єднаємося, поки нема особливих причин до виокремлення». Це складніше, потребує певної системи цінностей в учасників. Але це дає результати».

Перед тим, як починати проводити власні сходини, Курка вирішив, що він та ті, хто вже ідейно долучилися до ініціативи, мають подивитися і на практичний бік її втілення. Таким чином гурт охочих навідав випадкові сходини київських анімешників 31.08.2014 — «Останні днинки літа». Цими хлопцями були Курка Аалямб, Марко Безосібний, Ігор Ґедзь, Сергій Гірка та Іван Одинець.

На тих сходинах хлопці зустріли не менш цікаву компанію, деякі учасники якої підтримали створення Клубу. Ними були Хідео Кудзе, Орфеефро, Некоґамі, Стейсі МакКолі, Лось та Люцифер. Пізніше ці сходини було названо нульовою анімкою, оскільки вона фактично заклала людську основу для майбутнього клубу і визначила, хто дійсно прагнув до активності. А місце створення Клубу на Трухановому острові регулярно відвідується його учасниками. Знаходиться воно десь за координатами 50.464609, 30.540966.

Перші сходини Клубу (анімки №1-7) мали всього від 10 до 20 учасників. Ці анімки були різні за формою проведення: прогулянки, посиденьки в піцерії, шашлики, відвідини фестивалів, перегляди аніме на проекторі.

У жовтні Курка розподілив обовʼязки першим організаторам клубу: Хідео взяв на себе господарську частину, а Марко — розважальну. Були впроваджені ігри: «Коноха» та «Покемони», анімефіковані версії мафії та уно, які прийшли від львів’ян і описувалися у попередній статті серії.

Із наближенням зими київські анімешники активно шукали приміщення для проведення зустрічей. Один із учасників Джойс (Ростислав Федорко) розпитав за приміщення ПП «Братство», в якій він брав участь, — Генштаб, і воно виявилося вільним по неділях. Анімки в Генштабі, як правило, організовувалися за такою схемою: Курка зустрічав усіх на платформі станції метро «Університет», поки Джойс відкривав для Хідео та помічників Генштаб, і Хідео разом з вузьким колом анімешників готував усю господарську частину: фрукти, булочки, каву, чай та інші смаколики.

Завдяки учасникам Лиганову та Ейджу з’явилися відповідно проектор та приставка «Nintendo Wii», що урізноманітнило анімки. Проводилися різні квести та конкурси на знання аніме. Орфеефро (Володимир Атаманенко) допомагав у дизайні постерів-оголошень до анімок, а у подальшому обкладинок манґи, клубної атрибутики та багато чого іншого. Він став одним із головних графічних дизайнерів клубу «Міцурукі» поряд із першим президентом Лунсаром.

Незабаром Курка почав адаптовувати традиційні японські настільні ігри. Першим світ побачила ханафуда (квіткові карти), потім шьоґі (японські шахи) з картону та пінного скотчу, і врешті перед відходом із Генштабу був надрукований перший примірник української ута-карути (вірші дібрані Марком, Стейсі та Сергієм Долею). Усі ігри були зроблені максимально дешево, аби можна було забезпечити ними всіх охочих. На анімку запрошували також київський манджонг-клуб.

Окрім широко відомих ігор, Куркою були виготовлені пробні примірники манжонг-карт, сянчі (китайських шахів), тайкьоку-шьоґі (велетенські японські шахи 36*36 з 804 фігурами 299 типів), кабуфуди та техонбікі, але вони не розвинулися, бо були надто вузькоспрямованими.

Із часом чисельність анімки зросла до 70 осіб з гаком. Кілька разів з Генштабу все ж вибралися. Один раз добровільно — на Юкімі (милування снігом) у парк Відрадний, а інші рази в лютому на недобудовану психіатричну лікарню на Дорогожича, оскільки Генштаб довелося покинути.

