Фантастичний кінозал: На варті смерті

Фантастичний кінозал

На варті смерті / Deathwatch (2002)

Жанр: жахи; трилер, драма; містика

Режисер: Майкл Дж. Бассетт

Актори: Джеймі Белл, Майк Дауні; Енді Серкіс; Меттью Різ

Український переклад: немає

1917 рік. Перша Світова війна. Шістнадцятирічний хлопець Чарльз Шекспір, збрехавши, що йому дев’ятнадцять, потрапляє добровольцем на фронт. Дуже швидко юнак розуміє, що війна — зовсім не така, як описували агітаційні плакати. Це кров, бруд і ані граму геройства. Під час однієї з атак проти солдатів застосовують газ. Відступаючи, рештки роти заблукали в тумані. Вони знаходять покинуті німецькі шанці. Там лишилося тільки троє солдатів, які обороняються невідомо від чого. Не знаючи, де вони і яка ситуація на фронті, британські вояки вирішують зайняти траншею і чекати на підкріплення. Новий притулок яскраво втілює все те, чим є насправді війна. Справжній лабіринт із багна, напівзогнилих трупів та пацюків. І десь тут причаїлося зло, яке повільно зводить з розуму бійців.

Чи можна поєднати війну та фантастику? Так, звісно, якщо це умовна битва при Азенкурі для фентезі або якась космічна сутичка бойових кораблів, що палають на Оріоном, для наукової фантастики. А ось що робити з війною реальною? Яка тут, зовсім поряд? Мабуть, не личить применшувати трагізм подій чи героїзм їхніх учасників якимись там фантастичними елементами? Власне, ні. Арсенал фантастичних засобів дозволяє ступити туди, куди б не наважився реалізм. Він розширює метафоричні можливості наративу.

Одним із яскравих прикладів такого методу в кіно є фільм 2002 року «На варті смерті». Іронічно: приклад яскравий, а фільм — майже невідомий. Знятий за смішні гроші, він загубився десь між прем’єрами «Володаря перснів», «Піратів Карибського моря» та інших гучних тайтлів. «На варті смерті» обскакав навіть його брат-близнюк «28 днів потому», хоча це якраз більш-менш можна зрозуміти: на той момент Денні Бойл уже був культовим режисером мегауспішного «Трейнспоттінґа», та й тематика зомбі зацікавила глядачів більше,  ніж екзистенційна драма про будні Першої Світової. Окрім того, хай там як, а «28 днів потому» приємніше дивитися. Принаймні з візуальної точки зору.

Режисер і сценарист «На варті смерті» Майкл Дж. Бассетт обрав для своєї стрічки похмурий брудно-сіро-коричневий фільтр. «Ласкаво просимо до пекла, рядовий Шекспіре! І ви, глядачі, заходьте», — каже він. У фільмі майже немає гучних імен. Є лише брудні вологі траншеї (французькі прокатники так і переклали назву — «La tranchée»). І купка людей, в яких дуже важко розпізнати акторів. Так, є сам рядовий Шекспір у виконанні Джеймі Белла, який за два роки до того засвітився у драмі про балет «Біллі Елліот», та Енді Серкіс, який тільки-тільки відіграв Ґолума у костюмі для  захоплення рухів. Однак, спрацьовує ефект повного занурення у простір фільму, тож перед очима тільки замучені війною солдати.

Хронотоп фільму невизначений і тягучий. Ні персонажі, ні глядачі не знають, де опинилися головні герої. Дні й ночі перемежовуються, витворюючи химерну атмосферу божевілля. Героям протистоїть не чіткий і зрозумілий персоніфікований ворог, а сам простір навколо. Це може бути багно, зогнилі нутрощі трупа, колючий дріт чи пацюки. Ніколи не знаєш, на що натрапиш за наступним поворотом пекельної траншеї. І єдине питання, яке постає перед персонажами — як залишитися людиною?

Однією з робочих назв фільму була «Третина людини» — як натяк на те, що війна краде у своїх учасників третину людяності. «На варті смерті» намагається зрозуміти, чи можна все ж таки її зберегти. Спостерігати за процесом пошуків дуже цікаво. Навіть якщо вам важко і, можливо, на фізіологічному рівні неприємно, не хвилюйтеся. Ви ж пам’ятаєте: все закінчиться до Різдва.

Цитати

Ласкаво просимо до пекла, рядовий Шекспіре.

— А твій дружок нагорі тебе любить. Тільки цю любов важко помітити, еге ж?

— Бог любить всіх нас. Треба тільки відкрити йому серце.

— Гадаю, Бога тут і сліду немає.

Клятий сержант. Як йому припече, то все має робити Мак-Ніз. Мак-Нізе, охороняй полоненого. Мак-Нізе, в наряд. А як же Старинські? І сраного Квіна ніколи не чіпають. Разом з Говкстоуном. Ні. Тільки я, бляха. Я знаю чому. Це все через те, що я шотландець. Нас він не любить, от і все.

Знаєш, що я найбільше ненавиджу в цій йобаній війні? Не бруд. Не холод. Не вогкість. І навіть не… бошів. А паскудних офіцерів.

Анатолій ПІТИК і Катерина ПІТИК

Сподобалася стаття? Перекажи гривню ельфам на шоколадку.

Приват Банк: 5168 7554 3873 6817

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *