Мавка

Автор: Андрій Урс
Жанр: Фентезі

Анотація: Довгий час люди всього світу жили у впевненості, що всі міфічні істоти, усі легендарні події – то всього лише дитячі казки. Але все виявилося зовсім інакше. Міфічні істоти, які ховалися від людей тисячі років, були змушені виявити своє існування, щоб зберегти ті останні рубежі природи, які ще не знищені людиною. Але результат цього відкриття виявився не таким вже гарним. Окрім територій, які були визначені, як природні заповідники для існування нелюдських істот та організацій для захисту прав нелюдей, з’явилися також люди, які вирішили що можна непогано заробити, полюючи на чарівних істот.


 

Пізнього суботнього вечора бар “Машина часу” був вщент заповнений людьми. За кожним столиком сиділи втомлені від робочого тижня люди та відпочивали, як вміли. Хтось тихенько пиячив наодинці з собою, переважно за барною стійкою. За столиками великі й шумні компанії голосно реготали та періодично грюкали келихами з пивом об стіл. Кілька молодих і симпатичних офіціанток бігали поміж столиками, розносячи замовлення, і вправно ухилялися від занадто захмілілих гостей, які намагалися ляснути їх по сідницях. Запахи алкоголю та сигаретного диму наповнювали простір, не даючи жодного шансу свіжому повітрю. Над цією вакханалією розносився звук новин з телевізора, що висів біля барної стійки.

У цьому гармидері ніхто й не помітив новоприбулого гостя, одягненого в пошарпану чорну куртку. Костя на хвильку затримався, звикаючи до напівтемряви бару, очима знайшов вільне місце біля барної стійки і рушив прямо до нього.

У телевізорі над стійкою дикторка нудним голосом розповідала про сьогоднішні новини. “Як ви всі знаєте, близько року тому людство відкрило для себе нових істот, яких більшість з нас знала лише по міфах та казках та вважала вигадкою. Але це виявилося не так, поряд зі звичним нам світом існує світ дивовижних створінь: лісовиків, русалок, домовиків та інших. Серед політиків та вчених досі точаться дебати, як людство має ставитися до “міфологічних” істот, які тепер живуть поряд із нами. Правозахисники та активісти вже виступили з заявою що, як істоти, що наділені розумом, вони заслуговують на ті ж права і ставлення, що і люди. Вчені наполягають на подальшому дослідженні цих маловідомих видів перед тим, як класифікувати їх. Радикальні організації відстоюють позицію верховенства людини над усіма тваринами, та істотами, які наближені до тварин. Нерідко між прихильниками різних поглядів відбуваються сутички…”. Хлопець важко впав на стілець і не дивлячись на бармена зробив замовлення.

– Нуль п’ять пива і сто грам горілки.

– Що сталося, Лисе, невдалий день? – бармен звичним рухом налив келих та поставив його перед гостем.

– Так помітно? – Костя випив налиту чарчину і запив її пивом, одним махом перехиливши половину келиху.

– Та я ж тебе не перший рік знаю. – У довгій та густій бороді бармена вгадувалася співчутлива посмішка. – Такий джентльменський набір ти нечасто замовляєш.

– Невдалий день – це не те слово, брате. – Костя допив пиво і грюкнув келихом по стійці.

Бармен, без зайвих нагадувань, наповнив новий келих і підсунув його до товариша, поглядом запрошуючи продовжувати.

– Я по вуха у лайні. – хлопець замислено дивився у бурштинові глибини келиху, думаючи з чого почати. Але його роздуми перервав телевізор.

“Правоохоронці повідомляють, що випадки браконьєрства щодо лісових істот продовжуються. На них полюють задля отримання так званих “магічних” ресурсів, які мають велику цінність на чорному ринку. Зокрема сьогодні вранці було зірвано браконьєрську операцію, ціллю якої було полювання на лісовиків. На щастя, ніхто не постраждав, але злочинцю вдалося зникнути з місця пригоди. Правоохоронними органами проводяться заходи з розшуку причетних до цієї події…”

Келих застиг у Кості на півдорозі до рота. Бармен, що спостерігав за реакцією гостя все зрозумів без слів.

– Зав’язував би ти з цим. Воно тебе до добра не доведе. – Він похитав головою, але у цьому русі було більше співчуття, ніж критики.

– Ти не розумієш. Це мій шанс на нормальне життя. Ще кілька справ, зароблю грошей і поїду за кордон жити. Інакше я цих грошей не зароблю. – Костя приклався до келиху, ніби сподівався втопитися у ньому.

