Українське фентезі для книготуристів

Фентезі — рекордсмен за популярністю. Якщо ви вже прочитали “Гру Престолів” і “Відьмака”, у вас скоріше за все виникала думка, а хто ж українські Мартін та Сапковський? Є вони чи нема, що взагалі варто прочитати з нашого фентезі? Ми спробували зробити гід для пересічного читача, який раніше не читав або лише трохи чув про українське фентезі. Топ книжок, на які варто звернути увагу кожному, коротко про розвиток жанру і приховану фантастику в Україні. 

ВІД ШЕВЧЕНКА ДО ДЯЧЕНКІВ

Із першими прообразами українського фентезі знайомий фактично кожен. Це “Лісова пісня” Лесі Українки, “Вій” та “Ніч перед Різдвом” Миколи Гоголя, “Конотопська відьма” Григорія Квітки-Основ’яненка. Елементи фантастики зустрічаються навіть у Шевченка — першим твором, який відкриває “Кобзар”, є цілком фантастична поема “Причинна”.

Явна присутність фентезі в класичній українській літературі не є дивною. Перші твори такого штибу базувалися саме на міфології, язичницьких віруваннях. У неділю йдеш у церкву, а на Івана-Купала завішуєш хату зеленню. Окрім міфологічних істот, у класичному укрфентезі часто фігурують люди із надприродніми здібностями: це відьми, мольфари, характерники. Образи неупокоєної панночки і філософа Хоми, такого-собі могилянського Сема Вінчестера, досі є популярними в кіно та літературі.

Найвідомішим вітчизняним прообразом фентезі 20 ст. є “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського. Повість настільки надзвичайна та містична, що з нею пов’язують навіть смерть письменника. Кажуть, що після подорожі в Карпати й публікації повісті, мольфарам дуже не сподобалося, як про них написали і вони прокляли Коцюбинського. Правда це чи вигадки, але письменник помер через два роки після видання “Тіней”. Не без пригод також знімалася стрічка Параджанова. В будь-якому разі, історія закоханих Івана та Марічки, оточена магією Карпат, стала відомою на весь світ.

Із настанням епохи СРСР, фентезійний елемент відступив на другий план. Увага приділялася науковій фантастиці. Перший супутник, дослідження космосу — країні потрібні інженери. Словом, це не завадило українським письменникам створити багато чудових казково-фентезійних повістей для дітей. Не в останню чергу через таку різку зміну курсу літературна традиція перервалася, а фентезі довгий час асоціювалося з дитячими книжками. Лише на початку незалежності України письменники та читачі знову почали частіше звертати увагу на фентезі. Особливо це стало актуальним після буму “Гаррі Поттера”, який спричинив природній інтерес до творів подібного штибу в українських читачів. Тема Хлопчика, що Вижив, пролунала у всьому світі, в тому числі і в Україні. Це, наприклад, серія “Ірка Хортиця: Наддніпрянська відьма” Ілони Волинської й Кирила Кащєєва та “Міла Рудик” Алєки Вольських.

Згодом до фентезі стали звертатися і більш “дорослі” письменники, які до цього писали наукову чи альтернативну фантастику. Вимогливішими стали читачі, яким після комп’ютерної гри “Відьмак” хотілося прочитати щось динамічне, з блек-джеком і відьмами. На деякий час видавництво “Зелений пес” підхоплює хвилю і видає кілька серій фантастики таких письменників як Марина та Сергій Дяченки, Олег та Валентин Авраменки, Генрі Лайон Олді, Андрій Валентинов, Володимир Арєнєв. Більшість із цих авторів писали російською, а потім перекладали свої твори українською і видавали їх на Батьківщині. У 2005 році українське фентезі здобуває всесвітнє визнання: подружжя Дяченків стають найкращими письменниками-фантастами Європи. Загалом Україна чотири рази вигравала “Єврокон”: у 1994 році Борис Штерн, у 2005 Марина та Сергій Дяченки, у 2006 Генрі Лайон Олді, у 2013 Андрій Валентинов. Ряд авторів отримували відзнаки за кращий дебют (Людмила Козинець, Лев Вершинін, Марина та Сергій Дяченки, Анна Кітаєва, Володимир Арєнєв, Андрій Левицький, Сергій Слюсаренко, Михайло Назаренко, Марина Соколян, Ольга Онойко, Наталія Щерба, Марія Ряполова, Олександра Руда, Олег Сілін, Ореста Осійчук, Ігор Сілівра), як художники чи ілюстратори (Денис Мартинець, Сергій Поярков, Микола Редька, Олександр Продан, Сергій Крикун), а також інші нагороди. Кращим фантастичним журналом Європи у 2004 році став український “Реальність фантастики”, а кращим фензином у 2013 — журнал “Фанданго”.  Як бачите, українська фантастика потроху досліджує і мріє завойовувати читацьку карту Європи.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

