Няшки на Kyiv Comic Con 2015

Фестиваль KyivComicCon мав широку програму не тільки для гіків та шанувальників фантастики, а й для анімешників. Перше, що кидалося в очі, — це майстерний косплей учасників. Для категорії аніме було проведено окреме дефіле та вручено подарунки косплеєрам з найкращими костюмами. Друге місце, незважаючи на наявність ієрогліф «один» у своєму імені, зайняв рудий Ічіґо, а на першому місці опинилася позитивна Аліса (Minori), яка станцювала запальний танець.

Упродовж усього часу на третьому поверсі працювала аніме-точка, де можна було придбати найрізноманітнішу атрибутику: чашки, плакати, зошити, кулони, іграшки, манґу та, звісно ж, фігурки. Поряд із нею в кілька етапів проводився конкурс знавців аніме. Анімешники виявили неабиякі знання у своїй царині, хоча іноді траплялося й таке, що зовсім ніхто не знав відповіді. Завдання відбувалися на швидкість: вгадати персонажа за очима, назвати імена і тайтли двох схожих, але різних героїв, здогадатися, з якого аніме лунає ОСТ. Організатори не обмежувалися популярними та новими аніме, а й додавали учасникам труднощів, час від часу загадуючи старі серіали, які зараз прийнято називати олдскульними. Анімешникам дуже сподобалися конкурси, і вони наперебій вигукували відповіді попри прохання ведучої спершу піднімати руку.

Окрім того, шанувальники японської анімації мали змогу побувати на майстер-класі з пошиття неко-елементів від Олі Шамрай, шефа новинного проекту для анімешників «Tenshi-TV», та відвідати кілька лекцій на тему перекладу розважальної продукції з Японії.

Одним із таких заходів стала лекція-презентація про озвучування аніме українською від команди «FanVoxUa», яку представила Мар’яна Янкевич, відома спільноті як Mariam, та російською від Євгенія Луференка, або ж Kaon-a. Вони розповіли про стан озвучення аніме в Україні та звичайні робочі будні. Несподівано для учасників «FanVoxUa», які були присутні, у залі виявилося чимало відданих фанатів проекту: один хлопець навіть знав усіх звуковиків поіменно та міг назвати персонажів, яких вони виконували. Варто підкреслити підготовленість команди: вони прийшли у фірмових футболках та з рекламними флаєрами, які запрошували долучатися до роботи в фандабі. Допомога справді не буває зайвою, адже вихід серій треба підтримувати, людей мало, та ще й все це за безкоштовно. Хоча останній пункт, як показує досвід, ніколи не заважає ентузіастам займатися корисною справою.

Багато цікавих заходів на КомікКоні підготував київський аніме-клуб «Mitsuruki». У залі настолок вони презентували чимало українізованих традиційних японських ігор, зокрема: склеєні власноруч «шьоґі» (японські шахи), «ута-ґаруту» (пісенні карти), «кой-кой» (граймо далі), а також анімезовані «Манчкін Фу», гральні карти і монополію. Правила та історію перших трьох ігор організатори детально розповіли й запропонували присутнім зіграти. Ці ігри ви могли бачити в деяких аніме, наприклад, в шьоґі любив грати Шікамару з «Наруто», у змаганнях з ута-ґарути брала участь Чіхая з «Яскравої Чіхаї», а в кой-кой грали усі герої «Літніх війн». Варто зазначити, що не всі японські забави можуть бути зрозумілими українцю, тому деякі ігри клуб адаптував: таким чином, наприклад, класичні вірші японських ста поетів у ґаруті були замінені на українську та перекладену поезію.