Кишеня раптово завібрувала. Хлопець дістав телефон, на якому світився значок отриманого повідомлення. “Маєш три дні на те, щоб або повернути гроші, або виконати замовлення. І щоб сьогоднішніх провалів більше не було. Це твій останній шанс”. Відправником значився «Скорпіон».

– От срака. – Костя сховав телефон назад в кишеню і допив пиво.

– Вибач, мене інші клієнти чекають. Скоро повернуся. – бармен наповнив ще один келих, поставив його перед Костею та пішов до іншого відвідувача.

Костя замислено цмулив пиво, коли на вільне місце біля нього сів незнайомець. Дочекавшись свого замовлення, він глибоко вдихнув запах пива і задоволено зітхнув.

– Чудове пиво тут. А цей аромат – просто неймовірний, вам так не здається?. – Він повернувся до Кості, адресуючи це питання саме йому.

– Не знаю, – хлопець, що вже добряче захмілів, постукав пальцем по переніссі – генетична вада, з дитинства не відчуваю запахів.

– Шкода. Дуже багато втрачаєте. – Незнайомець зробив кілька ковтків з келиху і задоволено примружився. – Хоча, знаєте, це дає вам деякі переваги.

– Про що це ви? – Костя кинув запитальний погляд на свого співбесідника.

– Це ж ви той самий Лис?

Костя згадав текст повідомлення і злякався.

– Не знаю про кого ви говорите. Я просто зайшов випити пива після важкого дня. – і хлопець показово приклався до келиху.

– Пане Більський, можете не приховуватися. Я знаю хто ви такий. – Незнайомець нахилився до Кості. – Ми вже давно за вами стежимо. І, здається, ви саме той, хто нам треба.

Лис відсунувся подалі і уважно придивився до чоловіка поряд. Прямокутні окуляри у чорній роговій оправі, простий, але явно дорогий та якісний костюм, коротко стрижене волосся та пронизливий погляд, ніби незнайомець намагався просвердлити дірку у хлопцеві.

– Мене звати Володимир, і я маю для вас повідомлення.

– Поняття не маю, хто ви такий та кого шукаєте. – Костя допив своє пиво, залишив гроші на стійці і швидко пішов до виходу.

На вулиці вже панувала ніч. Дощ припинився, залишивши по собі калюжі та прохолоду, що приємно огортала тіло після задухи бару. Двері зачинилися, залишивши позаду гамір та неприємного типа, що діставав Костю. Хлопець стояв у роздумах, вирішуючи куди йому піти далі. У цей момент йому на плече опустилася чиясь рука.

– Пане Більський, ви не вислухали повідомлення. – незнайомець дивився на нього, як вчитель на школяра, котрий вкотре не виконав домашнього завдання.

– Та йдіть до біса, шановний Як-вас-там-звати. Я ніяких повідомлень не чекаю. – Костя демонстративно розвернувся з твердим наміром піти геть.

Але рука незнайомця міцно стиснула його плече, не даючи змоги вирватися. Він наблизив обличчя до вуха хлопця, щоб ніхто інший не міг їх почути, хоча вулиця й так була порожня.

– Лисе, я знаю, що у тебе деякі… фінансові проблеми. Також я знаю, що твоя репутація різко впала і наймати тебе вже не бажають. А одна, дуже шанована, пані хоче запропонувати тобі роботу.

Володимир відпустив хлопця і задоволено дивився на його ошелешений вигляд. Упевнившись, що його промова справила враження, чоловік хлопнув Костю по спині, спонукаючи його рухатися вперед.

– Ходімо прогуляємося, розповім тобі про деталі справи.

– Ну, припустимо, що я дійсно той, кого ви шукаєте. Хто ви, в біса, такий та про яку справу говорите? – Костя тепер ще більше не довіряв незнайомцю, але все сказане ним було цілковитою правдою, тож якщо правда і про замовлення – це могло стати гарним шансом розібратися зі своїми проблемами.

– Як я вам вже казав, мене звати Володимир. Я працюю на одну зацікавлену особу, яка не бажає називати своє ім’я.

– Дружина президента, чи що? – спробував пожартувати хлопець.

– Ні. Але теж дуже шанована людина. Тому краще з нею не гратися. – жарт хлопця не справив жодного враження на Володимира. – Якщо виконаєте роботу, ми закриємо всі ваші борги і заплатимо вам суму, якої вистачить на безбідне життя до самої пенсії у будь-якій країні світу.

