До нічного цирку зайцями
Морґенштерн Е. Нічний цирк. — Х: Книги — Віват, 2017. — 480 с.
“Із затиснутим у руці квитком ти рухаєшся до цирку в довгій вервечці відвідувачів і спостерігаєш за ритмічним рухом стрілок чорно-білого годинника.
Із квиткових кас є лише один вихід — крізь важку смугасту завісу. Один за одним люди проходять крізь неї та зникають із поля зору.
Коли нарешті настає твоя черга, ти відсуваєш тканину та ступаєш уперед. Завіса знову повертається на місце, і тебе поглинає темрява”.
Якщо ви мріяли побувати у цирку, але батьки вас туди так ніколи і не зводили, то роман “Нічний цирк” Ерін Морґенштерн допоможе поринути у магічну атмосферу чорно-білих шатер із незвичайними розвагами і виставами. Проберетеся туди зайцями, без квитка.
Описи цирку справді вражають. Авторка пояснює, що на написання роману її надихнув британський театр із зануренням “Punchdrunk”, тому читач із головою поринає в магічну атмосферу виступів фокусниці, дівчини-змії, акробатів, віщунки, залюбки блукає льодяним садом та дивовижним лабіринтом, хрумкотить попкорном та шоколадними мишками.
Історія бере початок тоді, коли два могутні чаклуни розпочинають між собою масштабну гру, яка доведе, чиї погляди правильні. За перемогу боротимуться їхні учні, навчені двома різними методами. Але це не бойовище, а демонстрація їхніх найкращих навичок та вмінь. Принаймні так вони думають. Селія, донька фокусника-мага Просперо, яка талановита від природи, та Марко, сирота з притулку, якого всиновлює чоловік у сірому та кидає вчитися із книг, потрапляють у протистояння ще зовсім малими, пов’язуючи себе нерозривними путами одне з одним. Мине чимало років, перш ніж вони зустрінуться у “Cirque des Rêves”, що стане ареною їхнього змагання.
Книжка майстерно побудована. Складається вона з 5 частин, у кожній з яких є три види розділів: мандри цирком зі звертанням до читача, оповідь власне про головних героїв та розділи про хлопчика Бейлі, який мешкає в маленькому містечку з великою родиною і про роль якого майже до самого кінця ти не здогадуєшся, оскільки з основними персонажами він перетинається мало. У романі дуже багато описів цирку та того, що в ньому відбувається, але читати про це ніколи не нудно, тому що описи в правильні моменти чергуються з дією і рухають сюжет.
Роман має чимало другорядних персонажів, які рівномірно повсякчас вигулькують. Здається, авторка не виділяє улюбленців серед них, але кожного тепло любить. Наприклад, годинникар Фрідрік Тіссен, епіграф якого ми читаємо на початку. Він виготовляє дивовижний годинниковий механізм і стає першим зі сновид, які утворюють навколо цирку певну субкультуру зі своїми знаками у вигляді чорного або сірого одягу та червоних шаликів або інших аксесуарів такого кольору. Під час читання книги часом і собі хочеться долучитися до цих сновид.
У світ вплетено чимало французької атмосфери, а також проглядаються певні стімпанківські мотиви: потяги, складні механізми та загадкові товариства, як от те, що надумало створити цирк. На Опівнічні прийоми, які влаштовує шанувальник вражаючих шоу Чандреш, запрошуються сестри Берджес, які хоч і схожі, але не близнята, мадам Падва, жінка високого стилю, яка з плином років не втратила ані крихти своєї грації, інженер і архітектор Ітан — найсерйозніший чоловік у компанії, але з таким же запальним серцем. Додайте сюди японську дівчину-змію Тсукіко та віщунку Ізабель, яка передвіщає долю на картах таро, — і отримаєте найпринадніший набір для фентезійної книжки. Тим паче, кожен із персонажів прописаний настільки добре, що в них ані крихти не сумніваєшся.
У такому оточенні майже забуваєш, що “Нічний цирк” — книжка про любов, варта “Ромео і Джульєтти”. А з Шекспіром авторка любить погратися: батько Селії кличе себе Просперо, як і чаклун із “Бурі”, і довго намагається перейменувати свою дочку подібно до п’єси в Міранду, дитину дива.
Либонь, я видамся дивачкою, якщо скажу, що ця основна романтична лінія зачепила мене мало. У всьому цьому дивовижному яскравому світі, який створила Ерін Морґенштерн, кохання між головними героями видається дещо тьмяним, бо навіть Бейлі із Крихіткою показують більше “хімії”, аніж Марко та Селія. Ні, вони передають свої почуття через створені циркові шатра, страждають одне за одним, переживають кілька пристрасних сцен, зрештою, зважуються на відчайдушний крок, щоб тільки бути разом, ба більше, вони “заручені” з малих років за допомогою магічних перснів, які позначають учасників змагань, але все ж мало претендують на “пару десятиліття”. Можливо, саме через надлишковий драматизм їхніх стосунків буває нудно щиро співпереживати героям.
Українське видання, як і завжди у “Віваті”, якісне. Перекладачка вже знайома нам із “Шістки воронів” Лі Бардуґо — це Єлена Даскал. Власне, я маю лише одну претензію, що Тсукіко мала б писатися Цукіко. Ці японські імена… завжди ними перекладачі англомовних текстів грішать. Добре, що хоч Хіната, а не Гіната. Дизайном і версткою лишилася цілком задоволена. Початок нової частини виділяється на тлі з цирковою ареною, а за роботу зі шрифтами варто сказати окреме дякую. Приємно, коли книга має гарну типографіку.
Таким чином “Нічний цирк” потрапляє до усіх віш-листів весняного читання. Навіть тих, кого фантастика зовсім не цікавить, заворожує казкова атмосфера дивовижних дійств, які постають перед очима читача. Книжка балансує на межі магічного реалізму — і саме тому так легко заходить. Наприкінці неможливо втриматися від гіркого жалю — шкода, що такий цирк насправді не існує, що неможливо приєднатися до спільноти сновид. А може, варто все-таки спробувати написати на електронну адресу bailey@nightcircus.com?
Оксана ПРОНЬКО