А тепер варто було б визначити саме поняття українського фентезі. У літературі прийнято робити поділ здебільшого за двома ознаками: за національністю автора та за мовою. Отже, наше українське фентезі точно буде написано українцями або людиною, яка принаймні вважає себе українцем. Та що з мовою? В Україні склалася непроста ситуація з двомовністю, тож дискусії про те, чи належить російськомовний сегмент культури до української спадщини, досі тривають. Із найвідоміших вітчизняних фантастів, які все ж отримали український переклад і завдяки цьому чудово вписалися до когорти українських письменників, є Марина та Сергій Дяченки, які здобули перемогу на “Євроконі – 2005”, а також переможець “Єврокону-2013” Андрій Валентинов чи дует Генрі Лайон Олді. Варто згадати про Наталію Щербу, з під чиєї руки вийшли серії “Часодії” та “Лунастри”. А крім того — є багато авторів, яких навіть не перекладали українською. Тому пропонуємо говорити так: в Україні є україномовна фантастика і фантастика російськомовна. Й одразу зауваження: не всі фантасти-українці, які пишуть російською, можуть вважатися українськими письменниками, бо сюди ще додається самовизначення автора, ринок, на який він здебільшого працює, та культурні особливості тексту.

Варто зазначити, останнім часом з’являються автори, які до цього писали на російськомовний ринок, але з відомих нам усім причин більше не мають бажання цього робити і поступово переходять на україномовний. Є і двомовні автори, які почувають себе затишно і в тій, і в тій спільноті, бо однаково майстерно вправляються з інструментарієм мови.

У “Світі Фентезі” ми намагаємося більше окреслювати україномовний сегмент. Чимало людей наївно вважають, що мова книги не впливає на її зміст. Але це не так. Можна бути талановитим перекладачем і перекласти Юрія Винничука російською, але навіть тоді його книги звучатимуть уже не затишно-автентично, а зі специфічним присмаком. Далеко не ходіть і візьміть до уваги “Літописи Семисвіття” Наталі Савчук. Її мова настільки впливає на сприйняття книги, що так і хочеться кричати: “Ось воно яке — українське фентезі!” Крім того, є літературна традиція, яка хоч-не-хоч, але в кожній мові впливає на авторів. Говорячи примітивно, в україномовному тексті не стануть посилатися на Пушкіна, а в російськомовному — на Шевченка.

Первинно україномовними письменниками в укрфентезі були Дара Корній, Сергій Оксеник, Галина Пагутяк, Марина Павленко. Однак після Революції Гідності ми спостерігаємо значний підйом україномовної фантастики, в тому числі фентезі. Поки що його сегмент дуже малесенький, але він потроху виборсується з-під колоніального впливу. Коли засновувався журнал, ми не могли й уявити, що кожного місяця видаватиметься фентезійна книжка українською мовою від  українського автора. Минулого року видали 22 оригінальні книжки в жанрі фентезі (тобто не перевидання чи переклади). Число космічне для попередніх років. Але половина з цього є дитячою літературою. Фактично ми для себе відкрили всього кілька нових авторів.

ТОП УКРАЇНСЬКОГО ФЕНТЕЗІ

Отже, що ж варто прочитати з укрфентезі? Ми склали шорт-лист із романів, які із задоволенням прочитають і ті люди, які не захоплюються фантастикою чи хочуть тільки познайомитися з жанром. До уваги бралися книжки саме з україномовного фентезі, які вирізняються оригінальністю та якістю тексту. Джорджа Мартіна, напевно, в нас поки нема, але ми спробували укласти такий перелік, який неодмінно сподобається кожному книголюбу.