Усього в Генштабі були проведені 13 анімок: 8-12, 14-20 й 24. Учасники скидалися по 20 гривень за день, як на розкішне тайм-кафе, утім цього було мало навіть для тих часів. «Щотижня ми неначе потрапляли в інший світ, в якому закони реальності трішки відрізнялися від звичайних. Це була справжня магія, доступна для всіх…» — згадує один з відвідувачів. Півтора місяці до аніме-ходи клуб зустрічався у ще одному орендованому приміщенні на ст. «Палац Україна».

Перша аніме-хода була організована з подачі давньої діячки аніме-заходів України Луні, якій потрібно було, аби хтось втілив цю ініціативу. Ідею підхопили Курка, Марко, Хідео, Одинець, Сашко-сан. Парад на 200-300 осіб пройшовся центром Києва і проводиться з тих часів щорічно.

Навесні нарешті постала можливість для реалізації задуму, який Курка виношував ще з кінця зими: проведення анімок щоразу в різних місцях Києва. Він був невдоволений укоріненою традицією всіх попередніх аніме-клубів мати «своє місце» і регулярно збиратися тільки там. Отже анімки з такими номерами збиралися в наступних місцях:

25 — Голосіївський ліс;
33,36,38 — Труханів острів та Подільський міст;
34 — ханамі в парку Кіото;
34а — Ботанічний сад НАН України;
35 — Експоцентр України;
37 — Лиса Гора;
39 — Маріїнський парк, центр, Ботанічний сад ім. Фоміна, прийняття гостей зі львівського аніме-клубу;
40, 46 — пляжні анімки на набережній «Оболоні»;
41 — Гідропарк;
42 — ліс на ст. «Житомирській», лекція про сканлейт та друк манґи;
43 — Сирецький ліс;
44 — Парк Партизанської Слави;
45 — парк Слави;
48 — озеро біля ст. «Позняки»;
49 — «Нивки», тематична анімка за японськими настільними іграми;
50 — закинутий заклад на Експоцентрі, недобудований льодовий стадіон біля ст. «Іподром»;
51 — Труханів острів, місце створення Клубу та святкування річниці;
52 — перегляд аніме на майдані Незалежності, Пейзажна алея;
53 — парк Перемоги.

Не забувало товариство і про намір видати манґу. Після перших успіхів Клубу в Києві, Хідео рекомендує Курці звернутися до Ґоркона, який володів досвідом додрукарської підготовки видання. Для проби друку було обрано готовий переклад «Ножа» перекладачки Rosava. Орфеефро робить обкладинку. Хоч і планувалося зробити цілу книгу, але вирішили, що річ маловідома — і брошури буде достатньо.

Перші видання та ігри Міцурукі на 2015 рік

Для друку як даної, так і всіх манґ та ранобе цього періоду використовувався фінансовий фонд клубу «Міцурукі». Себто, можна сказати, що манзі українською допомогла народитися київська анімка. Кошти бралися із залишків збору щонедільних зустрічей. І врешті 25 березня 2015 року видано манґу «Ніж» у вигляді брошури А5, 48 сторінок.

На цьому активісти «Міцурукі» вирішили не зупинятися — і в березні для сканування було куплено том «Дівчинки, що стрибала крізь час». До проекту долучається клінер Tiarita, тайпсетер Демо, у консультуванні певну участь також бере Madgrind. Пізніше долучаються клінер Orotandr і тайпсетер Meulin. У червні 2015 року манґа побачила світ українською. Того ж року було видане перше ранобе українською мовою — брошуру «Місячний корал» у перекладі Ґвена та Маслінки, обкладинка Лунсара.

«Якщо чогось в житті бракує — зроби це сам. Українським анімешникам бракувало манґи та ранобе рідною мовою — і вони це зробили, не стали чекати, поки за це візьмуться якісь видавництва, професіонали чи хтось інший. Дуже круто, що аніме-клуб «Міцурукі» дає можливість людям, які прекрасно розуміють це правило, об’єднатися та самотужки щось зробити.

Хай навіть це мало в порівнянні з усією індустрією, але це хоч щось, краще ніж нічого. Це мотивує створювати та підтримувати український контент та робить анімешників трішечки щасливішими. Цього варті старання учасників клубу», — зазначає Арія, учасниця з Тернопільщини, адміністратор інтернет-сторінки ФБ, перший координатор озвучення та озвучувачка аніме.

