Грати в хованки з Террі Пратчеттом

Плаский світ британця Террі Пратчетта зручно вмостився на чотирьох слонах, що балансують на спині велетенської черепахи — Великого А’Туїна. Від Пупа до самісінького Краю він населений людьми, гномами, кам’яними тролями і малоприємними вампірами з вовкулаками, які, на щастя, трапляються деінде не так часто, як би їм хотілося. Але у всій цій абсолютній несхожості із нашим світом, читач легко впізнає в героях фентезі цілком земних політиків, офіцерів, сварливих дружин, а часом навіть до болю знайомі міста чи соціальні мережі.
Алюзії та пародії — головний козир письменника, і сторінка за сторінкою нам відкривається великий талант троля сера Пратчетта.

ФЕНТЕЗІ, ПАРОДІЯ НА ФЕНТЕЗІ

Стереотипи «магічної» гілки фентезі руйнує вже перша книга «Плаского світу» — «Колір чарів». У ній Ріндсвід, випускник Невидимого Університету (ну дуже серйозної школи чарівників, яка знаходиться в Анк-Морпорку, найбільшому та найбруднішому місті на Диску), виявляється магом, який не вміє чаклувати. Природно, це тягне за собою цілу низку глобальних катастроф, однак головний герой не припиняє мужньо вирішувати проблеми, створені ним же. Особливо епічними пригоди нечарівника Ріндсвіда стають під час зіткнень з іншими героями циклу. Здавалося б, героїчне фентезі давно вийшло з моди, але в нього досі багацько прихильників. Взяти хоча б легендарного «Конана-Варвара з Кімерії» Роберта Говарда, одного з родоначальників жанру. Власне, воїтельки-Ксени та марвелівські Тори у своєму колі популярні завжди, їхні образи взяті ще з грецьких та скандинавських міфів. Воїни ведуть складне життя, боряться за кожну його п’ядь із багатоголовими гідрами чи хитромудрими царьками. А що потім?
Потім починається радикуліт і ломить кістки на дощ — Пратчетт відкриває нам постгероїв, славних воїнів на пенсії, які не бажають миритися з тим, що залишилися за бортом і наразі нічого не варті. Білобородий Конан-Варвар, попри хрускіт у спині, ще покаже всім, на що він здатен! А почне він, та його молода команда, із повернення богам одного боргу тисячолітньої давнини: вогню.

Водночас із розвіюванням міфу про всевладдя магів, авторові відверто докучає гендерна нерівність: чому Гендальф ніколи не одружувався, а Мерлін був чоловіком? Жінки взагалі грають якусь роль, чи, як завжди, дислокуються на кухні історії? На противагу вченим мужам у мегаполісі Анк-Морпорк, у «Пласкому світі» з’являється окремий цикл, присвячений відьмам. Вони мешкають досить локально, у Ланкрських горах, де природно високий рівень магії чинить різні штуки-викаблуки місцевим жителям. У книзі «Творці заклять» у центрі уваги непорозуміння тисячоліття: помираючий чаклун помилково передає свій посох та магічні здібності.. дівчинці. Просто нечувано! Магія — не жіноча справа, а володіти нею, не отримавши відповідних знань в Університеті – занадто небезпечно. А в Університеті, як ви розумієте, можуть навчатися лише особи чоловічої статі…
Не враховуючи Смерть, відьом і чарівників, вовкулак та вампірів, усі інші герої Плаского світу цілком звичайні не магічні персонажі. Хм, що ж, дійсно, переважна меншість пласкосвіття живе амагічним життям. І ті, хто не має надприродних здібностей, весь час із ними зіштовхуються.