Крім того, клуб «Mitsuruki» провів лекцію на тему українізації манґи та представив власні проекти. Курка Аалямб, президент київського клубу анімешників, розповів про розвиток манґи в Україні та їхній внесок у загальну справу, а едітори Orotandr і Meulin привідкрили таємницю процесу перекладу та обробки сторінок. Робота справді доволі не з легких, бо, окрім гарного і відредагованого перекладу, потрібно не менш якісно очистити скани (клін) та нанести текст (тайп). Клуб «Mitsuruki» не спиняється на веб-виданнях і за кошти своїх учасників вже надрукував збірку манґа-новел Одзакі Каорі «Ніж». Наступний проект, який вже чекає на своїх читачів, — це том фантастичної історії «Дівчинка, що стрибала крізь час» Ясутакі Цуцуй. Тим, хто хоче придбати одну з цих манґ, потрібно лише сконтактуватися з клубом.

Опісля презентації «Світ Фентезі» мав змогу поговорити з Куркою Аалямбом, керівником цього масштабного об’єднання:

 

СФ: Коли виник ваш клуб і хто його організував?

— Клуб виник 31 серпня 2014 року як філія львівського клубу «Mitsuruki». Хоча я ще в червні створив паблік і розпочав роботу над ідеєю клубу, зустрівся з кількома особами, відвідав кілька заходів — і так воно все й вмерло до того часу, коли в останні дні літа зібрався з друзями на київські сходини. Саме на тих сходинах — хоча це ще не була перша анімка, а радше нульова — і було створено наш клуб.

Хто його організував?.. Якщо грубо казати, то я. Проте це було б нечесно, бо хоч я президент і головний організатор, але є багато людей, без яких мої здібності не мали б такої довершеної форми і ніколи б не набули. Зокрема, варто приділити увагу Марку — це чудовий талановитий ведучий, який захоплюється іграми. Він відповідав за розважальну частину аж до початку весни. Далі, це, безперечно, Хідео. Він надзвичайно розбирається в організації саме господарської частини сходин, дуже раціонально мисляча людина, любить спілкуватися з людьми. А це найголовніше, як на мене, у підготовці сходин. Орфеефро — чудовий дизайнер, він робив обкладинку «Ножа», «Дівчинки, яка стрибала крізь час», оформлював ігри, зокрема ута-ґаруту, тобто без нього клуб не був би таким, як є. Пізніше до цих та інших видів діяльності підключилися Настя, Ейдж, Лось, Gorkon, без якого ми б не видали якісну манґу українською, та багато інших.

Згодом у нас з’явилося приміщення. Із цим нам дуже допоміг Джойс. Через нього вдалося домовитися з політичною партією «Братство», аби вони надавали кафе для наших недільних анімок, основою яких був перегляд аніме українською. Тож ми проводили анімки в приміщенні «Братства». Потім з нашими постерами фотографувалися на АТО анімешники, що були членами партії. Цікаво, що ми випадково залишили там деяке наше клубне спорядження, і тепер наші термоси воюють на АТО (сміється).

СФ: Як зазвичай проходять сходини, і чи міняєте місце їхнього проведення залежно від пори року?

— Сходини проходять традиційно щонеділі, тому що це найзручніший для всіх день. Вони називаються анімками. До того вже таке було: на початку 2000-их київський клуб «CrystalPower» теж проводив свої сходини, але поступово аніме-рух занепав у зв’язку з тим, що тоді він базувався на обміну дисками. Щойно з’явився високошвидкісний Інтернет, відразу відпала будь-яка необхідність в аніме-клубах. Зараз це відроджено за концепцією Лунсара зі львівського аніме-клубу «Mitsurukі». Ми опираємося на поліграфічну продукцію, українізацію контенту, і оскільки його не так і багато, то це спрацьовує.

Сходини проходять в різних місцях: взимку ми збирались в приміщенні (ми будемо дуже раді, якщо хтось в Києві надасть нам задешево залу). Стало нас уже людей 70, тому анімки проходять дуже весело. Учасники часто висловлюються, що чекають анімки, яка це для них подія, що вже не в змозі терпіти — анімка хоч щодня. Навіть жарт такий був, що оскільки неділя — особливий день, то її можна перейменувати в анімку.

