Поради авторам

Виправляємо помилки початківця: Слово психолога

Тож ми з’ясували, що треба робити і на що звертати увагу у тексті. Тепер звернімо увагу на себе. Що відбувається, коли ми отримуємо відмову та критику? Як ми реагуємо, що відчуваємо, що хочеться зробити? Подеколи це приголомшує, демотивує так, що просто опускаються руки і вже не хочеться нічого робити. Подеколи — дратує та лютить, і виправляти все одно вже нічого не хочеться. Результат один: хоч ми і знаємо, що і як вдосконалити у тексті, але він так і лишається недоробленим.

Погляньмо на типові реакції, які можуть стати нам на заваді.

 

Образа та приниження

Автор утотожнюється з твором — і це природно, бо ж у тексті розгортаються суттєві частки нашої душі. Будь-яка оцінка твору несвідомо сприймається на власний рахунок. Це не просто мій твір повернули з редакції — це розкритикували та відштовхнули мене самого! Плюнули в мої щирі почуття, поштрикали пальцями в болючі місця, які я наважився розкрити! Сам того не помічаючи, я вбачаю у відповіді редактора не зауваження до тексту, а образливі відгуки. Особливо якщо редактор не надто силкувався пом’якшити свої слова.

Що робити: по-перше, зробіть паузу. Займіться чимось іншим, чимось приємним чи хоча б нейтральним, але аж ніяк не пов’язаним із письменницьким процесом. (Це взагалі універсальний найперший крок, коли треба відокремити емоції від змісту). Тепер уявіть, що це лист не від редактора до вас, а від одного літературного персонажа до іншого. Виберіть дві персони, які напевно ставляться одне до одного з пошаною, повагою та доброзичливістю. Можливо, ті персонажі знайдуться прямо у вашому власному тексті, можливо — серед ваших улюблених творів, а можна вигадати й нових спеціально на цей випадок. Тепер перепишіть отриманий лист так, щоб зберегти усю суттєву інформацію, а мову, тон, стиль замінити на відповідні до обраних персонажів. Переписали? Знов зробіть паузу, а потім перечитайте те, що вийшло.

 

Безнадія та розпач

Якось так вийшло, що окремі зауваження виросли у вашій уяві до велетенських розмірів і затьмарили увесь ваш текст. Вам здається, що геть усе у вашому творі ні на що не придатне, все погане, там нема чого виправляти, а треба усе цілком викинути.

Що робити (після паузи): відкладіть відповідь редактора. Ретельно напишіть повний список усіх цеглинок, з яких побудований ваш твір. Ідеї, почуття, елементи композиції, стиль, персонажі, конфлікти, виразні засоби – усе, що ви знаєте, що закладали до твору, що вирізняєте в ньому. Тепер покладіть поруч відповідь та повідмічайте у своєму списку усе, що редактор розкритикував. Не може бути, щоб критика зачепила тотально усе; щось лишилося поза увагою. Тож допишіть до кожного непоміченого пункту щось схвальне. Редактор відкинув формат та поскаржився на непророблених персонажів? Тоді допишіть у своєму списку: ідея твору — бездоганна, конфлікт — обґрунтований, кульмінація — реалістична тощо. Не сперечайтеся з редактором там, де він сказав щось негативне, підтримайте себе у тому, що він мовчки оминув. Тепер перемішайте отриману критику зі своїми оцінками і напишіть собі сумарного листа, де будуть і критика, і підтримка. Важливо, щоб лист розпочинався і закінчувався підтримкою, а критику розкидайте всередині. Вийде такий собі складний бутерброд з гіркуватими шматочками, але в цілому смачний та поживний.

 

Шкода, розгубленість та заперечення

Ви згодні з критикою та відокремлюєте зауваження від вдалих частин, але що робити? Від вас вимагають змінити саме те, що ви вважаєте найсуттєвішим у творі! Якщо зробити усе за рекомендаціями, то ваш унікальний та самобутній текст перетвориться у щось сіреньке та пересічне, зникне посеред тисяч інших, які вже всім набридли! Це неможливо!