Костя задумливо міряв кроками невеличку бруковану вулицю, роздумуючи над таємничим замовником, у якого були такі фінансові можливості. Його супутник мовчки йшов поруч, не заважаючи хлопцеві думати.

– Ну гаразд, припустимо. Повторюю, лише припустимо, що я вам вірю. Що це за робота, за яку ви хочете заплатити в кілька десятків разів більше, ніж зазвичай платять людям мого профілю?

– Ось це вже конструктивна розмова. – Володимир задоволено посміхнувся і поправив окуляри, готуючись продовжувати. – Вам потрібно буде піймати і доставити нам мавку. Цілу та неушкоджену.

Від несподіванки Костя зупинився прямо посеред вулиці, вирячившись на чоловіка у костюмі.

– Ні, це неможливо. Ще нікому не вдавалося впіймати мавку. Ви самі це прекрасно знаєте.

– Чому ви вважаєте, що це неможливо? – Володимир дивився на хлопця поглядом людини, яка знає щось, чого не знає його суперник.

– Бо від жінок мавки тікають, наче від вогню. А чоловіки не можуть наблизитися до них і залишитися у своєму розумі. Мавки зводять чоловіків з ґлузду, закохують у себе і вбивають.

– Так, але у вас є величезна перевага. – чоловік досі дивився загадковим поглядом, що вже починало дратувати Костю.

– Яка ще перевага?

– Ваша генетична особливість. Якщо ви думали, що мавки закохують у себе за допомогою магії – то ви помиляєтеся. Останні дослідження показали, що вони це роблять за допомогою дуже потужних феромонів, як тварини. Але людина вашої професії з таким даром, інакше в нашій ситуації і не скажеш, може це виконати.

Костя мовчав, не розуміючи про що саме йде мова. Його співрозмовник важко зітхнув і продовжив, пояснюючи ніби школяру.

– Ви не відчуваєте запахів, бо нюхові рецептори у вас не працюють. Отже і феромони на вас теж не діють. А це означає, що ви можете виконати це завдання, бо ви будете непідвладні чарам мавки. Зрозуміли?

– Ви це точно знаєте, чи це лише здогадки? – Лис усе ще не міг скласти картинку докупи.

– Це результати досліджень, проведених нашими працівниками. Вони абсолютно точні. Ми стоїмо на порозі грандіозного прориву у науці, але для подальших досліджень нам потрібна жива мавка. То як, ви згодні на роботу?

Костя все ще не міг зважитися на це завдання. Його власний досвід говорив, що це ще нікому не вдавалося. Але, якщо усе це правда, то ця пропозиція була дуже привабливою.

– Усе спорядження ми вам надамо, якщо погоджуєтеся на це замовлення – ми одразу дамо вам аванс, що покриє всі ваші борги. – Володимир, ніби відчуваючи вагання хлопця, вирішив його добити. – Після виконання – отримаєте решту грошей і зможете почати нове життя десь, приміром, в США, де вас ніколи не будуть шукати.

Чоловік зробив паузу, даючи можливість Кості зрозуміти всі можливості, які йому відкриваються.

– А якщо втечу з грошима?

– Якщо втечете, чи не виконаєте завдання, то у вас будуть значно більші проблеми, ніж ви могли собі уявити сьогодні. Проте я впевнений, що у вас все вийде. То як, по рукам?

Володимир простягнув руку хлопцеві, очікуючи на його відповідь. Повагавшись кілька секунд, Костя потиснув руку.

– От і добре. – Лице чоловіка осяяла задоволена усмішка. – У цьому листі адреса, за якою ви знайдете усе, що вам потрібно буде для роботи, включно з вашим авансом та іншими інструкціями щодо ваших подальших дій.

Потиснувши руки, чоловік передав запечатаний лист хлопцеві і, не прощаючись, швидкими кроками рушив назад у бік бару.

Дорога впиралася в прикордонний пункт перед лісом. На десятки кілометрів ця територія огороджувалася міцним забором з колючим дротом. Пропускний пункт, на якому розміщувалося кілька будівель для охорони та побутових потреб, перегороджував подальших шлях.

Костя зупинив автомобіль перед шлагбаумом та двічі посигналив, щоб охоронець вийшов з приміщення. На пасажирському сидінні поряд з ним стояла величенька металева коробка, у якій, як і обіцяв Володимир, знаходилися гроші на супутні витрати та аванс, результати досліджень впливу мавок на людей, що підтверджували слова Володимира, інструкції щодо його замовлення та два пістолети. Один – бойовий, з запасними набоями та інструкцією використовувати його лише у крайньому випадку. Інший з шприцами-транквілізаторами, спеціально для нейтралізації та транспортування мавки.

– Лисе, як ти насмілився сюди приїхати після того, що ти тут наробив минулого тижня? – охоронець, замість привітання, одразу накинувся на хлопця.

– Маю ще одну незавершену справу. – Костя намагався розмовляти якомога привітніше, щоб не дратувати озброєного чоловіка.

– Ще одну? Та після твоєї минулої справи нас всіх тут ледь не посадили. З’ясовували, як браконьєри потрапили на територію заповідника. Допитували так, ніби ми вороги народу.

– Але ж все добре, всі цілі й здорові. Значить можемо продовжувати співпрацю.

– Яку ще співпрацю? Хочеш, щоб ми в одній камері сиділи? Я – не хочу. Тому давай розвертайся і їдь додому. – охоронець недвозначно показав рукою напрямок руху.

– Та годі тобі, Іване. Одна єдина справа. Остання, і більше ти мене не побачиш. – Костя дістав з коробки солідну пачку грошей, і помахав нею перед обличчям лісника. – Подвійна оплата, брате. Всього лише за те, щоб ти підняв шлагбаум і кілька хвилин подивився в інший бік.

Очі Івана прикипіли до пачки купюр. Кілька хвилин він зважував плюси та мінуси ситуації, скрадливо озирнувся по сторонах, але зрештою спритно вихопив гроші та сховав їх у внутрішню кишеню.

– Останній раз. І лише тому, що ми з тобою друзі. – охоронець застережливо підняв палець догори, – але я тебе не бачив і хто ти такий не знаю. Зрозумів?

– Звісно, мене тут взагалі не було.

Шлагбаум повільно піднявся догори, звільняючи проїзд для автомобіля. До заповітного лісу залишалося ще кілька кілометрів.

Ще в дитинстві, коли Костя разом з батьком їздив до прикарпатських лісів, вони зачаровували його своєю мальовничістю та таємничістю. Але відтоді, як людство дізналося про існування міфічних лісових істот – ці ліси стали по справжньому казковими. І хоча мешканці лісу досі побоювалися людей, особливо через браконьєрів, у лісі стало можливим зустріти справжнього лісовика, кікімору чи мавку. Хоча після зустрічі з останніми ще нікому не вдавалося повернутися при здоровому ґлузді.

Віковічні дерева, з густими та пишними кронами ледве пропускали сонячне світло до лісу. Але ті промені, що пробивалися, освітлювали яскраво-зелений лісовий килим з трави, моху та яскравих квітів, що де-не-де пробивалися крізь густу траву. Лис вже кілька годин насолоджувався цим видовищем, але так і не знайшов жодних слідів мавок чи інших лісових істот. Не було чутно навіть співу птахів, лише шелест листя, що ніби розмовляло з хлопцем. Раптом у звичних звуках навколо Костя помітив зміну. З’явився якийсь новий шум, схожий на віддалений гуркіт води.

– Вода, точно. Мавки дуже люблять воду. – пробурмотів він собі під носа.

Йдучи стежкою, хлопець помітив, що шум збільшується, а значить він йде правильним шляхом. Хвилин за десять дерева раптово розступилися, відкриваючи його очам неймовірне видовище: посеред дерев розлилося досить широке озеро, з одного боку якого шумів невисокий, але широкий і бурхливий водоспад, який срібними потоками вливався у бірюзові води озера.

Зачарований цим видовищем, Лис не одразу помітив дівчину, що сиділа на порослому квітами березі. У простій білій сорочці аж до колін, довге, майже до поясу, волосся кольору соломи та босі ноги. Сумнівів бути не могло, перед Костею була справжня мавка. Серце у хлопця забилося швидше, він досі не повністю довіряв словам Володимира і підсвідомо боявся підходити до дівчини. Рефлекторно перевіривши пістолети, сховані під курткою, Лис підкрадався ближче, намагаючись не шуміти. Коли до мавки залишалося метрів з двадцять, вона піднялася і спокійно подивилася на прибульця.

– Коханий, це ти? Ти прийшов по мене?

Від несподіванки Костя застиг на місці. Він миттєво згадав усі байки від знайомих, в яких мавки фігурували як підступні звабниці, основною метою яких було зачарувати та вбити чоловіка. Але прислухавшись до своїх відчуттів, він не помітив жодних змін.

Дівчина дивилася на нього своїми сумними зеленими очима, ніби впізнала у ньому свого давнього знайомого. На диво, обличчя дівчини йому теж видавалося знайомим. Ніби він її мигцем бачив колись у минулому, але не міг згадати коли і де саме.

– Мене звати Костя, я хочу тобі допомогти. – хлопець повільно наближався до мавки, намагаючись її заговорити.

– Ходімо купатися, вода така тепла. – дівчина зайшла по щиколотки у воду, жестами запрошуючи хлопця приєднатися до неї.

– Зачекай, давай краще просто поговоримо.

– Потім поговоримо, любове моя. – таємнича посмішка осяяла обличчя мавки. – В нас потім буде вдосталь часу для розмов, але спочатку я хочу купатися.

Вона простягнула руки до хлопця, немов би чекала, що той приєднається до неї. Але Лис розумів, що йти у воду за мавкою – це вкрай нерозумна думка. Тож не чекаючи, поки вона повністю зайде у воду, хлопець вихопив пістолет з транквілізатором і вистрелив, помітивши страх у зелених очах. Дівчина здивовано подивилася на шприц, що стирчав у неї з грудей, не розуміючи що з нею коїться. Проте транквілізатор, як і обіцялося у інструкції, був напрочуд сильним, хоча й діяв недовго. Тож вже за кілька митей дівчина закрила очі і впала прямо на руки Лису, який вчасно підбіг до неї.

Не втрачаючи часу, хлопець поспішив до автомобіля, несучи разом з собою дівчину. За інструкцією препарат мав діяти кілька годин, якщо об’єктом була людина. На міфічних істот він міг діяти меншу кількість часу, тож Лис поспішав. Перевіряти на собі інші здібності мавки, про які він навіть не здогадувався, йому не хотілося. Особливо після того, що він зробив, хлопець не мав сподівань на гарне ставлення до себе.

Трохи менше години йому вистачило, щоб знайти зворотній шлях та вийти до автомобіля. Вклавши мавку на заднє сидіння, Лис додатково зв’язав їй руки. Сонце вже потроху хилилося до заходу, коли його автомобіль виїхав до пропускного пункту лісника.

Знову зупинившись перед шлагбаумом, хлопець посигналив, викликаючи охоронця. Але ніхто не відгукнувся. Костя опустив вікно, прислухаючись до звуків навколо. Почекавши кілька хвилин, хлопець ще раз посигналив. Проте й цього разу відповіді не було. Мавка на задньому сидінні почала щось бурмотіти крізь сон.

«Клятий лісник, певно вже напився і спить.» – промайнула думка у Кості, коли він вже виходив з автомобіля. Двері до будинку лісника були відчинені, а з кімнати лунав шум телевізора. Розізлившись, хлопець зайшов досередини, очікуючи побачити п’яного охоронця, але там було порожньо, лише самотньо працював телевізор.

У цей момент йому в спину вперлося дуло рушниці.

– Ось ти і попався, Лисе. Підніми руки, щоб я їх бачив. – промовив незнайомий, проте дуже задоволений голос. – Тобі привіт від Скорпіона.

– Чекай! Я маю гроші, якраз завтра маю закінчити одну справу і віддам борг.

– Справа вже не у грошах. Після того галасу, який ти здійняв своїм провалом, Скорпіон вирішив, що ти маєш стати показовим прикладом, що стається з тими, хто його підводить. Так що твоя доля вже вирішена.

Раптом з-за спини хлопець вловив якийсь шурхіт і почув знайомий голос Івана.

– Хлопці, ми так не домовлялися! Робіть з ним що хочете, але не тут, знаєте скільки в мене потім проблем буде, якщо тут все буде заляпано кров’ю?

– От же ж ти продажна шкура. – Костя презирливо скривився, зрозумівши хто його здав.

– Прояви повагу до свого друга, Лисе, ходімо надвір. – незнайомець підштовхнув його рушницею у спину, спонукаючи рухатися до виходу.

Костя слухняно пішов вперед, гарячково роздумуючи як же ж йому викрутитися з цієї ситуації. Під курткою в нього був захований пістолет, але це займе забагато часу, йому встигнуть вже кілька разів вистрілити у спину.

На вулиці вже майже стемніло. Керований дулом рушниці, Костя вийшов на середину двору і зупинився біля пенька, на якому виднілися плям крові від розділки дичини.

– Що ж, тут ми нікому не заважатимемо. Хочеш щось сказати наостанок?

Думки хлопця хаотично стрибали з одного на інше, намагаючись намацати хоч якийсь варіант спасіння.

– Коханий, це ти? Ти когось привів з собою? – пролунав дівчачий голос з боку автомобіля.

– Хто там з тобою? – рушниця у руках незнайомця здригнулася, виказуючи його несподіваний переляк. – Ти що, придурок, приволік з собою на справу дівку?

Незнайомець відійшов до автомобіля, тримаючи Лиса під прицілом. Костя зміг у цей час повернутися, щоб краще бачити нападника.

– Без зайвих рухів і тримай руки так, щоб я їх бачив. – попередив його кремезний коротко стрижений чоловік.

Тим часом він підійшов до автомобіля і відчинив двері, з яких вийшла молода дівчина зі зв’язаними руками.

– Ти ж не хочеш мене вбити? – Вона дивилася на незнайомця з переляканими очима. Проте окрім страху у її очах було ще щось, таким поглядом зазвичай хижак дивиться на свою жертву.

– Ти хто така? – чоловік перевів рушницю на мавку.

– Краще поклади цю штуку на землю, бо ще поранишся. – дівчина дивилася своїми бездонними зеленими очима прямо на нього.

Не в змозі опиратися впливу мавки, незнайомець почав опускати зброю. У цей час Лис зрозумів, що йому пора діяти. Він підскочив до чоловіка і вдарив його рукояткою пістолета по голові. Коли він важко впав на землю, Костя підхопив рушницю і відкинув її подалі від себе.

– Коханий, з тобою все добре? – мавка співчутливо подивилася на хлопця. – Тобі ніхто не нашкодив?

– Все гаразд. – від цього погляду у Кості всередині прокинулося якесь дуже дивне відчуття. Вперше він подивився на мавку не як на тварину, об’єкт замовлення, а як на щось значно інше. – Сідай, будь-ласка, у автомобіль.

На його подив, дівчина слухняно сіла на заднє сидіння. Зачинивши за нею двері, хлопець озирнувся, щоб переконатися у безпеці. Незнайомець з блаженним виразом обличчя лежав на землі, так і не приходячи до тями. Іван, вочевидь, побоявшись вийти за ними, так і сидів у своєму будиночку.

Впевнившись, що зараз їм нічого не загрожує, Костя особисто підняв шлагбаум, сів за кермо і погнав назад до міста.

В означеному місці його вже чекав автомобіль, з якого вийшов Володимир і рушив на зустріч хлопцеві. Підійшовши ближче, він побачив дівчину на задньому сидінні, яка дивилася на нього з недовірою.

– Отже, пане Більський, вам все вдалося. – обличчя чоловіка фактично сяяло від задоволення. – Не дарма я у вас вірив. Ось ваш гонорар.

Володимир дістав з кишені грубий конверт і простягнув його Лисові. Костя перевів погляд з конверта на дзеркало заднього виду, у якому на нього дивилися чарівні зелені очі. Повагавшись, він забрав руку, яку вже було простягнув по конверт.

– Я відмовляюся від замовлення.

– Це недопустимо, Костянтине. Ви вже взялися за роботу, взяли аванс, ви тепер не можете просто відмовитися. – Володимир все ще простягав конверт, ніби наполягаючи на тому, щоб хлопець його взяв.

– Можу. Навіть більше того, я це і роблю.

– Але ви навіть не розумієте, які проблеми ви самі собі створюєте.

– Якось вже це переживу.

Лис націлив пістолет на чоловіка, коли він потягнувся до внутрішньої кишені свого костюму.

– Навіть не думайте, пане Як-вас-там. Я скасовую замовлення. Відтепер я не займаюся контрабандою та браконьєрством.

Чоловік повільно опустив руку, дивлячись прямо в очі Кості.

– Пане Більський, ми ж вас з-під землі дістанемо, при потребі. Ви самі не знаєте кого ви намагаєтеся кинути.

Все ще тримаючи чоловіка під прицілом, Костя завів автомобіль.

– На жаль, я вже це зробив. Передавайте вітання вашій впливовій особі. – Натиснувши на педаль газу, Лис впевнено поїхав геть з міста зустрічі, залишивши Володимира наодинці.

Зачекавши, коли автомобіль зникне з поля зору, чоловік дістав телефон і швидко набрав номер телефону.

– Виконавець провалив замовлення. Враховуючи те, що він знає, це може мати для нас негативні наслідки. Тому знайдіть пана Більського та приберіться.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *