Говард Лавкрафт: Колір з інших світів та інші творчі хроніки

Страх —  найдавніше і найсильніше із людських почуттів,

а найдавніший і найсильніший страх —  страх невідомого.
Говард Лавкрафт

 Є ряд письменників, про яких майже ніхто не чув, але тим не менш люди дивилися фільми, зняті за мотивами їхніх книг, грали в ігри, на які надихнули їхні роботи, читали десятки творів своїх улюблених авторів, не здогадуючись, хто був Великим попередником. Розмова сьогодні піде саме про таку людину — Говарда Філліпса Лавкрафта. Він не ходив у дитячий садок, дуже періодично відвідував школу, не закінчував ВНЗ, ніколи не ходив на постійну середньостатистичну роботу, не видав за життя жодної власної книги чи збірки, помер у віці 46 років від раку кишечника: останні місяці харчувався одними консервами. За життя він був самітником, його мало хто розумів, а читачі хоча й були, але у дуже невеликих кількостях. І лише після смерті ім’я автора стало культовим і тепер його називають Батьком Божевілля, засновником жанру надприродніх жахів у літературі.

 Стиль і манера письменника є настільки унікальною, що для його творів виділили новий жанр: «лавкрафтовські жахи». Лавкрафт є засновником міфів Ктулху — його головного творіння, яке включає в себе чимало творів, а сьогодні вони стали своєрідною міжавторською серією і сотні авторів пишуть у жанрі, створеному Ним. За мотивами цих творів знято більше десятка фільмів. Найвідоміші з  них: «Книга мертвих» (1993), «Зловісні мерці» (1981), «Реаніматор» (1985) та ін. Фанатом творчості Лавкрафта є іспанський режисер Гільєрмо дель Торо, і такі картини, як «Хеллбой» чи «Лабіринт Фавна» просякнуті лавкрафтовськими мотивами. Задум Бога Божевілля не обійшов і комп’ютерних ігор. Найпопулярнішими є: «Alone in the Dark», «Amnesia», «Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth», «Darkness Within», «Penumbra» та ін. Настільні ігри за мотивами міфів Ктулху є одними із найкращих у світі: «Arkham Horror», «Mansions of Madness» та ін. Ми навіть не говоримо про живопис, музику і багато інших видів мистецтва, які використовують роботи Батька Жахів. Персонаж міфів — величезний зелений древній бог Ктулху став настільки популярний серед сучасної молоді, що перетврвся в інтернет-мем і став основою для заснування цілої релігії — ктулхіанства. Ну і останній аргумент: сучасний Король Жахів Стівен Кінг називає себе учнем Лавкрафта, і по суті є лише його тінню.
Як бачимо, навіть ті, хто не знайомий із творчістю Лавкрафта, після прочитання попереднього абзацу, знайшли хоча б кілька речей, про які вони чули, чи які самі читали, грали і т.д.

Народився Говард 1890 року в містечку Провіденс (Род-Айленд, США) і був єдиним сином у сім’ї. Коли йому було два роки, батько потрапив у психіатричну клініку, де провів п’ять років, після чого там і загинув. Виховувала сина мати. Вона проявляла гіперопіку по відношенні до нього: змусила зрізати у домі всі гострі кути, щоб син не поранився; просила людей, які брали його за руку нахилятися, щоб не вивихнути йому плече; одягала його в жіночі плаття.

Лавкрафт був вундеркіндом — вже у два роки міг читати, вивчав вірші, із шести років почав писати свої; в три роки навчився читати. Захоплювався грецькою, латинською літературою, арабськими казками та Едгаром По, якого називав своїм вчителем. Перший твір, який зберігся до сьогодні був написаний у 13 років і називається «Звір у печері» і за стилем і задумом більше подібний на серйозний твір дорослої людини. Хоча й рідко ходив у школу, захоплювався астрономією, хімією. З одного боку спраглий до знань, у дитинстві думав про самогубство. Мати Лавкрафта померла у тій же психіатричній лікарні, що і батько, у 1921 році.

За своє життя Говард був одружений на Соні Гафт Грін, єврейці українського походженння — жінка народилася в містечку Ічня, що на Чернігівщині. Познайомилося майбутнє подружжя в Бостоні, на з’їзді журналістів-початківців. Непоказний молодий письменник зацікавив жінку й вона почала з ним листування. Активна письменниця, модистка, редакторка аматорського журналу дала новий поштовх у творчості Лавкрафта. Проте вже за кілька років подружжя було змушене шукати роботу в різних містах, і в 1929 Соня пропонує Говарду розлучитися. Лавкрафт більше ніколи не одружувався. Він не любив виходити вдень на вулицю. Звичайно, інколи йому доводилося виповзати у світ. Тоді він одягав довгий плащ із високим коміром, капелюх і старався дивитися лише уперед, щоб не пересікатися ні з ким поглядами.

