Поезії фантастів: Толкін, Лавкрафт, Бредбері та Олді

Зазвичай при слові “фантастика” уявляється товстий том прози. Та фантасти — люди вкрай обдаровані, і багато авторів окрім наразі всесвітньовідомих історій писали ще й вірші. Пропонуємо у Всесвітній день поезії прочитати твори Толкіна й Лавкрафта ще й у віршованій формі.

Джон Рональд Руел Толкін

December 1956: British writer J R R Tolkien (1892 - 1973), enjoying a pipe in his study at Merton College, Oxford, where he is a Fellow. Original Publication: Picture Post - 8464 - Professor J R R Tolkien - unpub. (Photo by Haywood Magee/Picture Post/Getty Images)
(Photo by Haywood Magee)

Перші проби пера були саме віршованими: Толкін почав писати поезії ще на початку 1910-их років. Аж до середини тридцятих він залишався маловідомим автором, вряди-годи публікуючи поезії в профільних філологічних журналах чи в цілком випадкових виданнях. Нещодавно в Абінгдоні (графство Йоркшир, Англія) так знайшли два раніше невідомих вірші Толкіна у шкільному часописі. У нотатках професора дослідник Уейн Хаммонд знайшов згадку Толкіна про публікації в журналі «Abingdon Chronicle». Він звернувся до директора школи Богоматері й отримав примірник журналу. Це виявилися вірші «The Shadow Man» (рання версія) і різдвяний «Noel». Однак із поезією Толкіна знайомий кожен його читач: пісні у “Володарі Перснів” та “Гобіті” він писав сам. Пропонуємо ознайомитися з кількома:

***
Не золото – все, що сяє,
Не всі, хто блукає, – блуднí;
Старе та тривке – не зникає,
Глибокі коріння – міцні.
Із жарин вогонь розгориться,
І світло із тіні сяйне;
Відновиться тріснута криця,
Ізгой знов корону вдягне.

(переклад Назар Федорак)

***

Біжить дорога сотні літ
Геть від дверей в широкий світ,
За обрій, ген за край долин…
А я — за нею навздогін.
Ногами радісними йду
Тоненьку стежечку веду
Зіллються у широкий шлях
Струмочки-стежечки.
А де кінець, — про те ще
Не писані книжки.

(переклад  С.Бойко)

***

За млисті й зимні гір хребти,
У прастарих печер роти
Іти нам слід, ледь зблідне схід,
Закляте золото щоб знайти.

Там гноми насилали чар
Під молотів дзвінкий удар
У гротах нір у надрах гір ,
Де спить усяка темна твар,

І королі,й ельфійська знать
Їх витворами дорожать,
І блиск зорі їх зброярі
В меча вправляли рукоять.

Твердим драконовим вогнем
Зубці вінчались діадем,
Коваль кує із зір колє,
Гра сонце й місяць під зірцем.

За млисті й зимні гір хребти,
У прастарих печер роти
Іти нам слід,ледь зблідне схід,
Щоб наше золото спасти.

Різьбили в руднях різьбярі
Зі злота арфи й пугарі,
Пісні тягли,нечутні з мли
Для ельфів і людей вгорі.

Коли вітри гули нічні,
Шуміли сосни в вишні-
Вогонь заблис,зайнявся ліс,
Мов смолоскипи осяйні.

В долині дзвін гуде гуде в біді,
Обличчя люд підвів бліді,
Драконів гнів – гірш від вогнів –
На їх оселі пав тоді.

Гора диміла до зірок,
Настигнув гномів долі крок:
Весь рід до ніг дракона ліг, дракона ліг,
Покинувши печерний змрок.

За пасма похмурних вершин,
У млу підземних порожин
Іти нам слід,зблідне схід,
За золото, що загарбав він!

(переклад Олена О’Лір)

Говард Лавкрафт

bpyTK4rDQFA

Лавкрафт мав слабке здоров’я, через що навіть не закінчив школу, однак серйозно захоплювався літературою, астрономією, хімією. Любов до книг майбутньому письменнику прищепив дід, у якого була найбільша бібліотека в місті. Перший твір він написав у сім, і це був вірш. У 25 років Говард навіть заснував власний журнал «The Conservative» (1915-1923), де публікував свої вірші та есеї. А вже починаючи з 1917 Лавкрафт цілеспрямовано починає писати фантастичну прозу – першими такими творами стали оповідання “Усипальниця” та “Дагон”. Познайомитися із поезією Говарда Лавкрафта пропонуємо вам через цикл “Гриби з Юґґоту”, майстерно перекладений Олександром Артамоновим. Більше прочитати поезій в перекладі можна тут.

V

Додому

Сказав той демон, що мене він поверне додому.
Ті сутінкові землі я згадував насилу:
Небесний вітер там гуляв би терасами пласкими,
Та б’ється він дарма об балюстраду мармурову.
Внизу ж, удалині, під тісним павутинням
Із куполів та веж, розкинулося море.
Ще раз – мені він говорив – на ті прадавні гори
Я підіймусь, щоб з них почути відголосся піни.Він все це обіцяв; як тільки сонце згасло,
Ми увійшли у землі вогняних басейнів,
Де на червоно-золотих престолах безіменні
Боги здригалися в страхах за долю власну.
І, врешті, море ми почули в порожній, чорній ночі.
«Це був твій дім», – сміявся він, – «коли ще мав ти очі!»
VI
Світильник
Під скелею в печерах світильник ми знайшли.
Не розібрати і жерцям фіванським знаки,
Що, стіни тих печер вкриваючи, до жаху
Доводили усіх породженців землі.
Там не було нічого – лише ця чаша мідна
З краплиною олії дивної на дні.
Вкривали чашу письмена незнані та страшні,
І символи, що натякали на гріхи огидні.Яке нам діло до страхів, яким століть вже сорок,
Коли в нас знахідка безцінна є така?
В намет принесли ми її, та всюди був вже морок:
До древньої олії ми піднесли сірника.
І в спалаху – мій Боже! – ми від страху затремтіли,
Коли з шаленого вогню прийшли величні тіні.

Рей Бредбері

5964460-R3L8T8D-650-0606_ray-bradbury21-e1339009882419_jpg_1345555522

За все життя американець написав 10 романів і більш ніж 400 оповідань. Романи “451 градус по Фаренгейту” та “Марсіанські хроніки” принесли йому всесвітню відомість, Бредбері по-праву вважається класиком наукової фантастики. Однак мало кому відомо, що він ще й писав поезії. За життя письменника його вірші так і не здобули популярність, в принципі, зараз про них теж ніхто не згадує. Та все ж одною з найцікавіших поезій є “If Only We Had Taller Been”. Діло було на початку вересня 1970 року в Японії, коли проходив Перший Всесвітній симпозіум з наукової фантастики. Бредбері не зміг на нього приїхати, і замість себе надіслав щойно написаного вірша про людину в космосі. Організаторам поезія дуже сподобалася і по ній навіть зробили невелику театральну постановку. На жаль, українського перекладу вірша немає, тому пропонуємо знавцям англійської ознайомитися оригіналом.

“If Only We Had Taller Been”

The fence we walked between the years
Did bounce us serene.
It was a place half in the sky where
In the green of leaf and promising of peach
We’d reach our hands to touch and almost touch the sky,
If we could reach and touch, we said,
‘Twould teach us, not to ,never to, be dead.

We ached and almost touched that stuff;
Our reach was never quite enough.
If only we had taller been,
And touched God’s cuff, His hem,
We would not have to  go with them
Who’ve gone before,
Who, short as us, stood tall as they could stand
And hoped by stretching, tall, that they might keep their land,
Their home, their hearth, their flesh and soul.
But they, like us, were standing in a hole.

O, Thomas, will a Race one day stand really tall
Across the Void, across the Universe and all?
And, measured out with rocket fire,
At last put Adam’s finger forth
As on the Sistene Ceiling,
And God’s hand come down the other way
To measure man and find him Good,
And Gift him with Forever’s Day?
I work for that.

Short man, Large dream, I send my rockets forth
between my ears,
Hoping an inch of Good is worth a pound of years.
Aching to hear a voice cry back along the universal Mall:
We’ve reached Alpha Centauri!
We’re tall, O God, we’re tall!

Генрі Лайон Олді

Фото зі сторінки письменників
Фото зі сторінки письменників

За постаттю сера Генрі Лайона Олді скромно стоять харків’яни Дмитро Громов та Олег Ладиженський. Разом письменники успішно публікуються ще з 1990 року, і наразі в їх творчому доробку майже 50 романів і більше сотні оповідань та повістей. На загальноєвропейському конвенті фантастики “Єврокон-2006” Генрі Лайон Олді визнали найкращим письменником-фантастом Європи. Однак окрім фантастичної прози з філософськими й іронічними нотками Олді ще відомі поезією. Вірші Олега Ладиженського, розкидані по різних романах і повістях, так полюбилися читачам, що автор вирішив викласти їх окремою збіркою на сайті lib.ru. Також свіжі поезії письменник публікує на своїй сторінці у Facebook та офіційній групі Генрі Лайон Олді ВКонтакте. Вірші Олега Ладиженського можна прочитати в окремих збірках “Мост над океаном” і “Хайямки и шестистишья”,  та їх також можна знайти в романах і мережевих публікаціях. Пропонуємо познайомитися з кількома.

***

Воспеваю луну,
Отношения с солнцем иные,
Воспеваю луну
В тишине без цикад и сверчков,
На других не взгляну,
Да и где они, девы ночные,
Что сравнятся с луной?
Так, пустяк, тусклый рой ночничков.

Воспеваю луну,
Полной чашей приветствую завязь
Этой желтой айвы,
Что вкуснее любого плода.
Скоротечность минут
Вызывает у вечности зависть,
Крикнешь в ночь: «Никогда!»,
И воро̀ны ответят: «О да…»

СОНЕТ

Увы, чудес на свете не бывает.
На скептицизма аутодафе
Сгорает вера в злых и добрых фей,
А пламя все горит, не убывает.

И мы давно не видим миражи,
Уверовав в своих удобных креслах
В непогрешимость мудрого прогресса
И соловья по нотам разложив.

Но вот оно приходит ниоткуда,
И всем забытым переполнен кубок:
Любовь, дорога, море, паруса…

Боясь шагнуть с привычного порога,
Ты перед ним стоишь, как перед Богом,
И все-таки не веришь в чудеса.

Читайте також:

Говард Лавкрафт: Колір з інших світів та інші творчі хроніки

Террі Пратчетт: життя без дурнів

Фестиваль LiTerraCon 2015

1 коментар

Leave a Reply

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *