“Знищення” як вища форма пізнання: нотатки до роману Джеффа Вандермеєра
Уже дванадцята експедиція вирушає до Нуль-зони, аномальної території невідомого походження, звідки тридцять років тому зникли всі люди, лишивши первісну природу — і безліч таємниць. Життя більшості учасників попередніх експедицій обірвалося через масові вбивства чи самогубства, а ті, що все ж дивовижним чином повернулися додому, вже були не надто схожі на себе минулих. Четверо жінок, що складають новий загін, мають продовжувати дослідження своїх попередників, не маючи гадки ані про їхню потенційну тривалість, ані про свою майбутню долю — а тим паче про справжні причини, з яких вони тут опинилися.
“Знищення” Джеффа Вандермеєра, перша частина трилогії “Південний Округ”, відзначена Неб’юлою та премією імені Ширлі Джексон — це надзвичайно камерний, стислий і вишуканий роман, в якому важливішим за будь-які слова є невисловлене. Вирушаючи в зону, дванадцята експедиція лишає позаду всі атрибути сучасної цивілізації та особистого життя: від модернової техніки до власних імен.
«Імена належали місцю, з якого ми прийшли,
а не тим, ким ми стали, долучившись до Нуль-зони».
Перед нами учасники-функції: біолог, антрополог, психолог і топограф, які пов’язані між собою лише місією, та й та означена дуже строго і контурно — жодних зайвих питань, жодних надмірних теорій. Лише предметні дослідження, картографування і максимально детальні й незалежні особисті щоденники. До розкриття секретів Зони ми поступово підступаємося з оповідачкою-біологинею, яка надзвичайно обережно фіксує на папері свої спостереження й важливі спогади. Завдання її ускладнюється не лише недовірою до інших учасниць, але й тим, що під час дослідження топографічної аномалії вона випадково вдихає спори місцевих грибів, а відтак певним чином і сама стає частинкою Нуль-зони.
“Знищення” — роман, заснований не стільки на сюжетному русі, скільки на спогляданні. Чи то пак психоделічному осмисленні. Цю історію важко переказати, її потрібно прожити, орієнтуючись, як і герої, на інтуїцію та максимально очищену від чужого впливу свідомість. Пошук правди, що начебто починається із зовнішніх спостережень та вибудови фактичних зв’язків, не може дати героям відповіді на найголовніші питання. Дізнатися, що саме відбулося з учасниками попередніх експедицій, збагнути власну істинну мотивацію і зрозуміти саму сутність Нуль-зони можна лише зсередини, з вивороту, перейнявши її специфічну логіку, повіривши у можливість неможливого — і зрештою лише розчинившись у ньому. Вандермеєр проводить читача тим самим шляхом: спершу інтригує, потім показує альтернативну реальність, поступово занурюючи у світ, де природа — і надприродне — заповнюють всі до єдиної паузи людського існування.
Відтак можна сказати, що в центрі оповіді лежить класична історія подорожі героя (в даному випадку героїні), яка починається з не до кінця усвідомленого імпульсу і зрештою трансформується в цілковито несподівану мету. Однак, як ми знаємо, будь-яка літературна подорож є одночасно фізичною й метафізичною. Вирушає герой у серце африканського континенту чи в’єтнамських джунглів, за Імлисті гори чи у колишню зону інопланетного вторгнення, прагне він чогось конкретного чи просто біжить від обставин — та людина, що вирушила у невідомість із точки А, ніколи не прийде у точку Б такою самою. Лицар, що вирушає за святим Граалем, очікуючи відшукати його гіпотетичне матеріальне втілення, приречений блукати вічно, бо знайти його, подолавши всі перешкоди й випробування, може лише чистий духом — у собі самому. У Вандермеєра трансмутація героїні також відбувається на декількох рівнях, буквальному й небуквальному — і лише тому, що вона згодна пройти через усе, що їй пропонує Нуль-зона, відкритися їй, капітулювати, схилитися, витримати невитримуване, вона знайде свій особистий Грааль і подолає власні страхи — а чи не це найважливіший результат для кожного з нас?
І тоді, якщо подумати, не настільки вже й важливе ім’я героїні. Шлях, який вона проходить, із периферії узагальнених соціальних уявлень до центру, до себе справжньої — це найстаріша й найуніверсальніша історія на землі. Єдина історія, яку мусимо прожити ми всі і яку, з різними іменами та обличчями, довіку варто буде розповідати.
Наталя ГРИЦЕНКО