Влітку анімки проходять на природі, ми часто збираємось десь в Труханові, на Лисій горі, влаштовуємо перехід по паркам. Звичайно, міняємо місця, тому що людям набридає в одній точці.

СФ: Чи плануєте ще перекладати-друкувати манґу і як довго?

— По-перше, це залежить від планів, зокрема Ґоркона та Росави. По-друге, можливо, чимось іншим займуся, тому що люблю змінювати інтереси. Якщо ставитися до манґи як до комерційної складової, то це буде колосально невигідно, а якщо друкувати аматорсько, то це можна забезпечити ще довго. Тому так, я тільки за, якщо будуть розроблятися якісні манґа-проекти, але в найближчих планах поки видання першого ранобе українською мовою.

СФ: Крім манґи, ви ще українізуєте традиційні японські ігри. Які саме, хто цим займається, хто перевіряє відповідність оригіналу?

— Відповідність оригіналу не перевіряє ніхто, бо це абсурд: деякі ігри доцільно робити відповідними оригіналу, деякі — ні. Але перш за все можна сказати, що в клубі «Mitsurukі» як в загальному львівсько-київському утворенні цим почав займатися Лунсар. Він українізував багато ігор, зокрема, це анімезована «Мафія» — «Коноха», «Манчкін», «Лінія фронту». Враховуючи те, що вже багато було чого зроблено, мені лишалося тільки акцентувати на японські традиційні ігри. Багато хто казав, що не піде, не цікаво, але виявилося, що кой-кой — гра-чемпіон за «знайди і залучи до гри друга». У цьому й недолік, що гра на двох, тому в таких великих компаніях не можна так взяти і гукнути всіх пограти в кой-кой. Можна сказати, це своєрідна MTG рівня 11-ого сторіччя. І от люди зацікавилися, кой-кой набув дуже великої популярності в нашому клубі і думаю, що в Україні він теж з часом розповсюдиться, бо люди навіть купують колоди. Перший варіант колоди ханафуда для кой-кою розроблений мною. Потім Лунсар зробив кращу версію, а він професійний дизайнер, розбирається в цьому і сьогодні ви побачите переважно його макети.

Далі ута-ґарута. Про неї треба окрема розмова, тому що це дійсно класна гра. В оригіналі вона проводиться за збіркою «Сто віршів ста поетів». Ми ж розробили її за іншою поезією. Я зібрав ще двох людей — це Стейсі Маккоул та Сергій Доля. Вони допомогли мені вибрати вірші. Далі я передав це все Орфеефро, який чудово їх оформив. Потім я надрукував картки — і вже на 20-ій анімці ми грали в ута-ґаруту. Ми взяли вірші українських поетів: 50 класиків, 30 українських перекладів і 20 сучасників українських. 3 вірша з усіх — це вірші укладачів.

Є досі не розповсюджені ігри. На жаль, не вистачило часу, щоб донести їх. У нас їх і так багато: більше 20 видів. Кабуфуда, усун-ґарута та інші, які не поширені в жодній країні, окрім Японії.

О, і шьоґі! Там така історія: ми хотіли купити шьоґі, і знову ж таки, обламалися: шьоґі дерев’яні коштують 700 грн, пластикові — 350 грн. А я зробив з двохстороннього пінного скотчу і картону — досить таки непогано тримаються і виглядають як фігурки — із собівартістю набагато меншою за вказані суми.

СФ: Окрім манґи та ігор, ще чим займаєтесь?

— Перекладом-озвучуванням аніме. У нас Віталій Котобенко та Ейдж дуже відповідально до цього ставляться. Ейдж керує озвученням, а Котобенко — субтитрувальник та редактор. Він дуже вимогливий до української мови.

