Десята година ранку. Фестиваль Kyiv Comic Con готується до відкриття. У півкілометровій черзі до самого Хрещатика стоять косплеєри з неко-вушками та ґіки у футболках із Бетменом.Годинник б’є дванадцяту — і розпочинається бал!  Щоправда, замість принців і принцес головною залою блукають Джокери, Локі, Божевільні Капелюшники, кіборги, мисливці, трансформери, вояки УНР, учні Гоґвортсу, аякаші та інші містичні японські створіння. Вони залюбки позують на камеру і фотографуються з відвідувачами.

---

• КОМІКСИ •

Родзинкою цьогорічного Kyiv Comic Con стала по-дніпровськи широка програма коміксів. Конвент нарешті зміг повністю відповідати своїй назві. Для шанувальників україномовного коміксу знаковими стали презентації графічного роману “Воля” та чотирьох коміксів DC, які вийшли у видавництві “Рідна мова”. Окрім того, діяла велика секція інді-коміксів, на якій молоді автори презентували свої проекти, які вже мають успішну реалізацію або лише починають свій шлях. У головній залі стояв великий епічний фотокуток із новим комікс-проектом “UkrMan”, поруч з яким можна було сфотографуватися та взяти собі сувенірчик.

ВОЛЯ — Україні або смерть!

Команда “Волі” серйозно підійшла до промоції свого коміксу, приїхала зі своїм стендом, косплеєрами та міні-сценкою. Із такою промовою, як в актора академіка Вернадського, можна сміливо подаватися на наступні вибори у Верховну Раду. А польська шпигунка Аґнєшка, одна з головних героїв історії, була по-справжньому вбивчо чарівна — наче з обкладинки коміксу зійшла.

Отож, “Воля” — це своєрідне інтро у великий всесвіт альтернативної України, якій вдалося вибороти свою незалежність ще на початку минулого століття. Перша світова триває, а комуністи, звісно ж, хочуть втягнути українців у свою ідеологію. Під час подій діють такі історичні постаті, як гетьман Павло Скоропадський, перший президент Михайло Грушевський, авіаконструктор Ігор Сікорський, професор Михайло Вернадський, анархіст Нестор Махно. Перша книга складається з трьох історій від різних авторів та з різною мальовкою в часовій перспективі. До кожної з частин додається історична сторінка з довідкою про реальних персоналій і технології. Надалі планується видання повноцінних графічних романів з однією основною лінією та уніфікованим стилем. Дія відбуватиметься не лише в Україні, а й поступово поширюватиметься по всій планеті, як і сам комікс. Перший переклад іноземною мовою, певніше за все, з’явиться у Польщі, а також буде доступна електронна версія англійською.

Але на коміксах історія не закінчується. У планах розвивати цілу франшизу: конкретно зараз триває підготовка до екранізації — поки власними силами.

Нам вдалося поговорити з одним із авторів “Волі”, сценаристом Денисом Фадеєвим, розмову з яким ми і пропонуємо до вашої уваги.

 

СФ: 1917-1918 роки в Україні досить багатообіцяючі для альтернативної історії. Чи цікавилися ви цим періодом до того, як виникла ідея створити комікс?

— Власне, ідея створити альтернативні 1917-18 роки лежала просто на поверхні. Її не треба шукати, видумувати і таке інше. Це дуже цікавий і насичений період: там було стільки подій, що його треба просто взяти і зробити.

Якось В’ячеслав Бугайов, наш продюсер, автор, наша людина-воля, можна так сказати, звернувся до мене: “Денисе, я хочу зробити комікс про альтернативну історію”. Власне, я вже тоді був видавцем. На той час ми видали “Максима Осу” і серію “Звитяга”. Авжеж, це було круто, я теж цікавився цим періодом, теж хотів зробити подібний комікс — і от взяв і створив. Приблизно рік продакшну, півроку підготовки  — і ми впоралися. Це було дуже круто. Складно, але круто.

СФ: Яким чином створювалася зброя і техніка? Скільки в них правди, а скільки — вигадки?

— Це треба дивитися в коміксі. Ми для цього зробили спеціальні історичні вкладиші. Тут ми пишемо про справжніх людей, що були у цій частині: Болбочана, Махна, Скоропадського; пишемо про справжню зброю.