 Літературна творчість пов’язана із хворобою Говарда. Йому снилися жахи: чудовиська, яких він називав «нічними мверзями» хапали його за живіт своїми кігтями і відносили за бридку гору. Перший серйозний твір «Дагон» і є таким сном. Лавкрафт прокинувся і знайшов у собі сили записати його. Він відправляв свої оповідання та повісті у різні журнали і просив за них найменші гонорари. До власних робіт ставився дуже критично, неодноразово переписував, рвав, спалював їх. За ці гонорари і жив. Розмір статті, на жаль, не безмежний і розказати про всі цікаві факти неможливо. Тому ті, кому сірі бібліографічні абзаци здалися нудними, може сміливо переходити до наступного. А ті, кого зацікавило самотнє і важке життя може прочитати гігантську біографію Лавкрафта, авторства Лайона Спрега де Кампа.

 Отже, як ми вже сказали Лавкрафт писав у жанрі наприродніх жахів і найбільшим страхом вважав невідоме. Одним із найцікавіших творів, лише за те, що сам автор називав його таким, є «The Colour Out of Space» або ж «Колір з інших світів». Твір, як і інші включає в себе кілька жанрів, таких як жахи та наукова фантастика, що і стало візитною карткою автора. Перед завершальним етапом прочитання статті, радимо прочитати цей твір. Він обов’язково залишить щось тривожне у вашому серці. Стиль автора є важким для непідготовленого читача, і сповнений дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, але це теж є частиною неперевершеного й унікального задуму.
Написаний «Колір з інших світів» 1927 року і його головною темою є наступне: наявність якихось речей за межею людського розуміння і нікчемність людських знань про Всесвіт. Кожного разу, коли мова заходить за інопланетне життя, ми уявляємо собі зелених людиноподібних чоловічків, які прилетіли на літаючій тарілці. Але хто сказав, що це так?..

У творі розповідається про сім’ю звичайних фермерів, яка стає жертвою всесвітнього  прокляття, хвороби із космосу, коли на їхню ділянку падає метеорит. Всередині була кольорова капсула, і кольоровою її назвали лише тому, що не мали іншого слова для пояснення, так як це був колір, якого немає в нашій природі.  Дуже скоро, рослини і тварини заражаються жахливою хворобою, а сім’я фермерів починає втрачати глузд. Щось всередині метеорита почало розповсюджуватися навколо. Жах твору не у бридких та мерзенних деформаціях і розкладннях, а у незрозумілому, трансцендентальному страху зі Всесвіту. Божевільні люди починають описувати речі настільки дивні і важкі для розуміння нашого недосконалого розуму, що під час прочитання кидає у тремтіння. Люди не усвідомлюють, із чим зустрілися і це лякає найбільше. Коли у фільмах жахів ми бачимо чудовисько, це не лякає нас так сильно, як початок картини, де ми ще нічого не знаємо про його природу і кожен домальовує у своїй фантазії власні найсокровенніші страхи та фобії.

Лавкрафта надзвичайно дратувала стереотипна манера зображення інопланетян в сучасній фантастиці, в першу чергу через їх людиноподібність. У «Кольорі …» присутність інопланетян залишається таємницею не тільки для героїв, а й для читача. Ні мотиви, ні мети, ні минулого інопланетян не розкривається. До кінця всього твору і після жахливих подій залишається навіть неясно, чи розумні гості із космоса. Ми можемо бачити мотив неможливісті втечі від долі, коли наступає злий рок, від якого не врятуватися нікому. Небачений раніше колір говорить про те, що в нескінченному Всесвіті залишилося ще неймовірно багато незвіданого. Поведінка метеорита і його вплив на все живе також залишається повною загадкою, і вказує на примітивність людських знань. Лавкрафт ілюструє повне безсилля людини перед загадковим явищем, описаним в оповіданні. Лише уявіть, якщо така загроза настигне всю нашу планету…
Геній, якого всі забули, залишив вічний слід у літературі. У своїх творах, які недалекі люди назвуть «простими жахами» автор піднімає ряд неймовірно жахливих і важких питань, на які собі повинна відповісти будь-яка розсудлива людина. Творчість автора ще не один рік буде хвилюлювати серця і розуми читачів і по мотивам якої будуть створені сотні найрізноманітніших видів мистецтва.

— Що це було, Нейхем? Що це було?
Розпухлі, потріскані губи розсунулися, і в’янучий голос прошелестів в гробової тиші:
— Не знаю … не знаю … просто сяйво … воно обпікає … холодне, вологе, але обпікає … живе в криниці … я бачив його … схоже на дим … криниця світиться по ночами … Тед і Мервін і Зенас … все живе … висмоктує життя з усього живого … в камені з неба … воно було в тому камені з неба … заразило все кругом … не знаю, чого йому треба … та кругла штука … вчені виколупали її з каменю з неба … вони розбили її … вона було того ж кольору … того ж кольору, що й листя, і трава … в камені були ще … насіння … яйця … вони виросли … вперше побачив його на цьому тижні … стало велике, розправилося із Зенасом … спочатку поселяється у тебе в голові … потім бере всього … від нього не піти … воно притягує … ти знаєш … весь час знаєш, що буде зле … але вдіяти нічого не можна … я бачив його не раз … воно обпікає і висмоктує … воно прийшло звідти, де все не так, як у нас … так сказав професор … він був правий … бережися, Емі, воно не тільки світиться … воно висмоктує життя …
Це були його останні слова.

Діоніс Корнєєв

Читайте також:

“Азатот” Г.Ф.Лавкрафт українською

“Гриби з Юґґоту” Г.Ф.Лавкрафт українською

Світ настільних жахів