А взагалі, я люблю міняти види діяльності. От, наприклад, після «Дівчинки…» я не впевнений, що буду продовжувати розробку манґи в клубі. Не сказав би, що мені не цікаво це, але я це вже зробив. Власне, чому була видана «Дівчинка…»? Чому була видана манґа? Мені набридло. Мені набридло це слухати: «Не вигідно», «Не хочеться», «Видавати українську манґу неприбутково». А я взяв і видав. Ну, й так само з іншим. Наприклад, озвучування. Я ніколи цим не займався з тієї причини, що це було актуально в 2010-ому році — зробити революцію в цьому, озвучити аніме українською. Тоді воно було на вагу золота, бо, як сказав Лунсар, кількість аніме українською можна було перерахувати на пальцях однієї руки інваліда.

Така тяжка доля організатора. Я, наприклад, переконаний в організації клубу, що якщо в мене є підлеглі і я маю ними керувати, то я маю знати їхні види діяльності. Завжди знаходяться люди, з якими можна проконсультуватися. А я знаю економічну частину, тому вийшло склепати клуб зі стабільним фондом. Такий клуб, що дозволяє талановитим людям реалізувати свої проекти і робити це не за власний рахунок на ризик, а завдяки таким добровільним пожертвуванням аніме-фендому. Вважаю, це добре, що існує така модель перерозподілу, яка більш-менш справедлива в таких речах. Справедливість забезпечується винятково адміністративним керівництвом. Тому, хто має якусь ідею, надаються усі засоби для того, щоб її втілити.

СФ: У вас були й пізнавальні проекти, на кшталт подкастів про історію Японії. Чи будуть іще такі?

— Я люблю просвітницькі речі: сам черпати та іншим дарувати! Зокрема, це оффлайн-радіо «Бар Hello Kitty» та «Історія Японії». З «Історією Японії» вийшла цікава історія. Треба почати з того, що мені вимкнули Інтернет на тиждень-півтора. Виявилося, що в мене на комп’ютері є «Хрестоматія японської літератури» Бондаренка і кілька російських книжок з історії Японії. Тобто це бралися не матеріали з Інтернету, а я читав, самостійно стискав текст до потрібного розміру й змісту. Ось так вийшла та серія подкастів.

Якщо у мене знову відключать Інтернет, то обов’язково буде щось ще!

СФ: Чи багато в клубі людей, які знають або серйозно вивчають японську мову та культуру?

— «Серйозно» може бути різне. Якщо «Історія Японії» — це серйозно, то ось я є. А ще — не знаю, чесно. Таким конкретним японофільським напрямом ми не займалися, але враховуючи те, що японські ігри — це японська культура і доволі таки серйозна, то доволі багато. А такі-от якісь чайні церемонії у нас ще ніхто не влаштовував. Хоча бажання є.

СФ: А японську мову хтось хоч N5-N4 здавав?

— Не знаю. Хоча я вчив японську мову десь півроку. Справа в тому, що в університеті були безкоштовні курси — дякую Ябусакі-сенсею. Я на них походив і в цілому будову мови засвоїв, але японська досить відмінна структурою. Я б сказав, японці вельми оригінально підійшли до лінгвогенезу.

СФ: І наостанок — чому Курка Аалямб, якщо не секрет?

— Це все з мого раннього твору. Його суть полягає в тому, що проста курка дізнається від людей про радісний край Аалямб. І вона прагне до нього все життя, виривається з курника, іде туди і попри всі негаразди нарешті знаходить цю країну Аалямб. Ось вона вже біля воріт, зимно. Курка вже стара, і в неї зупиняється серце. Вона падає. Але потім душа її постає: боги її пощадили і винагородили її тим щастям, яке її там очікує. Вона заходить туди і бачить, як всі люди радіють і сидять за столами. А потім кілька осіб підносять якісь таці, на яких… смажена курка. Вона тікає з того місця, яке виявляється рестораном, біжить-біжить, а потім озирається і бачить напис: «Країна Аалямб. Ресторан. Сьогодні у нас курка». Тобто цей твір про те, що не завжди наші прагнення є потрібними, про самовіддачу заради мрії, яка була не варта того.

 

Дякуємо Курці Аалямбу за цю інформативну розмову і бажаємо київському клубу успіхів у подальших творчих проектах.

Оксана Пронько