Привид у броні! Культове аніме дісталося до Голлівуду! Вдалося?

30 березня відбулася прем’єра фільму «Привид у броні». Режисером виступив поки що молодий (у плані досвіду) режисер Руперт Сандерс, у фільмографії якого знайомим вам може бути хіба що фільм 2012 року «Білосніжка та мисливець». Сам фільм базується на культовому аніме 1995 року з однойменною назвою (реж. Ошії Мамору), яке в свою чергу ґрунтується на манзі Масамуне Шіро, яка виходила з 1989 по 1991 роки. Аніме справді набуло культового статусу і є популярним як в Японїі, так і за її межами. Весь цикл включає в себе три манґи, три серіали та чотири повнометражних фільми (а також книги, ігри і т.д.). Окрім дуже великої відповідальності перед фанатами серії, така ж була і перед усіма фанатами аніме загалом. Оскільки це одна з перших, якщо не найперша серйозна екранізація аніме, знята на Заході із іменитими акторами. Звичайно, першим постало питання, кого ж обрати на роль головної героїні Мотоко Кусанаґі. Коли повідомили, що це буде Скарлетт Йоганссон, фанати висловили велике незадоволення, адже Мотока була японкою. У фільмі цей момент гарно обіграли, хоча й в аніме вона мала більш західну зовнішність. Тим не менше, актриса впоралася зі своїм завданням, але про це пізніше. Щоб якось скрасити цю «проблему», запросили багато азіатських акторів, серед яких хочеться виділити Такеші Кітано, знаного японського режисера, коміка та актора. Головні та ролі другого плану було розподілено — і кінокомпанії взялися, власне, за створення фільму.

Надалі без спойлерів буде дуже важко пояснити, що так чи не так із фільмом. Тому постає серйозне питання: чи бачили ви оригінальне повнометражне аніме 95 року, чи ні? Якщо так – чому ви ще не подивилися цей фільм? Якщо ж ні або ви не прихильник аніме, ось вам короткий вердикт.

«Привид у броні» — чудовий фільм із неймовірно красивим аудіо-візуальним рядом. Це цікава картина із непоганим сюжетом, але не більше. Він вартий уваги, але жодним чином не шедевр. Якщо ви любите блокбастери чи фантастику, а зокрема кіберпанк, не дуже часто відвідуєте кінозали чи сайти IMDb чи RottenTomatoes, не заморочуєтеся такими речами, як сюжет, підсюжет, посилання, хочете просто насолодитися соковитою картинкою та акторською грою – безумовно ідіть на цей фільм. Не можу сказати, що він вартий багаторазового перегляду, але кілька раз глянути можна і навіть треба!

Для всіх тих «нащасливих», які бачили аніме або які не бояться спойлерів – будемо розбирати картину трішечки детальніше.

https://youtu.be/JfXjNCdI6Qw

Отже, фільм страждає на ту ж хворобу, якою грішать всі інші картини подібного штибу, а саме – спрощення. Можна сказати, що стрічка чимось подібна до не менш культового графічного роману Алана Мура «V означає Вендетта». У самому коміксі було закладено дуже багато сміливих ідей, різних підсюжетів, роздумів. Під час екранізації багато від чого треба відмовлятися, викидати, спрощувати. Просто неможливо вкласти у кілька годин все те, що автор хотів сказати на сотнях сторінок. Екранізація 2006 року – один із найяскравіших, якщо так можна сказати про антиутопію, фільмів, на мою думку. Він чудовий, магнетичний, оригінальний, але суттєво відрізняється від роману сюжетно: більш «світлим» тоном розповіді. Чи є цей фільм поганим? Ні. Але чи викличе він спірні емоції в тих, хто читав комікс? Так!

Те саме трапилося із «Привидом у броні». Але спершу все ж обговорімо хороші сторони картини.

Візуальна частина. Тут усе на найвищому рівні. Кожна найменша деталь у кожному кадрі виконана просто чудово. Загальні плани міста захоплюють дух, разом із тим локальні сцени не менш цікаві. Дизайн не лише архітектури, а й персонажів викликає бурю позитивних емоцій у сай-фай фанатів. Людей із модифікаціями тіла та роботів зобразили дуже старанно. Автори зберегли як бачення майбутнього 95 року із сірими багатоповерхівками, так і додали сучасне бачення, як-от скажімо гігантські рекламні голограми. Саундтрек також увібрав у себе все найкраще з оригіналу з домішком сучасності. Комп’ютерна графіка хороша, проте невизначна (для прикладу, трилогія «Володар перснів» Джексона і зараз виглядає на рівні з новинками або й перевершує їх). Є кілька дійсно непророблених моментів, але на них навіть не хочеться звертати увагу. Дизайнери, костюмери, гримери, оператори, художники, музиканти виконали свою роботу на славу.