ЗДАЄТЬСЯ, КОГОСЬ ВІН МЕНІ НАГАДУЄ

Жоден письменник не може взяти персонажа з повітря: неодмінно до його характеристики запишуться кілька відвертих недоліків найближчих друзів, мамина родимка за вухом, він носитиме непривабливі окуляри в чорній оправі, як і автор у сьомому класі, та ще й до всього у фіналі одружиться на рудій дівчинці-сусідці, ЯКУ НІКОЛИ НЕ ПОМІЧАВ У ШКОЛІ, А-ХА-ХА-ХА.
Але птиці високого польоту (чи зарозумілі жовтодзьобі пернаті) часто наважуються брати для своїх героїв у прототипи не вчителя хімії, а як мінімум Наполеона Бонапарта. Нема сенсу уточнювати, до якого підкласу відноситься наш британський письменник, адже герої в нього варті як мінімум воскової фігури у французькому музеї Гревен.
Патрицій Ветинарі — лорд, головна особа в місті Анк-Морпорк. Розумний, хитрий стратег, має продуманий запасний план на всі випадки життя, вміло смикає за ниточки високопоставлених чиновників та дрібних слуг закону. Ветинарі, троль світового масштабу, є алюзією на таких великих політиків як Ришельє та Макіавеллі. Дві репліки патриція і ти не можеш його уявляти інакше, як у червоній сутані та шапочці кардинала. Має шпигунів та надійних людей фактично у всіх країнах-ворогах, і, насамперед, країнах-союзниках. Завдяки свіжій інформації та хорошим дипломатичним задаткам веде тонку політичну гру з кожним діловим партнером. Неодноразово співрозмовники, що прийшли до Патриція з претензіями, після розмови мають дивне відчуття, що їхні вимоги задоволені, а у виграші залишився лорд. За даними кількох опитувань серед шанувальників творчості Пратчетта, саме Ветинарі потрібно найбільше остерігатися у Пласкому світі.

Семюель Ваймс — командор, герцог Анкський, Черговий по дошці, і, до всього жаху, Його Світлість. Вперше командуючого нічною вартою мегаполіса Анк-Морпорка ми зустрічаємо п’яним у канаві. Ваймс дуже любить і надто ненавидить рідне місто, він до грані чесний і наскрізь бачить людей. Тому, часом, щоб “тверезо” поглянути на світ, йому доводиться перехилити кілька чарок. Доля витягла його з бідноти й голоти у вартові, одружила із найбагатшою жінкою в місті Сибіллою Овенець. На кожному етапі життя Ваймс в чомусь схожий на абсолютно різних героїв. Це і “хороший коп” і “поганий коп”, Клінт Іствуд в образі Брудного Гаррі. У моменти безпробудного п’янства через тверезий погляд на світ надто нагадує Атоса з “Трьох мушкетерів” Дюми, людину надзвичайно чесну й опечалену світом. Хоча й дворецький Віллікінс занадто балакучий для Гримо, але не менш вправний в абсолютно не властивих дворецькому речах (наприклад, з топірцем для льоду). Зазначимо, що як тільки у Ваймса з’являється дружина і згодом син — вживає він лише безалкогольні коктейлі. Сем Ваймс один із найсильніших персонажів Пратчетта, й один із найулюбленіших. Це людина, яка знає про дикого звіра всередині, і весь час бореться з ним, заганяючи темряву в темряву.
Матінка Вітровіск — одна з найповажніших відьом, другий із улюблених персонажів сера Пратчетта, водночас від якого він хотів би жити якнайдалі. Висока ставна жінка з кобилячим обличчям, на якому жодної бородавки, що досить прикро для відьми. Важко однозначно сказати, кого саме втілює ця жінка: британську суфражистку, стриману англійку з п’ятьма спідницями до п’ят, типову «бабу за кермом», яка ледве зводить кінці-кінцями в управлінні польотом мітли, надаючи перевагу «нестися вперед, щоб увесь світ повертався сам у потрібному їй напрямку». З упевненістю можна стверджувати лише те, що її головологія є пародією на всі «науково обґрунтовані» висновки, а зокрема алюзією на Аристотеля з його формальною логікою і відвертою критикою визнаних вчених мужів-попередників (читай «магів Незримого Університету»).
Моркоу — найдобріший і найчесніший персонаж Плаского світу. Зустріч із Моркоу пробудить безпричинне бажання перевести всіх бабусь міста через дорогу, а також мурашки по спині, як після зустрічі з бідним священиком. Попри чистоту образу, автор відверто насміхається над російською звичкою прирівнювати до росіян усіх, хто розмовляє російською мовою: двохметровий Моркоу вважає себе повноправним гномом. Королівське походження, спадковий меч, скромність, благородність і сила – перед нами Річард Левине Серце й король Артур під одними, вичищеними до блиску обладунками.
Монахи часу — Пратчетт створив свій позачасовий Непал, із монахами й мітлами. Мешкають ці буддисти в основному у своєму Храмі в Анк-Морпорку, але мандрують Диском крізь усі епохи. Зазвичай мешканці міста не помічають у монахах когось вартого уваги, тим більше, хранителів часу, тому вони мирно співіснують стіна в стіну із Невидимим Університетом й уважно слідкують за правильним ходом подій. Чи не вперше читач знайомиться з ними в «Нічній Варті», коли монах Лю-Цзе приходить на допомогу загубленому в часі командору Ваймсу.
Пес Фідо. Цей пудель, лідер і засновник Гільдії Бродячих псів, з’являється в книзі «Люди при зброї». Хоча й колись існувала однойменна мережа із собакою-логотипом, яка померла із народженням ICQ, за поведінкою і закликами у цьому персонажі також простежується образ Фіделя Кастро, лідера Кубинської революції. Пес закликає не йти на повідку в людей і бути самостійними, сильними, він започатковує щось на зразок собако-від-людей-визвольного руху.
Академік Павлов. Якщо ви дивилися трохи американських фільмів, то мабуть помітили, що всі росіяни в них на ім’я Іван, а всі науковці-росіяни із прізвищем Павлов. У «Патріоті» вимушене марширування командора міської Варти Семюеля Ваймса порівнюється із «Павліанською реакцією»: «Термін, винайдений Девідом Будтом. Застосувавши систему нагород і покарань, він досягнув того, що його собака, почувши дзвін дзвоника, з усіх лап мчала жерти полуничні меренги». Якщо за назвою це алюзія на нобелівського лауреата Павлова, то за описом обізнаний читач вловить зв’язок і з Едвіном Твітмайєром, американським вченим, який водночас із радянським колегою відкрив умовний рефлекс. Твітмайєр зробив це випадково і за кілька років до Павлова, й аж ніяк не світловим сигналом чи їжею, а на прикладі дзвоника і молоточка, яким вдаряв піддослідного пса по коліну після дзвінка.
Леонардо да Вінчі просто не міг не оминути «Плаский світ» і втілився в образі власного тезки Леонарді Щеботанському. «Колись був членом майже всіх професійних Гільдій міста, але його звідусіль вигнали — або за неймовірно високі оцінки на екзаменах, або, в ряді випадків, за сперечання з екзаменаторами». Людина надзвичайно обдарована: неможливо було сказати, що саме в цей момент часу обмірковує його розум: чи як краще намалювати посмішку дами на картині, чи як змусити смертоносну ріжучу махину ще й, окрім іншого, перепливати річки. Причому, Леонард володів певною мірою допитливою невинністю, тою первинною, дикою і могутньою силою, що змушувала людей пхати пальці в розетки. Із міркувань безпеки мешканців міста лорд Ветинарі тримав генія під замком, чого сам винахідник геть не відчував: у його розпорядженні була простора кімната на горищі із хорошою вентиляцією, всі необхідні реагенти для лабораторії, фарби, деталі, інструменти і нескінченна кількість паперу й чорнила для записів.
Генерал Тактикус уособлює великого полководця Гая Юлія Цезаря. У книгах він згадується як талановитий тактик і стратег, автор «Вені Віді Вічі: Життя Воїна». Анк-Морпорк у деякій мірі соромився свого героя, можливо тому, що на старості літ він воював із батьківщиною. Місто тоді було столицею величезної імперії. У сусідньому королівстві, Орлеї, виник дефіцит королів: процвітав інцест, і закінчилося тим, що претендентів на трон було не знайти вдень із вогнем. Тому королівство запросило на вільний престол особу королівської крові із Анк-Морпорка, і тодішній король імперії відіслав до них саме генерала Тактикуса, скоріше з міркувань роздратування й економіки: війна справа дорога, а полководець не міг зупинитися. Опинившись на престолі, генерал, у першу чергу, дослідив, що становить найбільшу військову загрозу для Орлеї, і, виявивши, що це Анк-Морпорк, оголосив війну своїй батьківщині. Все було б не так прикро, якби він не переміг, не повернувся із горою здобичі і не взяв в полон майже не постраждале військо імперії.
Методій Плут. Автор знаменитої таємничої картини «Кумська битва» — величезного шматка мистецтва у п’ятдесят футів довжиною. Художник присвятив їй шістнадцять років, під час чого поступово з’їхав із глузду. Відкрито поєднує у собі риси Сальвадора Далі та Ван Гога. А от сама картина, скоріше за все, є алюзією на надзвичайно деталізовану дев’ятиметрову «Ґрюнвальдську битву» художника Яна Матейко, що наразі зберігається у Варшаві, в Національному музеї. На полотні зображено знамениту битву під Ґрюнвальдом у 1410 році, в якій зійшлися війська Королівства Польщі, Великого князівства Литовського і німецького Тевтонського ордену.
Окрім да Вінчі і Ван Гога у «Пласкому світі» знайшлося місце й іншим відомим художникам. Наприклад, картина «Богиня Анойя, що постає із серванта» (Анойя — анк-морпорська богиня речей, які застряють в шухлядах). Очевидно пласкосвітівський варіант «Народження Венери» італійця Сандро Боттічеллі.