Із приходом до клубу Котобенка взялися перекладати аніме. Зокрема в клубі «Міцурукі» перекладачкою Лео був зроблений «Запис», перекладачкою Голуб — 2 серії «Чекаємо на тебе влітку», Жевжик переклав «Кінець Євангеліону», Valeriel переклала «Королівські космічні сили — крила Онеамісу», Лжедмитрій переклав 9 серій «Витівки під сакурою». Джойс також доперекладав ще 5 серій аніме «Меланхолія Судзумії Харухі», до перекладених колись 2 серій Куркою, аби завершити сюжетну арку. Аясе та Ейдж озвучили «Мандрівниця з Полум’я», а Оротандр — «Дядько і зефірки» (12 серій), «Брухтенбург» (1 серія) та «Боку но Піко» (3 серії). Надалі у зв’язку з рядом обставин учасники київського клубу стали основою для формування ряду сторонніх діяльних проектів.

Поряд із узвичаєнням щотижневих загальних анімок наприкінці літа 2015 року із специфічних анімок розвинулися в окремі форми зустрічей: цукімі (нічна анімка) та аніме-перегляди.

Перша офіційна цукімі відбулася 25-26 липня в лісі на «Дорогожичах». Програма нічних анімок полягає, як правило, у розпалюванні величезних вогнищ й ночівлі з палатками. Учасники також варили плов, мандрували в закинуті місцини, крилися під величезною парасолею під дощем — і це все уночі.

Восени почалися перегляди, організовувані Сашком-саном. Вони теж не були новинкою і проводилися ще з початку існування Клубу, але поступово до них втратили інтерес через інші розваги. Врешті, після нарікань на те, що на анімці нема анімешників, там ніхто не дивиться укрфандаб і не говорить про нього, було вирішено створити захід, який би його пропагував.

Перший перегляд 6 вересня було суміщено з анімкою, аби привернути увагу побільшої кількості людей. На цьому перегляді було показано повнометражне аніме «Раксефон: сукупна суголосність». Пізніше Сашко-сан за ініціативи Курки та технічної допомоги Ейджа створює цикл передач про український аніме-фандаб. Окремі перегляди мали певну популярність, але загалом динаміка була та сама, що і при перегляді на анімці: люди приходять на сходини спілкуватися, а не гуртом мовчати у темряві.

Водночас складалися вірші, пісні та навіть п’єси про аніме, які є переробками чи оригінальними творами. Слова однієї з них присвячені клубу:

Най єнші шукають каваю будь-де
В книжках, у зірках, в інтернеті.
На мене ж чекає безкрає мое
У клубі, де серце моє.

У квітні 2015 року адміном Інтернет-сторінки ВК став Іван Одинець, який організував відносно регулярний постинг картинок із тегами. Це він робить і досі. Курка восени 2015 року випустив книгу про японську середньовічну гравюру на дереві «Укійо-е: брошура для цікавих» — перше, хай і неофіційне, україномовне видання в цій сфері. За своїми матеріалами потім читав лекції на КиївКомікКоні, Анікі, Япономанії та на анімці.

Ближче до зими учасниками клубу та однодумцями було відкрито тайм-кафе «Загата», куди було перенесено проведення анімки й з нового року — цукімі. Та нове приміщення анімешникам швидко почало приїдатися. До лютого анімки виснажилися і навесні були перенесені на вулицю.

Після чергової аніме-ходи 2016 року прийшли нові люди. Далі розпорядництво анімкою ненадовго очолила Ідзумі. Те саме з її наступником Володимиром Горним. І організатором анімки став Некоґамі (Микола Ткаченко), який, починаючи з літа, також проводив цукімі. Куркою було проведено кілька анімок у форматі прогулянок. Було також проведено тематичний захід в Генштабі з каліграфією та чаюванням.