1. Наталя Савчук цикл “Літописи Семисвіття”

Книжка, яка справді вражає. Це доросле фентезі базується на дохристиянських міфах і написано дуже смачною мовою. Перша частина “Діти переступу”, себто діти злочину, розповідає про дітей берегині Гаїни. Жінка проти звичаю так хотіла дати своєму чоловікові хлопчика, що народила двійню — і поділила свою магічну силу між дівчинкою Вродою та хлопчиком Волошком. Але заборони не просто так створюють!

Щойно книжка вийшла друком, її помилково включили до лідерів літа дитячо-підліткової літератури. Наголошуємо, це НЕ дитяче фентезі. Перший наклад роману швидко розкупили, й видавництво пошкодувало, що видало його у м’якій обкладинці досить пробним накладом. Тож наступна книжка серії міститиме першу і другу  частину “Літописів Семисвіття”, матиме тверду обкладинку й вийде вже до “Книжкового Арсеналу”. Всього авторка планує написати сім частин.

Однією з особливостей світу є матріархат, племінна відсутність моралі, а також різноманіття міфічних персонажів: Лихо, Гадючий цар, охваїни, Хресний, Той що перехрестя стереже тощо. Якщо ви шукаєте дійсно вражаючий світ, то це саме він.

2. Володимир Арєнєв “Порох із драконових кісток”

Один із найкращих українських романів підліткового фентезі. Марта на прізвисько Відьма має небезпечну роботу: викопує токсичні драконові кістки, які спотворюють простір навколо себе, можуть спричинити мутації і бозна ще що. Але порох, отриманий із них, має своє застосування, тож така діяльність користується попитом. Марта дуже хоче відкласти собі грошенят і переїхати навчатися в столицю подалі від дому, тож погоджується на вкрай небезпечний підробіток. Про це та про інші конфлікти — в дилогії “Драконові сироти”.

Книжка особлива своїм оформленням: вона містить 11 повносторінкових кольорових ілюстрацій знаного художника Олександра Продана, надрукована на якісному папері й має свій шрифт. Такий підхід визнали й за кордоном: на “Євроконі-2014” в Ірландії  Володимир Арєнєв отримав відзнаку найкращого письменника-фантаста для дітей і підлітків, а Олександр Продан — звання найкращого художника-ілюстратора. Роман також має спецвидання із суперобкладинкою, двома додатковими ілюстраціями та автографами письменника. Воно вийшло обмеженим накладом у 33 примірника: саме стільки хребців у дракона.

3. Дара Корній “Гонихмарник”

Перша ластівка українського фентезі нової хвилі. Роман оповідає про зеленоволосу студентку-художницю Аліну та гонихмарника Сашка. Гонихмарник, або градобур — це людина, яка має дві душі, одну свою, а іншу демона, що вміє керувати дощем. Хлопець посперечався з другом, що зможе закохати в себе будь-яку дівчину, залишаючись до неї байдужим, і вибір “перевірити” теорію впав на Аліну. Однак самовпевнений красень не передбачав, що дівчина має дуже сильну волю і походить з родини знахарок. Та й Аліна не думала, що її залицяльник — дводушник. “Гонихмарник” — дуже світла книжка, насичена магією Львова й Карпат, це прекрасний приклад українського міфологічного і романтичного фентезі.

Роман сколихнув читацький простір: по “Гонихмарнику” пишуть курсові та дисертації, роблять постановки, його хотіли включити у шкільну програму (відмовилася лише письменниця: за її словами, тоді б книжку зненавиділи за примусове читання). Цікаво, що авторка написала роман через спір із дочкою, на той момент фанаткою “Сутінок” Стефані Майєр. Спершу книжка була по розділах опублікована на сайті Гоголівської академії. За вмовляннями друзів та читачів авторка її надіслала на “Коронацію слова” й отримала третю премію. Тепер Дара Корній разом із Талою Владмировою створили спецвідзнаку та самостійно обирають найкраще українське фентезі на “Коронації слова”.