Окремої уваги заслуговує роман “Нічна варта”, натяком слугує сама назва, а здогадки підкріплює обкладинка. Для шостої книги в підциклі про міську варту Анк-Морпорку Террі Пратчетт обрав незвичну для себе тему — політику. У романі йдеться про революцію, що трапилася на Паточній вулиці тридцять років тому. Вільна комуна, республіка, рівні права для всіх — мешканці тогочасного міста на хвилі громадських безладів зуміли на декілька годин здобути ідеалізовану крихітну державу. Роман яскраво виділяється на фоні інших частин «Плаского світу», він серйозний, зі стихійними барикадами та смертями добрих знайомих, духом свободи і зрілим розумінням безрезультатності всіх революцій: задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами мерзотники. Зазвичай обкладинки до романів даного циклу Пол Кідбі малював яскраві, деталізовані картини, висвітлючи персонажів із гіперболізованими рисами. Проте такий стиль явно не підійшов би до даної книги, тому обкладинка «Нічної варти» на фоні своїх колег виглядає як мінімум незвично. Алюзія на відому «Нічну варту» Рембранта, у повній назві «Виступ стрілкової роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рьойтенбюрга», написана в 1642 році. На полотні зображено загін голандського громадського народного ополчення, сама ж робота була виконана на замовлення Стрілкової спільноти. Окрім основних 18 персонажів картина містить ще 16 другорядних, має вдосталь символів і нерозгаданих знаків. Якщо роботу Кідбі порівняти з полотном Рембранта, то місце капітана Кока зайняв Джон Кіль (старий Сем Ваймс), лейтинанта Рьойтенбюрга — молодий сімнадцятирічний Сем, ось розгортається прапор республіки, роль дівчинки в золотому взяв на себе Шноббі, а пес перетворився на дракона.