Що робити: визнайте, що ви створили щось аж настільки непересічне, що мало хто здатний це оцінити. Але ж ви прагнете загального визнання? Тоді потрібно обдурити оту загальну аудиторію та вмовити їх з’їсти вашу страву під іншим соусом. Не треба кидатися перероблювати усе відразу. Візьміть будь-яке одне зауваження з рецензії, і попрацюйте тільки з ним. Забудьте про інше: все інше у вас вже чудове, твір потерпає тільки від одного цього недоліку. Подумайте, що і як потрібно мінімально переробити, щоб задовольнити вимогу; а що можна додати до твору, як фігу в кармані, щоб і недолік виправити, і вашу улюблену деталь все одно десь приховати, але натякнути про неї. Зробили? Зробіть паузу та беріть наступне одне зауваження. Повторюйте ці операції, доки критика не закінчиться. Тепер перечитайте твір. Чи не став він ще кращим та глибшим, доступним і широкому загалу, і витонченим цінувальникам?

 

Страх оцінювання

Інший випадок: ви й самі були не дуже певні, що створили щось путнє, а тепер, отримавши критику, вбачаєте усюди недоліки. Це просто блокує всяку роботу: ще нічого не зроблено, а ви заздалегідь вже чуєте критику та зневагу. Не вийде, нема сенсу щось робити…

Що робити: вам вкрай потрібна підтримка та добрі відгуки, які ви здатні почути та прийняти. Якщо у вас є добрі друзі, чиїм словам ви вірите, — чудово! Йдіть до них, нехай вони чесно та відверто дадуть вам різноманітний зворотній зв’язок, найкраще у формі того бутерброду, який ми робили вище, починаючи та закінчуючи підтримкою, і всередині про неї теж не забуваючи. А що ж робити, коли таких друзів обмаль чи їхніх відгуків не досить? Що ж. Робимо паузу та вирішуємо: публікуватися ще рано. Потім — обов’язково, але ще не зараз. Поки що пишемо в стіл. Є недоліки? Гаразд, доробимо усе і покладемо в шухляду бездоганний твір. Ні, нікому його не покажемо, жодного шансу критикам! Напишемо просто заради бажання створити щось нове й чудове. І — до шухляди. Нехай відлежиться там пару місяців чи рік. Потім дістаньте його і перечитайте, вже підзабувши та відокремившись від твору. Просто як читач. Якщо сподобається, тоді й опублікуєте цей рукопис, знайдений у шухляді.

 

Шалений оптимізм

Гоп-ца-ца, усі правки зроблені, всі зауваження опрацьовані, тепер мій твір бездоганний, його вже точно приймуть! Відсилаєте, чекаєте на відповідь… і ой. Знову відмова, знову зауваження. Цьому краю не буде! Повертаємося до негативних переживань і внутрішньої боротьби, аж доки не втратимо надію.

Що робити: еге ж, паузу. Пострибати та порадіти, закінчивши роботу і побачивши, що це добре – це святе. Не стримуйте себе, пострибайте та відсвяткуйте, як заманеться. Тільки не надсилайте твір до редакції у цьому стані. Почекайте. Нехай він полежить, поки у вас не скінчиться ейфорія. Тоді уявіть себе суворим редактором та вередливим критичним читачем, і перечитайте твір у цьому стані. Найкраще, якщо у вас після того святкування ще похмілля та головний біль. Не дайте якомусь редактору шансу помітити недоліки раніше за вас! Прискіпливо переберіть усі вимоги, передивіться деталі, розкритикуйте усе вщент. Тепер зробіть паузу і виправте усе, що помітили. Потім дайте друзям почитати. Послухайте, що вони скажуть. Виправте зауваження, з якими згодні. Ось тепер можна і надсилати. Нехай той редактор знову вередує, ви його все одно передавите. Поступово.

Андрій Новосьолов,
гештальт-терапевт, клінічний психолог, ведучий терапевтичних груп

Avatar photo

Оксана Пронько

Вона ж Росава. Адміністраторка, оглядачка.

One thought on “Виправляємо помилки початківця: Слово психолога

  • Світлана

    Чудова стаття – щиро дякую за поради, проте, на жаль, вона відірвана від реальності. Редактори (за рідкісним винятком) не спромагаються відповідями (особливо авторам-початківцям). То ж, часто-густо, і радий би ті зауваження почути (саме від фахівця), а у відповідь – тиша. За власний кошт – так, можна, але ціна, зазвичай, просто не гуманна.

    Відповідь

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *