Звіродухи: народжені вільними

Ми любимо усе, в чому пізнаємо себе, або свої погляди. Особливо це стосується художніх книжок, адже розказані в них історії часто торкають нас своєю реалістичністю і відчуттям, що все це відбулось за стінкою. В дитинстві та підлітковому віці, коли світогляд тільки формується, а життєвого досвіду не достатньо, а брати його десь потрібно, книги, в яких ми можемо пізнати себе в героях особливо важливі.

Таким відкриттям стало останнє творіння Брендона Мулла «Звіродухи. Народжені вільними». Це – перша книга циклу про уявний світ Ердас, де усі діти в 11 років мають пройти обряд Нектару. Після того, як вони вип’ють магічну рідину, вони можуть отримати, або не отримати свого звіродуха. І от, в різних куточках Ердасу, четверо різних дітей під час цього обряду отримують  кожен по величному давньому звіродуху, який в останнє з’являвся під час страшної війні з Пожирачем, яка стала скоріше легендою, ніж частиною історії. І таким юним героям доводиться приймати рішення, що ж робити далі: залишати своє життя таким, яким воно є, чи ставати на захист світу.

На перший погляд, книга абсолютно класична як для дитячого фентезі: є кілька обраних, яких наділено надзвичайною силою. Обрані мають навчитися цю силу контролювати і тільки вони можуть врятувати світ від загибелі, бо без них у жодної армії немає шансів. І перше, що імпонує читачеві, це те що на відміну від того ж Гаррі Поттера, деякі дорослі усвідомлюють, що рятування світу – це не справа для 11-річних дітей. Щоправда, таких дорослих дуже і дуже небагато. Та, принаймні, вони є. І всі довкола так чи інакше намагаються виправдати вибір настільки юних героїв-рятівників.

Підлітки, що читатимуть книжку, впізнають себе в одному з чотирьох персонажів: дівчинка-мажорка, талановита, прекрасна і успішна, яку всі люблять, але не наближаються до неї; амбіційний і дружелюбний хлопчик, якого батько віддав на службу до сина високопоставленої особи; хлопчик-сирота, що має хоч якось вижити в світі, в якому не довіряє взагалі нікому; і дівчинка, що мусить все життя доводити оточуючим, що не гірша за старшу сестру (особисто мені – так просто копія Арії Старк). Вони відчувають себе особливими, ототожнюючи себе з кимось із них, або й з усіма ними, і проектуючи події головних героїв на своє життя, мають змогу отримати новий життєвий досвід. Разом із героями, вони усвідомлюють важливість такого вміння як розділення особистих стосунків і роботи, чого часто не вистачає навіть дорослим людям. Вони бачать, що співпрацювати можна і не маючи особливо теплих взаємин, але якщо такі взаємини є, то робота буде набагато кращою. Також в романі окрім чудово зображеної біполярності світу є гарні прикладі як прийняття обставин і підкорення долі, так і боротьбі з аналогічними обставинами, вибір найкращого для себе шляху, навіть якщо такий вибір не приймається соціумом і безліч корисних сцен, про які краще дізнатись з книжок до того, як зіштовхнешся з ними в реальному житті.

Ще одною перевагою над класичним фентезі є те, що читач не може однозначно довіряти нікому, то ж вона однозначно не розчарує і дорослого читача. В книзі так чи інакше позначене добро і зло, але чи не до останньої глави ми все ще підозрюємо означене зло в позитивних мотивах і не дуже довіряємо «білим і пухнастим» борцям за справедливість. Надзвичайно приємним є той факт, що у так званих негативних героїв є чітка і благородна мотивація виступати проти основних борців за всесвітній добробут. І ця мотивація так званих «героїв» добряче дискредитує. Але в той самий час в нас зароджується питання, чи не є це все блефом. Тобто подібну ситуацію ми відчували у циклі «Голодні Ігри», зокрема в «Переспівниці», де яку б сторону ми не обрали, все одно не можна бути впевненими, що це є меншим злом. Під кінець «Звіродухів» же, що є зав’язкою до глобальніших подій, ми остаточно переконуємось, що не можна вірити взагалі нічому.

Та окрім корисності історії з психологічної точки зору, хочеться зазначити і чудовий стиль написання, і легкий переклад. Невелика книга (180 сторінок) читається на одному диханні. Дуже просто, але насичено зображені пейзажі. Метафори для передачі почуттів героїв просто не залишають можливості не переживати разом з ними. Просто нереально не закохатися в цю мову, вона глибока і наповнена образами. Нехай для аудиторії 20+ книга буде здаватись задитячою, але її можна читати навіть виключно для естетичного задоволення, чи медитативно. Динамічний сюжет не дасть занудьгувати, а яскраві образи створюють по-справжньому виразний ефект занурення в події.

«Звіродухи» стануть гарним подарунком для дітей і підлітків, навіть для тих, які, здавалось би, не дуже люблять читати. Попри те, що основа роману достатньо класична – чотири сюжетні лінії переплітаються і розвиваються, борючись зі злом і долаючи перепони, – він позбавлений багатьох нелогічних моментів, які зазвичай трапляються в подібного роду книжках. Поміж головних героїв є і хлопчики, і дівчатка – книга абсолютно універсальна в гендерному плані. Також це фентезі зацікавить і дорослих, і підлітків – в ній повно яскравих персонажів різного віку. Книга не сповнена гумором, але є моменти, в яких можна і посміхнутись, і подумати. Найчастіше у «Звіродухах» відчуваєш захват та бажання навчитись скорочитанню, щоб якомога швидше дізнатись що ж там далі. І хоча фінал не дає відповіді на всі запитання, можна сподіватися, що знайти їх можна буде в наступних книжках серії.

Світлана КОЛІНЬКО