У серпні 2015 року Куркою було утворено «Інтернет-підтримку Міцурукі», і почалося півріччя спаму учасниками анімки, які могли допомагати українізації фендому лише розсилкою іншим інфи про те, що така існує. Цілями були, перш за все, українці в російськомовних аніме-пабліках. Особливо відзначилася у даному виді діяльності Флешка (Аліна Антонова).

Клуб на Подільсько-воскресенському мосту

Навесні 2016 адміністрація ВК почала більше уваги приділяти таким видам активності — і проект зійшов нанівець. А отже з березня очільником пабліку знову залишився Одинець, який зробив акцент на щотижневі пости з короткими закликами до різних форм участі в Клубі. Так навесні було приваблено кілька новачків, і з травня починається спільний постинг Соні Міко, Фрунзе, Одинця та Курки.

Натхненний практикою дисципліни постигну одного з іноземних аніме-пабліків, взимку учасник Джойс береться організувати постинг у ВК-пабліку і вводить щоденний фіксований розпорядок постингу. Навесні 2017 він втрачає інтерес до пабліку, і йому на зміну приходить Фрунзе. 6 березня він організовує всеукраїнське голосування за вайфу, а з упровадженням закону про блокування низки російських ресурсів переходить на Фейсбук.

Взимку 2015-16 року Курка разом з Орфеефро та Лунсаром у ролі творців обкладинок макетує та видає манґи «Атака титанів», «Великий куш», «Чобіти», «Хвіст феї» з наявних перекладів.

Навесні 2016 також було розроблене і надруковане ранобе «Вовчиця та спеції». Кожен з його розділів перекладав різний перекладач, зводилося це одним редактором Джойсом, обкладинка робилася Орфеефро, координувалося та видавалося Куркою.

У травні 2016 Джойс переклав українською відому японську гру «Kantai Collection», а вже у листопаді вона стала доступна при виборі мови гри.

Окрім того, за ці роки клуб виходив на різні заходи, як то Хамелеон, KyivComicCon та Япономанія, де представлялася продукція Клубу, влаштовувалися лекції та майстер-класи. Зокрема на KyivComicCon влаштовувалися лекції з адаптації манґи та ранобе, озвучення аніме, малювання, японських настільних ігор тощо. Взимку 2015 приїздили до львівського аніме-клубу, а влітку 2015 він приїздив до Києва.

Впродовж 2016 року анімки розвивалися у всеукраїнському масштабі. І за рік учасники Клубу здійснили численні подорожі до різних міст України, де зустрічалися з місцевими анімешниками та аніме-організаціями:

березень — Тернопіль;
квітень — Суми;
травень — Івано-Франківськ;
червень — Миколаїв/Херсон;
липень — Харків;
серпень — Рівне/Луцьк;
вересень — Дніпро;
листопад — Кривий Ріг, Бердичів;
грудень — Житомир.

У результаті поїздок було зроблено висновок про суттєву маргінальність локальних спільнот відносно поширення україномовного аніме-продукту.

Під час подорожі до Харкова мандрівники потрапили на фестиваль «Анікс» і прочитали там ряд лекції. Зокрема, як і на ККК, лекцію про малювання в стилі аніме тут прочитав Аспід Рапір (Володимир Любецький). Він же створював деякі малюнки для клубу і малював плакати для кількох весняних аніме-ходінь.

Десь після нового року 2017 організацію анімки очолив Купріян. Під впливом Некоґамі та Купріяна було відновлено звичай роздавати листівки щоразу з іншим аніме. Це один з елементів «золотої доби» київської анімки (нею вважають анімки в Генштабі, літо 2015). Переважна більшість анімок проводилися на «Лісовій»/«Нивках», але ближче до літа колекція місць урізноманітнилася завдяки пропозиціям з народу.

Стало традицією щорічне влаштування шашлика на недобудові в Києві, оскільки ще в 2015 році анімешники, позбавлені Генштабу посеред лютого, були змушені створювати собі затишок холодної зими.

