Фантастичний кінозал: Порко Россо

21.08.2020 р. Анатолій Пітик

Фантастичний кінозал

Порко Россо / Kurenai no Buta (1992)

Жанри: пригоди, драма
Режисер: Хаяо Міядзакі
Актори: Моріяма Шюїчіро; Като Токіко; Оцука Акіо; Окамура Акемі
Український переклад: є

«Цей анімаційний фільм розповідає про кнура на прізвисько «Багряний», який заради слави, любові та багатства боровся з повітряними піратами над Середземним морем в епоху гідропланів». Порко Россо — колишній пілот світової війни 1914-1918 років на ім’я Марко Паґот. Стомлений брудом, болем та жорстокістю людей, він колись із таємничих причин обернувся на кнура. Доки в Італії наростають фашистські настрої, а весь світ застиг у передчутті нової великої війни, Порко мешкає на ідилічному острівці посеред Адріатики. Він намагається триматися осторонь політичних конфліктів, пораючись навколо свого гідроплана. Та чи довго вдасться йому зберігати нейтралітет? Розгнівані пірати нацьковують на Порко Россо самозакоханого американського пілота Дональда Кертіса — і між ними розпочинається змагання за найвищу славу і за серце прекрасної Джини.

У житті Хаяо Міядзакі є дві пристрасті — анімація та літаки. З першим усе більш-менш зрозуміло: зрештою, він віддав близько п’ятдесяти років роботі в мультиплікаційній індустрії. Щодо другого також особливо немає питань: було б дивно, якби син власника підприємства, що виготовляло запчастини для військових літаків під час Другої світової війни, не любив усе, що пов’язано з авіацією. Міядзакі ще в дитинстві захотів стати манґакою, однак, спершу йому важко давалися люди, адже він здебільшого малював усіляку техніку, як, наприклад, танки чи літаки. Щире захоплення польотами Міядзакі проніс крізь усе життя, і мало яка його робота оминала цю тему (згадати хоча б його «Навсікаю з Долини Вітрів»). Політ є для японського аніматора символом внутрішньої свободи і, мабуть, саме тому для Міядзакі завжди був таким важливим зв’язок між пілотом і машиною. Квінтесенцією цього захоплення став мультфільм 1992 року «Порко Россо», де весь сюжет крутиться навколо гідропланів.

Заснований на акварельній манзі, яку спершу публікували в журналі для авіамоделістів, мультфільм мав стати короткометражкою для ексклюзивного показу в літаках однієї японської авіакомпанії. Проте чим довше Міядзакі працював над проєктом, тим сильніше той розростався, наповнюючись дуже особистісними для творця елементами. Форма оповіді — дуже незвична як на свій жанр. З одного боку, наявні чіткі елементи казки: прокляття, перетворення… навіть принцеса є. Але логічного розвитку ці деталі не отримують, Міядзакі обмежується тонкими натяками. Нам не показують ані причин зачаклування, ані процесу перетворення, та й головний герой зовсім не прагне повернутися в людську подобу — його цікавлять лише гідроплани. Причина проста: режисера також насамперед цікавили гідроплани. Мабуть, тому 20 хвилин півторагодинного мультфільму зосереджені винятково на ремонті літака.

Незвична історія повниться низкою цікавих алюзій. Хаяо Міядзакі обрав міжвоєнний період розквіту авіації, коли зірками були не стільки актори, скільки льотчики. Ними захоплювалися всі. Мультфільм використовує яскраві маркери тієї епохи. Зокрема, у багряному гідроплані Порко Россо важко не впізнати літак легендарного німецького аса Першої світової війни Манфреда Альбрехта фон Ріхтгофена, більш відомого як Червоний Барон. Не обійшлося і без кіновпливу минулого. Образ прекрасної Джини (такий нетиповий для творчості Міядзакі) та її готелю на острівці серед Адріатики – омаж класичному фільму «Касабланка» 1942 року з Гемфрі Боґартом та Інґрід Берґман. До речі, свій голос Джині подарувала відома японська співачка Токіко Като.

Важливою також є філософія «Порко Россо». Прикметно, що бурхлива діяльність як самого Порко, так і піратів, цілком безкровна і нагадує дитячі ігри. Ніхто у мультфільмі не помирає. Ба більше, навіть поранень не отримує. Травм зазнають лише гідроплани. А от війна — та, що була, і та, що гряде — це вже інша справа. Ідейно найсильнішою є сцена зі спогадів Порко, коли він, тоді ще Марко, разом із друзями-пілотами потрапив у жорстокий бій і краєм ока побачив, як інші здіймаються ще вище в небо — назавжди. Ця сцена — алюзія на оповідання Роальда Даля «Вони ніколи не подорослішають». Антивоєнні настрої у мультфільмі були посилені порівняно з манґою ще й тому, що хорватське місто Дубровник, де мали відбуватися події «Порко Россо», було практично знищено в ході війни у Югославії.

Наступним масштабним поверненням Міядзакі до теми польотів і війни став мультфільм 2013 року «Вітер дужчає». Але там барви ще темніші, та й захоплення польотами втрачає наївне зачудування. То вже зовсім інша історія.