4. Галина Пагутяк “Слуга з Добромиля”

Роман, який у 2010 році став лауреатом Шевченківської премії. Книжка розповідає про сина опиря і відьми, якому за таке походження немає місця у цьому світі. Така собі данина створінням, на кшталт “Мисливця за вампірами Ді” Хідеюкі Кікучі. Сюжет розгортається на тлі багатьох історичних подій, під час яких нам і розповідається про цього Слугу із Добромиля та Орден Золотої Бджоли — це опирі-купці, які дбають про Галичину. Як ви здогадалися, це історичне фентезі. Серед робіт Галини Пагутяк ви знайдете ще багато дитячого фентезі.

Вперше роман був опублікований ще в 2006 році у видавництві “Дуліби”, а Шевченківську премію отримав у 2010 (тоді письменниця вже втретє подавалася на літературну нагороду, але вперше її отримала). Після престижної літературної відзнаки наклад “Слуги з Добромиля” повністю розкупили і роман з абсолютно новим оформленням перевидали 2012 року у видавництві “Піраміда”.

5. Володимир Рутківський, “Джури”

Метр історичного й пригодницького роману Рутківський не потребує зайвого представлення. Цикл “Джури” включає в себе романи “Джури козака Швайки”, “Джури-характерники” та “Джури і підводний човен”. Трилогія оповідає про двох хлопчаків, які пережили напад кримських татар на своє село і вирішили напроситися до козаків у джури, тобто в учні. Спершу хлопці подорожують із козаком Швайкою, який за чутками міг перекидатися на вовка. Один із хлопчаків, Санько, виявився дуже кмітливим характерником, його талант неодноразово рятував дітей та дорослих розвідників. З кожною наступною частиною герої виростають і стають вже дорослими воїнами, хтось повертається в селище, хтось одружується, інші починають власний промисл, але до козацького куреня час від часу долучаються нові джури-характерники.

Цикл написаний надзвичайно якісно, читається легко, із захватом. Це пригодницьке й історичне фентезі для середнього шкільного віку, однак ним можна зачитуватися і дорослим. Трилогія “Джури” отримала Шевченківську премію у 2012 році. Згодом вийшла незапланована четверта частина — “Джури і Кудлатик”, перетворивши серію на тетралогію. У 2016 році компанія «Star Media» заявила, що працює над екранізацією циклу. Також незабаром ми побачимо фентезійний фільм “Сторожова застава” за іншою книжкою Рутківського.

6. “Лісом, небом, водою” Сергій Оксеник

Сергій Оксеник (або ж Сергій Іванюк, редактор журналу “Однокласник”) не такий відомий автор, як Рутківський, але повірте — його трилогія “Лісом, небом, водою” варта уваги. У постапокаліптичному світі хлопчик Лисий вирушає у небезпечну подорож до древніх Руїн, щоб врятувати своє селище і знайти речовину, яка зможе очистити воду. Впродовж трилогії він зустріне чимало міфічних створінь, як от вовкулаки, велетенські жаби, Русалки чи Баба-яга з Лішаком. Але серія доволі похмура і серйозна: екологічна катастрофа, зовнішні загрози, небажання дорослих щось робити із ситуацією та покладання на долю. Хоча книга про дітей, але зовсім не про дитячі проблеми. Це одна з небагатьох українських дитячих книжок, де важливі проблеми вирішують не дорослі, й усю відповідальність на себе беруть саме діти. У 2014 році вийшла заключна частина трилогії, тоді ж перевидали і попередні частини циклу, бо наклади повністю розкупили. Наразі сайт видавництва повідомляє, що тираж знову закінчився, поки що замовити можна лише третю частину циклу.

ДІТЯМ І ДОРОСЛИМ

Будемо відверті — серйозного дорослого фентезі в нас майже нема. Здебільшого спостерігаємо фентезі в категорії для дітей середнього шкільного віку, де воно називається дитячою книгою. Наприклад, серія Марини Павленко “Русалонька із 7-В”, яка має досить велику популярність серед відвідувачів бібліотек. Популярні Сергій Оксеник із трилогією “Лісом, небом, водою”, серія “Айхо” Оршулі Фариняк, серія “Гра” Марини Муляр, “Хрангели” Ніки Ініни, “Джури” та інші книжки Володимира Рутківського, книжки Галини Пагутяк та Наталі Дев’ятко тощо. Є у нас підлітково-молодіжне фентезі: це романи Дари Корній та Володимира Арєнєва. Якщо вам хочеться багатосерійного циклу, то беріться за “Зворотний бік” Дари Корній — це міфологічне фентезі про безсмертних слов’янських богів, дія відбувається у сучасності, а головна героїня Мальва стартує випускницею львівської школи. Варто звернути увагу й на роман “Крила кольору хмар” Дари Корній і Тали Владмирової, де мова йде вже про світ янголів. Якщо вам до вподоби такий стиль — обов’язково прочитайте “Дивовиддя про святих русалок” Боісіди, це чудовий приклад українського міфологічного фентезі. Серед робіт Володимира Арєнєва як фентезі цікаві “Бісова душа, або Заклятий скарб” та “Душниця” (оформлені знову-таки художником Олександром Проданом). Після дитячої трилогії “Скарби примарних островів” письменниця Наталія Дев’ятко вирішила написати й для молодіжної аудиторії: роман “Злато сонця, синь води” можна навіть віднести до патріотичного фентезі. 

Якщо почати перелічувати тих, хто претендує увійти у фентезі для старшого віку, то доведеться добряче замислитися. Точно можна записати Наталю Савчук, Галину Пагутяк і Володимира Єшкілєва. Певні, і ви згадаєте якогось автора, якщо дуже сильно подумаєте, але ці книги настільки випадкові й поодинокі, що просто губляться з поля зору. Наприклад, роман “Сновида” Ольги Мігель, який отримав спецвідзнаку на “Коронації слова”, хоча й виданий вже “виписаною” авторкою, широкому загалу не відомий. Або чи чули ви про “Повелительку хаосу” Оксани Кіртог? Це яскраві приклади, коли автор змушений видаватися у маловідомих або не спрямованих на фантастику видавництвах, і все просування книжки лягає на плечі письменника. Враховуючи, що більшість таких видавців поодинокої фантастики нізащо не напишуть в анотації, що книжка фантастична, знайти таке бажане українське фентезі читачу стає важче. А якщо ви ще хочете знайти щось новеньке, і не знаєте якого автора читати, ммм… У половині випадків обкладинка й анотація вам не скажуть нічого про те, що книжка фентезійна. Наприклад, за оформленням книжки навіть не подумаєш, що роман “Бурецвіт” Марії Ряполової — це саме той, за який вона отримала відзнаку з фантастики на “Євроконі”. Про те, що роман “Свій час” Яни Дубинянської фантастичний, не сказано в анотації, не видно цього і з обкладинки — лише ім’я авторки говорить саме за себе, якщо тільки ви знали про письменницю раніше. Таких прикладів так багато, що у фендомі існує поняття “прихованої фантастики”. Час від часу спалахують суперечки довкола якоїсь новинки, яка має хоч завуальований натяк на приналежність до жанру: і поки хтось не прочитає книжку, ніхто не може точно сказати, фантастика це чи ні. Ліквідувати таку прірву між автором і читачем можуть спеціалізовані серії. Деякий час існувала серія “Нове українське фентезі” від видавництва “Наш час”, де видавалися Наталія Тисовська й Тарас Завітайло. На сьогодні у жодному видавництві аналогічної серії саме українського фентезі не існує, хоча й за останні роки започатковано кілька лінійок перекладної фантастики.

Після заснування спецвідзнаки на “Коронації слова” з’явилися цілком нові автори. Поки що першими, та досить цікавими фентезійними романами відзначилися лауреатки Ярина Каторож із “Алхімією свободи” й Марина Смагіна з “Волковицями”, однак обидві авторки вже заявили про вихід наступних книжок фентезійного жанру. Уже дві книжки видав Артур Закордонець, а саме “Відунський сокіл” і “Таємниці багряних велетнів”. Завдяки новій номінації на відомому конкурсі ми відкрили вже трьох перспективних авторів, для яких це фактично перші романи.