Починаючи з аніме-ходи 2017, анімка отримала нове життя. І наприкінці весни на заходи приходило 50 з гаком осіб, значна частина з яких були зовсім незнайомими засновникам клубу. Були зроблені клубні значки, чашки. Також були проведені тематичні заходи до річниці українського аніме-фендому (20 червня), розбивання кавуна (остання неділя серпня), день українського аніме-фандабу (15 жовтня) та моміджі-ґарі — милування кленовим листям (22 жовтня). Учасники клубу вважають цей період (весна-літо 2017 року) «срібною добою» київської анімки.

Некоґамі так само періодично організовує цукімі в теплий період. Впродовж таких періодів 2016 та 2017 року компанія цукімі в основі своїй застоїлася, але також помітні візити якісно нових людей. Аудиторія тримається на рівні старшого віку, ніж анімка. Основними місцями проведення стала зупинка біля колишнього табору на Трухановому острові та квартира одного з учасників.

Із кінця жовтня організаторами анімок переважно стають Флешка та Ісус, до яких підтягуються усі охочі зробити анімку кращою. Надалі клуб у Києві, як і у Львові, теж застоюється, і київська анімка продовжує існувати у вигляді залишкової спільноти.

За кілька років свого існування київський аніме-клуб «Міцурукі» подарував українським фанатам аніме низку загальновідомих нині у цих колах символів:

«Анімешник у клубі. Фендом у безпеці» — загальне гасло клубу, є алюзією до гасла організації НЕРВ у аніме «Нове покоління Євангеліон», де воно звучить як «Бог на небі. Світ у безпеці». До речі, сам логотип клубу є пародією на логип тієї ж організації.
«Лолі сила» — гасло є відсилкою до майданівського «Разом сила» та жанру аніме лолікон.
«Від каваю до зірок» — поряд із супутнім вітанням символізує простір тематики аніме. Пародіює вітання «від серця до сонця».
«Аніме замість русні» — відомий в Інтернеті напис учасників клубу на акції «Інтер – геть».

У клубу за сприяння Хамелеона з’являється своя Інстаграм-сторінка. Після переходу на Фейсбук-спільноти під керівництвом Фрунзе долучаються нові люди, а Курка виступає в ролі консультанта і координатора для нової плеяди діячів. Він зазначає: «Розвиток київського аніме-клубу дав нам багато цікавої інформації і дозволив зробити ряд висновків. Відпочатку у нас була мета об’єднати українських анімешників заради масштабніших спільних досягнень. Щось вдавалося, щось — ні.

Можливо, це збіг, але поки що спостереження свідчать, що усі значні наші діячі, та й діячі решти укранімефендому, самі «зробили себе» в якихось сторонніх сферах і віддавали певний час і ресурси на просування українського аніме-фендому без вимог і надмірних сподівань. Це в свою чергу сприяє утворенню надзвичайно теплої атмосфери, де зовсім не «короткозорі» люди діють заради суспільних цілей.

Не всі люди, всупереч очікуванням, придатні до такої діяльності у різнобічній спільноті. Їх не треба змушувати, не треба тримати і щось обіцяти. Просто відпустити. На щастя, нас рятує безприбутковість. Бути з нами «невигідно» і «неінтересно», знайте це.

Врешті, сам клуб і став перевіркою кожному на здатність до командної роботи в масштабній спільноті з далекими, але цілком конкретними цілями. Працювати треба не лише з іншими, а і з собою. Такою командою є не лише наш клуб, а і українська нація загалом».

Президент львіського аніме-клубу «Міцурукі» Лунсар щодо цього зазначає:

«Київська філія — найкраще, що могло статися з «Міцурукі». Радий, що знайшлись люди, які змогли перейняти ідею та розвинути її зі своїм баченням. Львівський аніме-клуб зараз, як і будь який соціальний осередок, перейшов через усі етапи свого розвитку і перебуває на останньому — «аристократія». Це фінальний етап розвитку, і після нього іде або розпад, або поступове розчинення».

На зламі 2017 та 2018 років на базі досвіду львівського та київського клубів відбувається третє оновлення діяльної основи Міцурукі — і клуб фактично стає всеукраїнським, але про це вже в наступній статті.

Тетяна ЛОМИКА

Джерела:

Поширити це:

Оксана Пронько

Залишити відповідь Скасувати коментар