ГЕОГРАФІЯ

Пласкосвіття складається з чотирьох континентів: Безіменний, Клатч (який, власне, не розділений із Безіменним водою, але його вважають окремим континентом), Напротиваговий (розташовується обабіч Безіменного й Клатчу, щоб врівноважити Диск, аби він не перевернувся) та ЕксЕксЕксЕкс(XXXX, найтаємничіший, четвертий континент, який створювався окремо від інших, алюзія на Австралію).
Про політичну карту Плаского світу читачам найбільше вдається дізнатися з таких книг як «Відьми за кордоном» та «П’ятий слон», де головні герої подорожують за межі постійного місця проживання. З цих та інших книг можна приблизно уявити, що кожна країна чи місто окремо символізує.
Анк-Морпорк — захаращений Лондон і Париж у вісімнадцятому столітті, із динамічними густонаселеними рисами сучасного Нью-Йорка і його вічними проблемами нацменшинств. Місто описується, як найбільше на Диску, очевидно мегаполіс, де живуть у купі всі національності світу: люди, гноми, тролі, вампіри й перевертні, що, звісно, призводить до взаємної ворожнечі й навіть расизму. Водночас місто спромагається бути культурним осередком із багатьма різноплановими музеями й прикладами безсмертної архітектури.
Клатч — країна на південь від Анк-Морпорка, розташована на пустельних землях із посушливим суворим кліматом, розділена з вищезгаданим містом – морем. Окрім того – це цілий континент, із десятком дрібних країн, але зазвичай позиціонується як країна. Населення є уособленням арабів, мешканців середньовічних Оттоманської імперії й Арабських халіфатів, фактично ідентичними є культура й релігія. Клатч має спірні території з країнами-сусідами, про які, звісно, згадується, в зручний момент після довгого перебування в стаціонарному стані миру. Детально про Клатч розповідається в романі «Патріот», четвертій книзі з підциклу про Міську Варту. За сюжетом із дна морського раптово виринає… острів із стародавнім зруйнованим містом Лешп. У різні часи цей дрібний шматок землі належав Анк-Морпорку й Клатчу, і в черговий раз, коли він раптово виринув на політичній карті світу, за нього розв’язується війна. Де-факто, завоювання з чисто економічно-територіальним підґрунтям підноситься як давнє протистояння двох народів, «верховенство» білої раси над клатчцями, відбувається переслідування мирних анексованих іноземців в Анк-Морпорку за будь-яку відмінність, чи, тим більш, вияв поваги до своєї історичної батьківщини. Глобальний приступ сліпого патріотизму раптово об’єднує всіх і вся у боротьбі за острів. Таке відхилення в політику неабияк здивувало постійних читачів Пратчетта, адже у книзі фактично засуджується американська сліпа ворожнеча з країнами Близького Сходу. Чи не тільки?
Орлея — місто карнавалів і витонченої екзотичної морської кухні, алюзія на Новий Орлеан і Геную. Розташоване на річці В’є, Старому Ріці. «Старою рікою» американці називають Міссісіпі, саме в її дельті лежить Новий Орлеан. Місто досить детально описане в «Відьмах за кордоном», адже є кінцевим пунктом подорожі дам на мітлах. Із захопленням описується безліч орлейських страв, приготування їжі тут зведено до рангу мистецтва. Це затишне чисте містечко з привабливими мешканцями й вибагливими аристократами. Ну і з кількома відьмами специфічних напрямків, на кшталт вуду.
Убервальд — старовинні замки, вампіри-аристократи, зомбі-прислуга — ласкаво просимо до Трансільванії! Однак дивним чином ця країна поєднує в собі, окрім Румунії, ще й Росію із безкраїми просторами та невичерпними природніми багатствами. Двохголовий кажан на гербі ніби натякає. Правляча династія — аристократи-перевертні, алюзія на Пруссію, а сама клаптикова структура країни викриває Росію Петровського періоду. Найціннішим продуктом тут є жир, горюче, якого в Убервальді з головою: за легендою, саме на його територію у сиву давнину звалився п’ятий слон зі слизької спини Великого А’Туїна, космічної черепахи. Окрім того, на території цієї ж країни, в романі «П’ятий слон», читач зустрічає трьох сестер, які сидять під вікном в очікуванні кращого життя. У них є вишневий сад, а ще чорні штани дяді Вані (яке неочікуване ім’я), проте через понуру місцевість і жахливу погоду в будь-яку пору року сестри мріють переїхати в інші краї, бажано за кордон, і вийти там заміж.
Говандоленд — алюзія на Середню й Північну Африку, недосліджена країна на півночі Клатчу із густими джунглями, отруйними зміями й голодними тиграми. Її кордони на картах окреслені досить символічно, адже ще жоден топограф із експедицій в Говандоленд не повертався. Однак відчайдухів цей край манить прихованими багатствами у вигляді золота й дорогоцінного каміння. Також, за легендою, у самому центрі джунглів розташований покинутий храм головного Клатчського бога Оффлера, в якому зберігаються казкові скарби. Ельдорадо?
На Напротиваговому континенті розташована Агатова імперія — уособлення Китаю і Японії на одній території. Щоб урівноважити два інших великих континенти, цьому шматку землі довелося бути набагато важчим за них: тому в Агатовій імперії безкінечний запас дорогоцінних металів.
Ланкр — це відображення Східної Європи, окрім Румунії (вона входить у склад Убервальду), а місто Щеботан, батьківщина генія Леонарда, скоріше за все середньовічний Париж. Ефебе є алюзією на Давню Грецію, а Джелібейбе — на Давній Єгипет до римських завоювань.

НАУКА

Так, навіть цей фантастичний світ має свої закони природи й намагається їх дотримуватись. У плані науки Пратчетт в основному приділяє увагу, як не дивно, квантовій фізиці й теорії ймовірності, його улюбленими темами є простір-час та теорія відносності.
Існування Диску як такого, за словами академіків Невидимого Університету, можливе лише за стійкого магічного поля навколо нього. Саме завдяки вищезгаданому полю пласка планета тримається на спинах чотирьох слонів і не згорає від Сонця, коли воно в зеніті над самим Пупом. Через магічний бар’єр Плаский світ має свої температурні закони, і в місцевостях, найближчих до Пупа, найхолодніше, а з віддаленням від центра диску стає все спекотніше. Магічне поле також володіє електромагнітними й гравітаційними властивостями, введено поняття «критичної маси магії» (з чим весь час виникають проблеми в районі Невидимого Університету, між іншим), доводиться існування елементарних частинок, словом, атомна фізика пласкосвіття у Пратчетта – тема досить популярна.

На Краю Диску, де океан спадає у відкритий простір, простягає рукав восьмикольорова веселка: восьмий колір з’являється внаслідок заломлення світлових променів у крапельках води. Окрім явища дисперсії, тут знаходить собі місце й ефект Доплера: світ для спостерігача, що рухається зі швидкістю сто миль на годину, спереду фарбується в червоний, а ззаду в синій кольори.
Фізикою наука не обмежується (фізики можуть далі не читати). Наприклад, в одному з романів вказується діаметр Диску — майже тисячу миль, за розрахунками ефебського вченого Експлетія (грецький Ератосфен). За припущеннями геологів, мільйони років тому усі континенти Плаского світу були єдиним цілим, і складали суперконтинент Панголу (алюзія на цілком земну Пангею). Весь час при описі властивостей часу герої опираються на існування простору подій (множина елементарних подій, уже елементи теорії ймовірностей), варіацію і співіснування кількох паралельних всесвітів водночас.

У кожній книзі Террі Пратчетта, навіть якщо вона не пов’язана з «Пласким світом», ви знайдете безліч алюзій і посилань на тих чи інших історичних осіб, відомі міста чи країни. Цей список далеко не повний, адже письменник не обмежився географією й наукою, а також подався у фольклор (у романі «Відьми за кордоном» можна знайти безліч посилань на європейські народні казки й звичаї різних народів), техніку (годинник із бісом, такий собі смартфон-органайзер), комунікації (тут і система семафорських веж, і проблема застарілості пошти) та інше. Окремої уваги заслуговують діалоги: хтось впізнає в роздумах балакучого пса Гаспода монологи Шарика, героя серії книг Едуарда Успенського про дядю Федора, інші проведуть паралель між таємничими братствами з роману «Варта! Варта!» й аналогічними структурами з «Війни і миру» Льва Толстого. Проте, часом трапляються і легкі для впізнавання алюзії на історично відомі розмови, твори мистецтва, події.

Цикл «Плаский світ» — це сорок томів смачних алюзій, які можна куштувати з будь-якого боку.

Вікторія Ваколюк

Читайте також:

Террі Пратчетт: життя без дурнів

Марк Сімонетті. Дискосвіт