Чому ж знайти серйозні книжки важче? Для дорослого читача, тобто читача універсального за віком, фентезі має бути хітом. Написав он Джордж Мартін свою “Пісню” — і все, фанати повалили навіть до того, як зняли серіал. Не вистачає нам таких авторів, що були б схожими на Брендона Сандерсона, Ніла Ґеймана, Стівена Кінга чи навіть Сюзанну Кларк. Але дивуватися нічого — за англомовним фентезі тягнеться довжелезна традиція, яка починається ще з класичного готичного роману. У нас вона збереглася, вважай, лише в дитячому сегменті літератури. Також такі піджанри, як епічне, історичне та темне фентезі, що найчастіше характеризують дорослу вікову категорію, вимагають від письменника чималої майстерності: як у самому письмі, так і у вибудові світу, а також — масштабності.

ДЕ ЧИТАТИ УКРАЇНСЬКЕ ФЕНТЕЗІ

Із великою прозою більш-менш зрозуміло: анонси видавництв та авторів, різноманітні каталоги новинок, огляди новинок фантастики — інформацію про свіжі надруковані романи знайти в Інтернеті зараз набагато легше. Можна слідкувати за сторінками письменників чи за певними видавництвами, які системно видають фантастику (наприклад, “Навчальна книга — Богдан”, “КМ-Букс”, “Кальварія”, “КСД”, “Видавництво Жупанського”). Читати відповідні ЗМІ й новинні спільноти у соцмережах: той же “Світ Фентезі”, “Світ книг. Український клуб”, “Фантастика в Україні”, “Альманах україномовної фантастики Das ist fantastisch!” тощо, всюди публікуються новини про свіжовидані романи. Потрапити на презентацію і поспілкуватися з автором\видавцем безспосередньо частіше можна не на загальновідомих “Форумі Видавців” та “Книжковому Арсеналі”, а на профільних конвентах. У першу чергу це “LiTerra Con” (проходить восени) та “Kyiv Comic Con” (найближчий пройде 6-7 травня), де фактично вся літературна програма фантастична.

На сайті нашого журналу ви теж можете знайти що почитати: наразі найбільше відвідувачі цікавляться повістю “Вогнедан, повелитель” Мирослави Горностаєвої, популярні “Марта і Годинникар” Анастасії Шнайдер, “Зоряна Зоряна”  й “Летючі острови” Інни Ковалишеної. Серед оповідань — “Маланка” Остапа Українця, “Той, хто мене стереже, або ж казка про двох” Олени Тарасенко. Також фентезійні оповідання можна знайти на сайті “Зоряної Фортеці”. Це відкритий конкурс фантастичної короткої прози, тобто всі конкурсні роботи знаходяться у відкритому доступі для прочитання й обговорення. Конкурс проводиться кілька разів на рік, за його результатами проводиться майстер-клас від знаного письменника, а фіналісти часто публікуються в таких журналах як “Дніпро”, “Однокласник”, “Азимут” (який теж постійно проводить власні конкурси). Нещодавно з’явився новий альманах україномовної фантастики “Das ist fantastish!”, де також публікується фентезі малої форми.

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ УКРФЕНТЕЗІ?

Підсумовуючи сказане, маємо таке: школярів наше фентезі ще так-сяк задовольняє, та після школи (ну, максимум бакалаврату) хоч плач. Наразі ринок заповнюється перекладним фентезі, та вітчизняні письменники потроху доставляють свіжих книжок на поличку українського. Популярність жанру лише зростає, з’являються нові конвенти і культурні майданчики, знімаються фільми, а для авторів-початківців проводиться все більше різноманітних курсів для письменників та літературних шкіл. Сподіваємося, що тенденція розвитку даного напрямку збережеться і вже за десять років автори з топ-5 укрфентезі отримають екранізації та перекладатимуться за кордоном. Для цього маємо найголовніше: українські читачі люблять хороше фентезі та хочуть читати своїх авторів.

Оксана Пронько, Вікторія Ваколюк