Інше діло — це сюжет. Кістяк оригіналу зберігся. Недалеке майбутнє. Японія. Перед нами 9 відділ із добре знайомим майором, Бато та директором Арамакі. Іншим членам приділено менше екранного часу або їх взагалі немає. Проте головні ролі зображені влучно. Йоганссон вжилася в роль на всі 100%, і її, скажімо, не найвидатніша акторська гра зіграла на руку у фільмі, де вона грає кіборга. Пілу Асбек майстерно перевтілився із Еурона Ґрейджоя з «Гри престолів» у надійного здорованя Бато. Вишнею на торті є Арамакі, який, о щастя, є японцем, живе в Японії і розмовляє японською! Дивина! Його гра теж не викликає зауваг. Екш-сцена з перестрілкою і японською приказкою про зайця і лисицю на довго в’їдається у пам’ять. Загалом, персонажі прописані добре, і навіть антагоніст, який є збірним образом Хідео з 2 сезону і Лялькаря із першого фільму, виглядає сильно і загадково.

Проте взаємодія всіх цих чудових персонажів і сам сюжет змінені, а точніше, страшно спрощені. По-перше, «Привид…» завжди був дуже глибокою «штукою». Ми чули сотні різних довгих діалогів, інколи навіть частіше, ніж бачили екш-сцени. У цих діалогах було багато деталей, імен, які розкривали світ і його становище. Діалоги були складні і в плані змістового навантаження. Майже весь час піднімаються серйозні питання, які під час першого перегляду можна і не зрозуміти. Одним із таких моментів є діалог Бато і Мотоко на катері після її занурення у воду. Бато цікавиться, чи не страшно їй, кіборгу, опускатися так глибоко під воду, на що Мотоко відповідає, що є шанс загинути, якщо, звісно, Бато не врятує її. Навіть це є ключовим моментом, який розкриває нам цих двох персонажів і як вони ставляться одне до одного. У фільмі ж ми бачимо просто красиву картинку, де за нею ховаються обрізані кострубаті банальні діалоги. Увесь фільм наче намагається сховати недороблений сюжет за героями та яскравим візуалом.

Другою серйозною проблемою є сам сюжет. Фільм, як вже було сказано, розрахований і на Захід. До того ж, на різну вікову категорію. Автори, мабуть, думали обрати правильний шлях для касових зборів, а саме зробити красиву обгортку і мейнстрімну, масову цукерку. Як видно за відгуками, критики їм цей трюк не пробачили. Фільм 95 (!) року піднімає питання настільки актуальні, які хвилюють нас навіть зараз. Що робить людину людиною: наявність душі, якщо та душа є? Чи наявність мозку? Як далеко можна зайти, якщо робити штучні імплантанти, де та межа, коли людина перестає бути людиною і стає кіборгом, роботом, машиною? Що як людина зможе перенести свою свідомість, душу, своє внутрішнє «Я» у кіберпростір? Чи стане вона Богом? Що якщо дві свідомості зіллються в одну? Якщо перенести свідомість в інше тіло, буде це та сама людина чи інша? Що ми загалом знаємо про себе?

Сценаристи якщо не повністю викинули, то спростили ці питання, асимілювали їх в яскравих фарбах і графіці. Як вже було сказано, за образ антагоніста був взятий Хідео із 2 сезону та і загалом передісторія Мотоко, а це був відверто один із найслабших сезонів. Головна героїня бачить так звані «глюки», і їй кажуть, що це спогади з її минулого. Її батьки загинули, а мозок переселили в тіло кіборга. Мотоко зустрічається з «лиходієм» — і той відкриває їй очі. Навколо неї – змова. У неї стерли пам’ять, і вона мститься тим, хто зробив це з нею, шукаючи правду, яка полягає в її взаєминах із Хідео: хто ж він такий і яке в них спільне минуле?

Кульмінація – поганців убивають, злочинець, який виявляється позитивним персонажем, помирає, але Мотоко помстилася, і це головне, тож тепер вона може возз’єднатися зі своєю сім’єю? Тепер поставте собі питання: чи чули ви подібні історії? Це дуже клішований сюжет, який ми вже читали і бачили сотні разів у фантастиці. Великий пророк і руйнівник реальності, найвидатніший фантаст ХХ ст. Філіп К. Дік за десятки років до «Привида…» описував і не такі ідеї у своїх книгах, які до сьогодні екранізують, але ніхто не зробив це на 100% вдало. «Привид» 95 року – тінь від його ідей. А ремейк/переосмислення — це бліденька тінь від нього. Окрім клішованого кістяка, навіть деталі ріжуть очі. Наприклад, лікарка, яка весь час курить, веде подвійну гру і якій мститься антагоніст або ж чиновник, який захотів більше влади в таємниці від держави. Десь вже таке ми бачили, правда ж?

Як бачимо, автори справді спростили сюжет. Але чи робить це картину поганою? Вона динамічна, красива, цікава. У деяких місцях покадрово повторює оригінал, та разом із тим автори створили щось своє (про якість цього ми говорили вище), а не просто переповіли сюжет оригіналу. Загалом, дуже важко судити цей фільм, якщо знайомий із оригіналом. І на «чисту голову» дивитися фільм звичайно цікавіше. Тому ви у будь-якому випадку повинні сходити в кіно і створити свою власну думку. Врешті-решт, не щодня на такому рівні екранізовують культове аніме!

Діоніс Корнєєв