Т13, частина перша. Люди-миші
Автор: Роман Гавриленко Жанр: постапокаліпсис Анотація: 2039 рік. Світ вже не належить людям. Ворог, з яким не домовишся, ворог, що не має жалю й почуттів. Машини. Але звідки вони з’явились? Хто ними керує? Що краще, ховатись, як миша в норі, чи спробувати знайти хоч якісь відповіді? Педаль в підлогу і вісім циліндрів гаркнули, мов хижий звір. Стрілка на спідометрі перетнула позначку 150. Три чисті смуги, а за високим бетонним бордюром зустрічний потік автомобілів тягнеться зі швидкістю равлика. Радіо замовкло. Сирени, вигуки, лайки, какофонія звуків зливаються в противну нагнітаючу мелодію, яку вже не може заглушити ні свист вітру, ні гуркіт мотору....
“Про козаків” – це як гори для японців. Святе. Те що завжди десь в серці, але його не сують в кожну дірку.
Чи як християнство у Филипа Діка. Автор віруючий і це відчувається в творах. Але вони не релігійні, навіть близько.
А ще про “сучасність”. Сучасність персонажу, мабуть, дуже важко оцінити. Легше відчути сучасність книжки.
Бо “сучасність” Аберкромбі ніяк не менше за “сучасність” Поланіка. Хоча в того – сучасність, а в того фентезі, середньовіччя – і персонажі абсолютно неактуальні. Але книжка написана так і про таке, що вона “пахне” 21 століттям
А ще цікаво про Парнас-Пегас-7 років. З якою частотою пишуть Дйяченки?
Сповіщення:І мертві підуть: “Гордість і упередження і зомбі” – Світ Фентезі