От, наприклад, Цар-танк. Це ж історична штукенція. Ну, так, він не їздив, але в нашому коміксі це досить могутня зброя. І ось, ми про нього розповідаємо на наших довідкових сторінках. У цьому й полягала наша непроста мета зробити так, щоб історія стала цікавою, тому що діти не вчать історію. Її вчать тільки такі унікуми, як я, кого до неї надить. Але більшості це нецікаво, і тому ми можемо зробити і дорослим, і дітям такий подарунок, аби їм було цікаво дізнаватися щось ще про цей складний і актуальний період. А це справді дуже актуальний період. Треба знати, що відбувалося тоді, щоб не робити помилки зараз, сто років потому.

СФ: Комікс створювало багато людей, але в одному альтернативному світі. Чи були розходження у баченнях цього світу?

— Сценарна канва була єдина. Методи реалізації — різними. Власне, художникам ми дозволили робити все, що заманеться. Ми надали їм референсні матеріали: скріншоти, фото техніки — і вони вже їх опрацьовували. Жодних конфліктів по історичній частині не було.

СФ: Ви казали, що багато консультувалися з людьми, які розбираються в цьому періоді. Чи були якісь моменти в нашій історії, які вас по-справжньому вразили або розчарували, і ви спробували виправити це в коміксі?

— Ну, власне в нас альтернативна історія. Ми виправили помилки Грушевського… Ми виправили всі помилки.

СФ: Розкриєте секрет: яким чином влада перейшла від гетьмана Скоропадського до президента Грушевського?

— Мирним шляхом. Власне, як за історією: прийшов Скоропадський з німцями — все. І в нас Грушевський все ще є президентом Української держави. У нас розподіл подібний до конституційної монархії. Тобто все в одній політичній канві. Немає жодних протиріч. Власне, це було для нас дуже важливим: щоб не виникало суперечностей історичних, політичних і таке інше.

СФ: Як гадаєте, чому анонс “Волі” мав такий величезний успіх?

— Тому що його чекали. Тому що це дуже важливо для аудиторії. В Україні не було свого національного проекту, такого, щоб всіх об’єднував та всім би подобався. І, власне, ми створили для цього “Волю” — щоб заповнити цю нішу.

СФ: І наостанок: якби була така можливість, чи проголосували б ви за Скоропадського?

— Так. Авжеж. Я непогано знаюся на історії. Скажімо так: Скоропадський — неоднозначна фігура, він робив дуже багато помилок, але так, я б за нього проголосував.

 

DC — Бетмен у Києві!

Видавництво “Рідна мова” ще минулого року анонсувало вихід кількох коміксів DC в українському перекладі і тримало конкретні назви графічних романів у таємниці до самого дня фестивалю. Ними стали класичні вже “Бетмен. Рік перший” і “Убивчий жарт”, а також два новіші “Загін самогубців” і “Ліга справедливості”, які нещодавно отримали екранізації. У кожному з видань є “бонусні” сторінки про процес роботи чи альтернативні обкладинки.

Ініціатором такого проекту виступила Марія Шаґурі, співзасновник Kyiv Comic Con, завдяки кропіткій редакторській праці якої він втілився у життя. Оскільки це перший офіційний переклад коміксів про супергероїв, то було вирішено не брати штатних перекладачів, а знайти справжніх відданих фанатів. На влаштований перекладацький конкурс подало заявок більш ніж 200 претендентів, серед яких і відібрали найкращих. Троє з них — професійні перекладачі. Серед основних критеріїв, як розповідала пані Марія, була стилістика, вірність оригіналові та заглибленість у всесвіт. Деякі перекладачі в маленькому тестовому завданні пропрацьовували навіть індивідуальну мову для кожного персонажа, залишаючи великі примітки, як це пов’язано з його минулим і характером.

Серед найбільших проблем, які виникали, перекладачі виокремили роботу зі звуками та лаконічність. “Це справжня трагедія, коли знаєш, як можна чудово перекласти, але воно не влізає у бульбашку”, — ділиться враженнями Родіон Буренін, який працював із “Лігою справедливості”, а Яніна Лимар, перекладачка “Загону самогубців”, зазначає, що для того, щоб вигадати переклад звуку, довелося його відтворювати в реальному житті та розмірковувати, як його передати.

Оскільки серед багатьох українських фанатів побутує хибне враження про те, що українською неможливо перекласти якісь трешові, просторічні, лайливі речі, що український переклад дуже цензурований і літературний, то одне із питань модератора заходу стосувалося саме лексики, яка використовувалася. “Для мене найзручнішим варіантом, щоб уникнути “непозбувної бентеги” в тексті, — відповідає Олена Оксенич, перекладачка роману “Бетмен. Рік перший”, — було те, що я кожну фразу повторювала сама до себе. Тобто я її повторила, я до неї прислухалася: здається вона мені природною чи ні — і тільки тоді можна було обробляти її далі”.

Євген Музиченко, якому випало працювати з шедевром Алана Мура “Убивчий жарт”, також розповів про свій водночас і важкий, і цікавий челлендж: “У Алана Мура досить специфічна мова. Я його люблю як автора, але як перекладач — ненавиджу. Я намагався зрозуміти, чим його Джокер відрізняється від Джокера інших авторів, та сказати так, як би сказав Алан Мур”. Як зазначають перші читачі, переклад вийшов справді вдалий, особливо всім сподобалося пісенька Джокера.

Ці чотири графічні романи — тільки початок. Наступні проекти, зазначає пані Марія, слід очікувати влітку, а також до Форуму видавців. Точно відомо, що далі робота вестиметься над другою частиною “Ліги справедливості”, “Флешем” і ще двома романами про Бетмена: “Суд сов” і “Тихо!”. Перекладацький склад лишиться той самий.

---

• КІНО ТА АНІМАЦІЯ •

Секція кіно також була доволі цікавою. Можна було сходити на допрем’єрні покази фільмів “Чужий: Заповіт” і “Король Артур”, подивитися “Євангеліон” (хоч і російською), відвідати прем’єру першої серії “Кобзаря-2015” від студії “Nebeskey” чи переглянути ексклюзивні матеріали анімаційних проектів української студії “Animagrad” — “Викрадена принцеса” та “Мавка” — і фільму “Сторожова застава” та навіть отримати подаруночки. Прем’єра “Сторожової застави” відбудеться вже 12 жовтня 2017 року, а “Викрадену принцесу” слід чекати 8 березня 2018 року.

Соня і Чу

Також відбулася прем’єра короткометражного мультфільму “Моє Чудове Чудовисько” від студії “Червоний собака”, який був знятий за книгами Сашка Дерманського у рамках програми Держкіно. В анімації гармонійно поєдналося кілька технік: і комп’ютерна графіка, і пластилінова ліпка. У мультику майже немає слів, натомість вдало працюють анімаційні прийоми: мерехтіння очей, рухливі лінії горизонту та об’єктів тощо. Дивитися історію цікаво і весело. Наприкінці Соня, головна героїня історії, співає пісеньку про дружбу з чудовиськом Чу, яка разом із анімованим епізодом буде ще презентована окремо на LightFest у Києві 12-13 травня. Чудово обіграно також інші звукові моменти, наприклад, коли Соня іде рятувати Чу, й інші чудовиська показують свою реакцію за допомогою страшних звуків з їхніх музичних інструментів.

Хоча мультик виглядає досить автентично і не належить до тієї анімації, яка “продається”, у ньому можна знайти чимало пасхалок. На стіні трапляється портрет Волта Діснея, сцена, де Соня переходить через міст в інший світ, натякає на “Падал прошлогодний снег”, а у фіналі бачимо пряме посилання на “Тоторо”, тільки автобус там не котячий, а звичайний.

Про екранізацію своєї книги автор сказав так: “Коли вперше переглянув мультфільм, то не впізнав своєї історії. Це не я писав! Але коли подивився вдруге, то полюбив його”.

Режисер Сергій Мельниченко розповів, що планувався повнометражний фільм, але через недофінансування реалізувати більше, ніж короткометражку, на жаль, не вдалося. Залишається тільки побажати, щоб цей проект у майбутньому отримав більшу реалізацію.

---

• АНІМЕ •

На відміну від комікс- та кінопрограми, секція аніме була дуже бідненька. Фактично, це показ “Євангеліону”, майстер-класи з малювання та один майстер-клас з голосової майстерності від “Melodic Voice Studio”. До речі, досить здивувало, що останній відбувався російською, оскільки команда озвучує українською. На території маркету, як завжди, діяли тематичні стенди, де можна було скупитися блокнотами, плакатами, чашками, подушками-обіймашками і російськомовною манґою, але цього все одно видалося замало. Окрім як пофоткатися з косплеєрами та накупляти наліпок, пересічному анімешнику на цьому Kyiv Comic Con не було що робити.

 

---

• ЛІТЕРАТУРА •

А от літературна секція була, як завжди, повною приємностей. Свої різноманітні новинки із перекладачами представляли видавництво “Навчальна книга – Богдан” та КСД, а найпомітнішими презентаціями стали “Дюна” Френка Герберта, романи Ніла Ґеймана від “КМ-Букс” та серія “Дискосвіт” Террі Пратчетта. Поговорили також про лауреатів премії Г’юґо, Станіслава Лема і Джона Толкіна, українських духів та атипових зомбі.

Презентація фентезійних новинок виявилася несподівано жіночою. Дара Корній і Тала Владмирова розповіли, що фентезі в Україні розвивається і на конкурсі “Коронація слова” вони побачили чимало хороших текстів, які, якщо все складеться, неодмінно потраплять до видавця. Наталя Савчук представила пробний примірник перевидання першої книги “Літописів Семисвіття”, доповнене і з картою, а Ярина Каторож поділилася подробицями про свою нову серію “Палімпсет”.

Останній літературний захід традиційно виявився теплим і бурхливим. Любов Базь запропонувала поговорити про фанфікшн, його причини, переваги, вплив та стан в Україні. Як виявилося, дві третини залу самі пишуть або писали фанфіки (навіть одна бета була), тому всім було що сказати і схвально покивати головами. Після завершення заходу ще довго балакали і обмінювалися ніками в мережі.

Дюна на січі

Під час фестивалю відбулася найперша презентація одного з найочікуваніших перекладів року — «Дюни» Френка Герберта від видавництва «КСД».  Книжку, що стала бестселером «КомікКону», презентували перекладачі, Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук, письменник-фантаст Володимир Арєнєв і видавець «Клубу сімейного дозвілля» Марія Шакура.
Учасники презентації поділилися враженнями від самого роману та від роботи з ним. Перекладачі вкотре зізналися в любові до «Дюни» та розповіли, в чому секрет популярності роману. Не оминули також увагою особистість самого Френка Герберта, розказавши, наскільки далекий він від канонічного образу мудрого Саваоофа. Зокрема про те, як родина відомого фантаста багато років поневірялася від одного орендованого будинку до іншого, а певний час навіть мешкала у фургончику, що збоку скидався на катафалк.

Окрім того, Катерина і Анатолій із задоволенням поділилися секретами перекладацької кухні. Обґрунтували необхідність етимологічного підходу до перекладу й розповіли про можливо, найнестандартніші зі своїх рішень, які, тим не менш, вписуються в картину світу Френка Герберта й в унікальний сплав культур, витворений ним.  Відвідувачі презентації дізналися, чому фримени мешкають на січі, а Превелебну Матір Бене Ґессерит звати Ґай Єлена Могіям.
Поговорили також про подальші плани видавництва. Марія Шакура розповіла, що «КСД» має намір продовжити видання циклу «Дюна». Окрім того, було оголошено, що скоро українською заговорять і інші культові автори, зокрема  Айзек Азімов, Джон Віндем, Фредерік Пол та Джон Аберкромбі.

Міфологічний Ніл Ґейман

На презентації творчості Ніла Ґеймана представили одразу кілька романів: “Кораліна”, “Обережно, тригери!”, “Книга кладовища”, “Небудь-де” та “Скандинавська міфологія”. До Книжкового Арсеналу також з’явиться “Зоряний пил”. Олена Одинока, представниця видавництва “КМ-Букс” розповіла, що рішенню перекладати цього автора посприяли численні прохання читачів, які буквально щотижня залишали його ім’я в пропозиціях у соціальних мережах.

Віталій Ракуленко, який перекладав “Небудь-де”, раніше вже чув однойменну п’єсу від ВВС, тому сильно тексту не здивувався. “Питання було в тому, українізовувати власні назви чи транскрибувати, — зізнався він. — За порадою редактора: “Боже, та не треба ніяких радикальних рішень!” обрав спосіб десь посередині”. У тій частині алюзій, яка була неочевидна, пан Віталій звертався до блогу автора та численної фанбази його дослідників. Також у роботі йому дуже допомогла віртуальна мапа Лондона з місцями з роману.

Крім того, говорили про труднощі міфологічних підтекстів. Зокрема, у “Скандинавській міфології”, новинці, яка вперше вийшла лише минулого року, у легкій манері переповідаються відомі міфи. Перекладач Максим Бакалов розповів, що спеціально читав для цього тексти “Едди”, але власні назви там, де можливо, брав за взірець із прийнятих норм. “Скандинавська міфологія” більш прямолінійна, ніж “Обережно, тригери!”, особливо якщо ти знайомий із міфами”, — поділився він враженнями. — “Тригери”, на мою думку, були цікавішими, бо кожне оповідання інакше написано, кожне із них — новий челендж”.

Найцікавішим зі збірки пан Максим назвав оповідання “Чорний пес”, за яким спеціально до фестивалю волонтери підготували цілу постановку. Історія належить до циклу “Американські боги” і відбувається після основних подій роману. Видавництву сподобалася попередня вистава за Джорджем Мартіном, тож вони попросили зробити таку і для Ніла Ґеймана. До слова, “Американські боги” також очікуються в українському перекладі від “КМ-Букс”.

 

Крізь шпаринку до Дискосвіту

На КомікКон завітали і з «Видавництва Старого Лева», щоб презентувати промо “Дискосвіту” Террі Пратчетта, що за словами Ольги Ренн, їхньої представниці, досить для них незвично – говорити про ще невидані книги.
Видавництво викупило права на 7 книг із серії: 4 вийдуть у 2017 і ще 3 – у 2018. «Правду» та «Колір магії» презентують вже на Форумі Видавців. Оскільки “Дискосвіт” має кілька способів читання, ВСЛ вирішили поєднати два з них і видавати паралельно кілька підциклів (Ринсвінд, Відьми, Смерть) водночас із позацикловими романами. За оформлення книг взялася творча студія «Аґрафка». Зараз вони експериментують з різними стилями і техніками, щоб створити унікальний дизайн.

Перекладачів “Дискосвіту” заявлено кілька. Видавництво проводило конкурс, і було вражене, скільки людей просто мріяли перекласти Пратчетта. Початок, звісно, поклав Олександр Михельсон, який теж завітав на захід. За професією він журналіст і свого часу був дуже вражений «Правдою», оскільки в цій книзі дуже точно змальовується тема медіа. Він почав радити її своїм колегам, які у більшості, на його жаль, не розуміли англійської. Отож, протягом трьох років пан Олександр сідав вечорами за комп’ютер і потихеньку перекладав сам. По закінченню переклад гуляв мережею і ось потрапив до надійних рук. Переклав він «Правду» з гумором, часто адаптовуючи якісь контексти, жарти, власні назви. Після професійної редакторської роботи текст став іще точнішим, іще цікавішим. Зараз пан Олександр працює над першим романом із підциклу про відьом «Рівні можливості».

Серед інших перекладачів, як розповідала редакторка, — Юля Прокопець («Колір магії») та Ольга Любарська («Мор, учень Смерті»; також в її перекладі незабаром вийде «Нейромант» Вільяма Ґібсона). Оскільки людей багато, а термінологія одна, то в команді формується внутрішній словник відповідників до власних назв, тому про розбіжності в перекладах хвилюватися не варто.
Видання наступних романів поки не внесено у план видавництва, але слава Пратчетта біжить поперед його текстів, тож продовження, сподіваємося, неодмінно буде.

Український супергерой: хто він?

Найгарячіша розмова про українського (супер)героя від “Зоряної фортеці” викликала бажання розвивати її і розвивати. Ще в коментарях до анонсу заходу люди висловили свої припущення, ким він може бути:

Тетянка: “Та всі давно знають, що це Шевченко в блакитно-жовтому трико :D”

Олексій:“Можливо, він брав участь в якомусь експерименті? Або його вкусив радіоактивний їжак?”

Максим:“Найкращим героєм буде просто хороший політик”

Та якщо серйозно, то говорили, ким він насправді може виявитися та чи виживе він у сучасному місті, а також яке саме місто варто було б обрати за сеттинг. Адже супергерой діє там, де відбувається багато подій, де є багато своїх популярних урбаністичних міфів, мультикультурність. Загалом, багато людей із залу цікавив той протагоніст, який би вирішував певні гострі проблеми в соціумі, як от боротьба з корупцією. Та й не має він бути “супер”, адже українці, цитуючи одного з відвідувачів, завжди вирішували свої проблеми самотужки. Що ж до актуалізації класиків, то Григорій Сковорода цілком зійшов би за такого собі майстра Йоду.

Не оминули увагою й постать лиходія, з яким бореться український супергерой. Серед пропозицій — потужні корпорації, запорізький Звіромен, який керує бездомними собаками, та Король Скіфів, який прокинувся від віковічного сну. Частину самої дискусії ви можете прослухати в аудіозаписі.

---

• НАСТОЛКИ ТА ІТ •

Настольні та комп’ютерні ігри мали свою аудиторію, яка з них, здається, і не вилазила. Відвідувачі могли взяти участь у численних змаганнях та отримати за них подарунки. Біля комп’ютерних столів презентували й міні-роботів, тож нас навіть не здивували хлопці, які запитували, на яких платах їх запрограмовано. Можливо, темі ІТ слід виділити окрему лекцію на наступному фестивалі?

---